<
Добавить в закладки
 
Наши группы в социальных сетях          





Теорiя розподiлу влади на законодавчу, виконавчу i судову та СЧСЧ реалiзацiя в УкраСЧнi

Дисциплина: Государство и право
Вид работы: курсовая работа
Язык: украинский
Загальнi положення теорiСЧ Дж. Локка, Ш.Л. МонтесктАЩСФ, Ж.Ж. Руссо. Розподiл влади у зарубiжних краСЧнах РДвропи, парламентарних монархiях i республiках, в державах зi змiшаною формою правлiння. Принцип розподiлу влади у практицi конституцiоналiзму УкраСЧни.

37

Донецький юридичний iнститут ЛДУВС iм. РД.О. Дiдоренка

Кафедра: тАЬТеорiСЧ та iсторiСЧ держави i праватАЭ

Курс: тАЬТеорiя держави i праватАЭ

КУРСОВА РОБОТА

за темою: тАЭТеорiя розподiлу влади на законодавчу, виконавчу i судову та СЧСЧ реалiзацiя в УкраСЧнiтАЭ

Виконав: студентка I -го курсу

на базi вищоСЧ освiти

Удовенко Олександра ГеннадiСЧвна

Факультету права, навч. група

Донецьк - 2008

Змiст

Вступ

1 Загальнi положення теорiСЧ розподiлу влади Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск'СФ, Ж.Ж. Руссо.

1.1. РЖдеСЧ Дж. Локка про розподiл влади

1.2. Ш.Л. Монтеск'СФ про розподiл влади

1.3. Ж.Ж. Руссо про розподiл влади

2 Розподiл влади у зарубiжних краСЧнах РДвропи.

2.1. Розподiл влади в парламентарних монархiях i республiках

2.2. Розподiл влади в краСЧнах зi змiшаною формою правлiння. Принцип розподiлу влади у практицi конституцiоналiзму УкраСЧни.

3.1. Президент УкраСЧни

3.2. Законодавча влада

3.3. Виконавча влада

3.4. Судова влада

Висновки

Список використаноСЧ лiтератури

Вступ

У сучаснiй полiтичнiй, державно-правовоСЧ теорiСЧ важливе мiсце займаСФ концепцiя розподiлу влади. У захiднiй академiчнiй i популярнiй лiтературi вона вiдвiку вважаСФться традицiйною. РЖнтерес до даноСЧ концепцiСЧ у мiру розвитку суспiльства не тiльки не слабшаСФ, а, навпаки, ще бiльш зростаСФ. РД всi пiдстави вважати, що подiбна тенденцiя збережеться i в осяжному майбутньому. Причин для цього достатньо багато. Головнi з них зводяться до наступного: незаперечноСЧ дiСФвостi i значущостi теорiСЧ розподiлу влади; життСФвостi багатьох СЧСЧ концептуальних положень i вимог; перспективностi СЧСЧ як засобу запобiгання концентрацiСЧ влади в руках однiСФСЧ особи або групи осiб i можливостi встановлення СЧх диктатури або таранення.

Кажучи про важливiсть i перспективнiсть теорiСЧ розподiлу влади, не слiд, проте, перебiльшувати СЧСЧ можливостi, iдеалiзувати i абсолютизувати СЧСЧ значення. Не слiд забувати при цьому, як показуСФ iсторичний i сучасний полiтичний i правовий досвiд багатьох держав, що далеко не всi вони офiцiйно сповiдали i сповiдають в своСЧй повсякденнiй життСФдiяльностi принцип розподiлу влади.

Кажучи про концепцiю розподiлу влади i СЧСЧ значення, не слiд упускати з вигляду, по-перше, те, що вона застосовна лише до формально-юридичного, а не до реального, фактичного рiвня функцiонування властей i що в цьому виявляСФться один з елементiв СЧСЧ обмеженостi. А, по-друге, при розглядi концепцiСЧ розподiлу влади i оцiнцi СЧСЧ значення слiд мати зважаючи на те, що iнодi визнання СЧСЧ як демократичноСЧ доктрини на словах зовсiм не означаСФ реалiзацiСЧ основних СЧСЧ вимог на дiлi.

Актуальнiсть вибраноСЧ теми пояснюСФться не тiльки ситуацiСФю, яка склалася всерединi i навколо ВерховноСЧ Ради УкраСЧни i трагiчними сторiнками iсторiСЧ парламентаризму останнiх рокiв в БiлорусiСЧ i УкраСЧнi. Вона пояснюСФться самою постановкою питання - як повинна управлятися краСЧна, що здiйснюСФ перехiд вiд тоталiтарного до демократичного ладу, якi органи повинна вона утворювати, щоб управляючi iмпульси, що приходять вiд одних органiв до iнших i до народу, були б дiСФвими, близькими до оптимальних i приводили б до поступового усунення проблем, що стоять перед краСЧною.

Кращi уми людства споконвiку шукали вiдповiдi на цi питання. Вiд Сократа, Платона i Аристотеля людська думка прийшла у вiсiмнадцяте столiття, до Гегелю, Локку, Монтеск'СФ i Джефферсону, до класикiв лiберальноСЧ iдеСЧ, що сформулював "якнайкраще з найгiрших" на сьогоднiшнiй день будова держави через систему розподiлу влади.

КраСЧнам, що входять до цивiлiзованих держав, для вибору якнайкращого для себе полiтичного устрою треба, як заглядати в глибини своСФСЧ iсторiСЧ, так i використовувати цивiлiзацiйний досвiд, накопичений iншими народами.

Саме так, на досвiдi нечисленних тодi ще демократiй, перш за все США i ШвейцарiСЧ, в свiтi, де зовсiм ще недавно панували i безупинно схльостувалися один з одним великi тиранiчнi iмперiСЧ, намагалися деякi краСЧни вийти на цивiлiзований шлях пiсля першоСЧ свiтовоСЧ вiйни. На жаль, в багатьох з них боязкi i незграбнi спроби перенесення на свiй ТСрунт iнститутiв демократiСЧ привели до протилежного результату. Криза початку столiття, що йде, криза не тiльки економiчна i полiтична, але, перш за все, ментальна пiдвела провiднi краСЧни РДвропи до встановлення ще жорстокiших i кривавiших тоталiтарних систем влади.

Розподiл влади мiж полiтичними iнститутами i механiзми iнтеграцiСЧ полiтичних рiшень гiлок в одне, загальнодержавне рiшення, СФ фундаментальними питаннями, з яким стикаСФться демократична влада на раннiх стадiях становлення.

1 Загальнi положення теорiСЧ розподiлу влади Дж. Локка,

Ш.Л. Монтеск'СФ, Ж.Ж. Руссо

1.1 РЖдеСЧ Дж.Локка про розподiл влади

Полiтичнi теорiСЧ Локка зробили досить сильний вплив на багато держав миру. Так, до його iдей зверталися в США при створеннi АмериканськоСЧ конституцiСЧ i ДекларацiСЧ про незалежнiсть, особливо в пунктах, присвячених розподiлу влади i вiддiленню церкви вiд держави. Британська Конституцiя так само спиралася на його iдеСЧ. Завдяки Вольтеру, Руссо i Монтеск'СФ його iдеСЧ набули поширення i у французькому освiченому суспiльствi.

Локк передбачаСФ особливий конституцiйний механiзм, що заважаСФ державi виходити за рамки своСЧх повноважень, стаючи тим самим деспотичним. Його найважливiшi компоненти - принципи розподiлу влади i законностi. Щоб не допускати концентрацiСЧ влади в руках керiвництва, яке дiстало б тим самим можливiсть обернути до своСФСЧ вигоди i створення законiв i втiлення СЧх в життя, Локк пропонуСФ не сполучати законодавчу i виконавчу владу i пiдпорядкувати законодавцiв дiСЧ ними ж створених законiв, здiйснюваних виконавчою владою.

Окрiм законодавчоСЧ i виконавчоСЧ, Локк видiляСФ федеративну гiлку влади, яка представляСФ державу як цiле в стосунках з iншими державами.

Законодавчiй владi Локк вiдвiв верховну, але не абсолютну владу, i на користь народу СЧСЧ слiд обмежувати. Локк перераховуСФ чотири головнi умови, що обмежують законодавчу владу:

1.Закон повинен бути рiвним для всiх, для багатих i для бiдних, для фаворита при дворi i для селянина за плугом.

2.Закон створюСФться не для придушення людей, а для СЧх блага.

3. Без згоди народу не можна збiльшувати податки.

4.Законодавцi нiкому не можуть передовiряти своСЧ функцiСЧ.

Швидше за все, мудрий фiлософ набагато бiльше побоювався перетворення в тиранення влади виконавчоСЧ, втiленоСЧ в однiй людинi, нiж парламенту, що складаСФться з багатьох осiб.

Виконавча влада, вважаСФ Локк, СФ пiдлеглою по вiдношенню до законодавчоСЧ. Главi виконавчоСЧ влади належить виконувати функцiю верховного виконавця закону. Коли ж вiн сам порушуСФ закон, то не може розраховувати на покору членiв суспiльства, перетворюСФться на приватну особу без влади i без волi. Суверенiтет народу вищий i за парламент, i за короля.

1.2 Монтеск'СФ про розподiл влади

В обТСрунтування класового компромiсу мiж ворогуючими соцiальними групами з урахуванням реального спiввiдношення СЧх сил i впливу у ФранцiСЧ у серединi XVIII столiття полягала iстота доктрини розподiлу влади, розробленоСЧ Ш. Л. Монтеск'СФ.

Щоб не було можливостi зловживати владою, необхiдний такий порядок речей, при якому законодавчi, виконавчi i судовi властi були б роздiленi i могли взаСФмно стримувати один одного. Все загинуло б, пiдкреслював Монтеск'СФ, якби в однiй i тiй же особi або установi, складенiй з сановникiв, з дворян або простих людей, були б сполученi цi троСФ властей.

Виходячи з цього, Монтеск'СФ пропонуСФ кожному стану (класу) надати частину верховноСЧ влади. Так, законодавчу владу, на його думку, необхiдно подiлити мiж буржуазiСФю i феодалами, утворивши двопалатний парламент, що складаСФться iз зборiв представникiв народу i з аристократичноСЧ знатi. Виконавчу владу можна зберегти у дворянства, залишивши СЧСЧ королiвському уряду, який, проте, повинен стати вiдповiдальним перед народним представництвом, тобто буржуазiСФю. Судова влада, яку Монтеск'СФ спецiально видiлив в трiадi властей, може бути довiрена не якому аби постiйному органу, а виборним особам з народу що привертаються до вiдправлення правосуддя на певний час. Потрiбно, щоб суддi були одного суспiльного положення з пiдсудним, рiвними йому, щоб йому не показалося, що вiн потрапив до рук людей, схильних гнобити його. У разi важливих звинувачень пiдсудному надаСФться право вiдведення суддiв. Задача суду полягаСФ в тому, щоб рiшення i вироки завжди були лише точним застосуванням закону. Завдяки такiй СЧСЧ органiзацiСЧ судова влада стаСФ соцiально i полiтично нейтральною i не зможе перетворитися на деспотичну. Тому, робить висновок Монтеск'СФ, Влз трьох властей... судова у вiдомому значеннi зовсiм не СФ владоюВ» i, отже, немаСФ необхiдностi як в СЧСЧ обмеженнi iншими властями, так i у втручаннi суду в законодавство i управлiння. Виходячи з цього, надалi Монтеск'СФ мiркуСФ, в основному, про роздiлення полiтичних сил i повноважень мiж законодавчими i виконавчими владами.

Особливе значення Монтеск'СФ надавав своСЧй iдеСЧ рiвноваги властей i системi Влстримань i противагВ». Вiн вважаСФ за необхiдне встановити такi взаСФмостосунки мiж видiленими СЧм властями, щоб вони, самостiйно вирiшуючи державнi задачi, кожен своСЧми правовими засобами, могли в той же час врiвноважувати один одного, запобiгаючи можливостi узурпацiСЧ повноважень верховноСЧ влади якою-небудь однiСФю установою. Так, виконавча влада, будучи, на думку Монтеск'СФ, пiдзаконноСЧ, повинна, проте, обмежувати дiю законодавчих зборiв, якi iнакше зосередять в собi деспотичну владу. Тому монарх, особа яка священна, надiляСФться правом вето при затвердженнi законопроектiв, володiСФ законодавчою iнiцiативою, по його указу скликаСФться i розпускаСФться парламент. Разом з тим законодавча влада, хоча i не маСФ права, по термiнологiСЧ Монтеск'СФ, ВлзупинятиВ» вимагаючу швидких рiшень дiяльнiсть виконавських органiв, проте вона повноважна контролювати, яким чином виконуються створенi нею закони, i уряд зобов'язаний давати звiт парламенту про своСФ управлiння.

Розроблена Монтеск'СФ складна система Влстримань i противагВ», тобто взаСФмного урiвноваження i навiть зiставлення властей, не забезпечувала ефективноСЧ спiвпрацi мiж ними в рiшеннi державних справ i не передбачала створення дiСФвого механiзму для вирiшення можливих колiзiй. Монтеск'СФ усвiдомлював, що скомбiнованi СЧм таким чином властi можуть виявитися в станi нерухомостi i бездiяльностi, але сподiвався усунути це утруднення тим мiркуванням, що, Влоскiльки необхiдний перебiг речей примусить СЧх дiяти, то вони дiятимуть погодженоВ».

При обТСрунтуваннi теорiСЧ розподiлу влади Монтеск'СФ намагався застосувати на французькому ТСрунтi деякi iстотнi риси сучасних йому СФвропейських держав i особливо англiйськоСЧ конституцiйноСЧ монархiСЧ, в якiй вiн бачив зразок помiрноСЧ форми правлiння, що СФ, на його думку, найкращою. Зокрема, складна побудова законодавчоСЧ влади в особi нижньоСЧ палати як виборного органу народних представникiв i верхньоСЧ палати як спадкових зборiв аристократичноСЧ знатi, Влволодiючого правом вiдмiняти рiшення народуВ», точно так, як i Влнарод може вiдмiняти його рiшенняВ», - було засновано у Монтеск'СФ на структурi англiйського парламенту.

Доктрина розподiлу влади по своСЧй полiтичнiй спрямованостi в iнтерпретацiСЧ Монтеск'СФ носила помiрний, компромiсний характер i була iдеологiчним обгрунтуванням класового блоку буржуазiСЧ i дворянства в ходi буржуазних революцiй XVII-XVIII ст. У цiй теорiСЧ найяскравiше i зримо вiдобразилися суперечностi переходу вiд феодального суспiльства i держави до буржуазного зi всiма його позитивними i негативними проявами. Отже, при оцiнцi теорiСЧ розподiлу влади важливо враховувати СЧСЧ iсторичну прогресивнiсть неминучу обмеженiсть.

Проте, в конституцiйному проектi Монтеск'СФ недостатньо чiтко проводиться iдея рiвноваги властей. Законодавча влада явно виконуСФ домiнуючу роль, виконавчу владу Монтеск'СФ називаСФ обмеженою за своСФю природою, а судову - взагалi полу владою. ДумаСФться, все це було не таке актуальне за часiв Монтеск'СФ, скiльки актуально було наступне положення теорiСЧ розподiлу влади: певна гiлка влади повинна представляти iнтереси певноСЧ соцiальноСЧ групи. Судова влада представляСФ iнтереси народу, виконавча - монарха, верхня палата законодавчих зборiв (передбачена конституцiйним проектом Монтеск'СФ) - аристократiя, нижня палата зборiв - iнтереси народу.

1.3 Ж.Ж. Руссо про розподiл влади

У iдеСЧ Монтеск'СФ про взаСФмну заборону вiдособлених i протиставлять один одному властей Руссо бачив небажанi крайнощi, якi ведуть до СЧх ворожих вiдносин, дають силу приватним впливам або ведуть навiть до роздроблення держави. Вiдкидаючи iдею розподiлу влади в трактуваннi Монтеск'СФ, автор ВлСуспiльного договоруВ» разом з тим визнаСФ необхiднiсть розподiлу державних функцiй i розмежування органiв, що представляють в межах своСФСЧ компетенцiСЧ державну владу. Руссо бачить принципову вiдмiннiсть мiж законодавчою i виконавчою владою.

Законодавча влада у нього тiсно пов'язана з суверенiтетом. Це - воля всього суверенного народу i тому повинна регулювати питання загального характеру, що стосуються всiх. Народ, що покорюСФться законам стаСФ СЧх творцем. Але Вляк може слiпий натовп, який часто не знаСФ, чого вiн хоче, бо рiдко знаСФ, що йому на користь, сам зробити таку велику i таку важку справу, як створення системи законiв?В» Для того, щоб закони погоджували в собi волю i розум, були мудрими, потрiбен ВлповодирВ», тобто законодавець, що СФ лише агентом волi i додаСФ СЧй закiнчену юридичну силу. ВлЗаконодавець - в усiх вiдношеннях людина незвичайна в державiтАж Це - не магiстрат; це не - суверенiтеттАж Це - посада особлива i вища, що не маСФ нiчого спiльного з владою людською. Бо якщо той, хто керуСФ людьми, не повинен володарювати над законами, то i той, хто володарюСФ над законами, також не повинен керувати людьми. РЖнакше його закони знаряддя його пристрастей, часто лише збiльшували б досконалi СЧм несправедливостi; вiн нiколи не мiг би уникнути того, щоб приватнi iнтереси не спотворювали святостi його свiдомостiВ». Руссо визнаСФ, що той, хто формулюСФ закон, знаСФ краще за всiх, як цей закон повинен виконуватися i тлумачитися. Здавалося б, тому не може бути кращого державного пристрою, нiж той, в якому влада виконавча сполучена iз законодавчою. Проте, автор робить висновок, що в уникнення впливу приватних iнтересiв на суспiльнi справи необхiдно, щоб перетворенням закону, як загального правила, в акти iндивiдуального характеру займалася особлива урядова (або виконавча) влада. Виконавча влада встановлюСФться рiшенням суверенного народу. Народ доручаСФ здiйснення цiСФСЧ влади конкретним уповноваженим особам, якi повиннi дiяти в строгих рамках закону i пiдлягають невсипущому контролю з боку верховноСЧ законодавчоСЧ влади. Бiльш того, повноваження виконавчоСЧ влади зникають самi собою, як тiльки народ на законнiй пiдставi зiбрався як суверен для ведення своСЧх справ.

Звiдси видно, що, проводячи вiдмiннiсть мiж законодавчою i виконавчою владою, Руссо у жодному випадку не допускаСФ незалежнiсть уряду вiд народу-законодавця. Що стосуСФться судовоСЧ влади, то Руссо надаСФ СЧй значно менше уваги, але пiдкреслюСФ неухильну зв'язанiсть СЧСЧ законами, в той же час пiдкреслюючи СЧСЧ необхiдну органiзацiйну самостiйнiсть по вiдношенню, як до законодавця, так i до уряду.

Руссо виходить з того, що рiвновага сфер влади в державi, СЧх узгоджена дiяльнiсть повиннi забезпечуватися не вiдособленням або зiставленням СЧх один одному, не за допомогою взаСФмних стримань i противаг, як це пропонував Монтеск'СФ, а завдяки переважанню верховноСЧ законодавчоСЧ влади, що утiлюСФ суверенiтет народу.

Будь-яка влада, будь-яка система законiв повинна забезпечувати громадянам максимум свободи i рiвноправностi. Руссо також вiдзначав, що багатi люди завжди залишаються безкарними. Уряд, яким би вiн не був по своСЧй формi - демократичним, аристократичним або монархiчним,вiн повинен знаходитися пiд постiйним i безперестанним наглядом народу. Всякий уряд тимчасовий i може бути вiдмiнений народом, доручення якого вiн виконуСФ. ВлтАжОхоронцi виконавчоСЧ влади, - говорить Руссо, - зовсiм не пани народу, а його урядовцi; що вiн може СЧх призначати i змiщувати, коли це йому бажано, що для них йдеться тАжпро те, щоб покорятися; i що, беручи на себе посадовi обов'язки, якi Держава покладаСФ на них, вони лише виконують свiй обов'язок громадянина, не маючи жодним чином права обговорювати умови.В» Щоб запобiгти можливостi захоплення урядом верховноСЧ влади Руссо рекомендуСФ часто скликати народнi збори i ставити перед ними питання: чи бажаСФ народ зберегти дану форму правлiння i даних осiб, що стоять на чолi держави, народ може у будь-який момент вiдмiнити навiть самий договiр, на якому засновано державу: Влне iснуСФ в Державi нiякого основного закону, який не може бути скасований, не виключаючи навiть i суспiльноСЧ угоди. Бо якби всi громадяни зiбралися, щоб розiрвати цю угоду iз загальноСЧ згоди, то можна не сумнiватися, що вона була б цiлком законним чином розiрвана.

2 Розподiл влади у зарубiжних краСЧнах РДвропи

2.1 Розподiл влади в парламентарних монархiях i республiках

Всi сучаснi демократичнi теорiСЧ держави i права визнають народ за СФдиного носiя i джерело влади. Владу народ здiйснюСФ як безпосередньо (референдум, народна законодавча iнiцiатива), так i через своСЧх представникiв. Таким органом народного представництва, якому довiряСФться рiшення найважливiших державних справ i встановлення законiв держави, СФ парламент.

В трiадi властей (законодавчоСЧ, виконавчоСЧ i судовоСЧ) парламент - носiй законодавчоСЧ влади i найвищий представницький орган - зайняв перше мiсце. В РДвропi домiнують держави з парламентською формою правлiння. При цьому важливо мати на увазi, що до числа краСЧн з парламентською формою правлiння належать як монархiчнi, так i республiканськi держави. (У Захiднiй РДвропi СЧх взаСФмовiдношення приблизно рiвне. З 12 держав, що входили в 1994 роцi в СФвропейський союз, 6 - республiк i 6 - монархiй.)

У всiх парламентарних республiках i монархiях головними iнститутами, якi створюють конституцiйний механiзм влади, СФ: глава держави, парламент, уряд, найвищi судовi органи. Вони представляють певну гiлку влади i володiють необхiдною предметною компетенцiСФю. Цiлком природно, що орган законодавчоСЧ влади здiйснюСФ повноваження, пов'язанi з розробкою i ухваленням законiв. Уряд управляСФ державними справами i забезпечуСФ виконання законiв. Суд здiйснюСФ правозастосовну дiяльнiсть. На нього покладений захист прав i iнтересiв кожноСЧ людини вiд будь-яких злочинних посягань. Його головне призначення - бути вартовим особистоСЧ свободи.

На практицi реальна схема розподiлу влади, механiзм реалiзацiСЧ цього принципу виглядаСФ набагато складнiше. Пов'язано це з тим, що в данiй групi краСЧн, у вiдмiнностi вiд президентських республiк, розподiл влади проводиться не так жорстко. ВзаСФмопереплетення функцiй i компетенцiй законодавчоСЧ i виконавчоСЧ влади iнодi таке значне, що дозволяСФ деколи засумнiватися в реальностi здiйснення цього принципу. Все це даСФ право на точку зору, що насправдi розподiл влади в парламентських краСЧнах вiдсутнiй. Подивимося, як йде справа на практицi.

У всiх краСЧнах з парламентською формою правлiння СФ, як правило, одноосiбний глава держави - монарх або президент. Глава держави формально надiлений широкими повноваженнями, але на дiлi не маСФ майже нiякоСЧ влади. Його повноваження здiйснюють iншi державнi органи, в основному уряд. Проте глава держави маСФ великий авторитет. Порядок замiщення глави держави рiзний в монархiях i республiках. Монарх займаСФ свiй пост довiчно.

У парламентарних республiках главою держави СФ президент. Вiн вищий посадовець держави i верховний представник краСЧни. Вiн обираСФться на певний термiн. (Правда вiдомi випадки довiчного обрання президента.) На вiдмiну вiд президентських республiк i краСЧн iз змiшаною формою правлiння в парламентарних краСЧнах президент обираСФться, як правило, не населенням безпосередньо (хоча СФ i виключення, наприклад, Австрiя, РЖрландiя, Португалiя), а колегiСФю вибiрникiв, полягаючоСЧ переважно з парламентарiСЧв.

Конституцiйнi акти мiстять звичайно вельми широкий перелiк повноважень, що належать главi держави. Так, згiдно КонституцiСЧ РЖспанiСЧ, король СФ i законодавцем, i керiвником виконавчоСЧ влади, i головою адмiнiстрацiСЧ президента i озброСФних сил. Але насправдi король РЖспанiСЧ жодне з цих повноважень не здiйснюСФ самостiйно. Монарх - полiтично не вiдповiдальна особа. Його акти не мають нiякоСЧ законноСЧ сили, якщо не скрiпляСФ пiдписом глави уряду або, залежно вiд конкретного вирiшуваного питання, iншого вищого посадовця. (Це так званий iнститут контрассигнатури.)

Глава держави в парламентарних монархiях i республiках, дiйсно користуСФться не владою, а впливом. Проте, цей вплив деколи такий значний, що може впливати на процес формування провiдних державних iнститутiв. А це в свою чергу, позначаСФться на механiзмi реалiзацiСЧ принципу розподiлу влади.

НосiСФм законодавчоСЧ влади в даних краСЧнах СФ парламент. Його положення в системi державних органiв визначаСФться тим, що вiн СФ найвищим представницьким органом. Бiльшiсть парламентiв маСФ двопалатну структуру. Порядок формування палат в рiзних краСЧнах рiзний. Нижня палата складаСФться завжди з депутатiв, обраних шляхом вiльного, таСФмного, загального, рiвного виборчого права. Верхня палата формуСФться за iншими принципами. Так у федерацiях це представники суб'СФктiв федерацiСЧ, а в АнглiСЧ, наприклад, верхню палату представляють пери i духовна верхiвка, що СФ пережитком станово-представницькоСЧ монархiСЧ.

У краСЧнах з парламентарними формами правлiння партiСЧ виконують виключно важливу роль у всiй дiяльностi парламенту. У деяких краСЧнах саме лiдер партiСЧ, що перемогла, стаСФ прем'СФр-мiнiстром краСЧни. При всiх особливостях полiтичноСЧ i органiзацiйноСЧ структури парламенту i його палат досить виразно простежуСФться тенденцiя - не допустити, щоб партiя, явно домiнуюча в парламентi, повнiстю пiдпорядкувала собi керiвнi i допомiжнi органи i саму процедуру роботи. Певна система противаг дiСФ i в даному випадку. Думки i голос меншини обов'язково повиннi бути почутi. У цьому одна з характерних особливостей парламентськоСЧ демократiСЧ.

Особливу важливу частину повноважень парламенту складаСФ його участь у формуваннi iнших державних органiв i контроль за дiяльнiстю виконавчоСЧ влади. У краСЧнах з парламентськими формами правлiння представницький орган завжди маСФ вирiшальну роль у формуваннi уряду. Також уряд пiдзвiтний перед парламентом. До числа найпоширенiших i вiдомiших форм парламентського контролю за дiяльнiстю виконавчоСЧ влади вiдносяться уснi i письмовi питання депутатiв, контрольнi i слiдчi комiсiСЧ, iнститут парламентськоСЧ вiдповiдальностi уряду.

Парламент також маСФ ряд повноважень у сферi зовнiшньоСЧ полiтики i оборони. До компетенцiСЧ представницького органу вiдносяться питання вiйни i миру. На основi закону здiйснюСФться ратифiкацiя мiжнародних договорiв i угод.

НосiСФм виконавчоСЧ влади у всiх краСЧнах з парламентською формою правлiння СФ уряд. Незалежно вiд назви - рада мiнiстрiв, кабiнет, федеральна рада, державна рада i т. i. - воно завжди залишаСФться колегiальним органом, що здiйснюСФ функцiСЧ управлiння державними справами. Уряд повинен забезпечити виконання законiв, i вiн керуСФ державними справами. В даний час уряд, як правило, володiСФ законодавчою iнiцiативою. За урядом або навiть за главою закрiплюються також найважливiшi повноваження, як вироблення нацiональноСЧ полiтики i СЧСЧ здiйснення. У зв'язку з цим багато дослiдникiв вважають за краще використовувати термiн не "виконавча", а "урядова" влада.

Сучасний уряд - найважливiша складова частина механiзму здiйснення влади. Уряд зосереджуСФ в своСЧх руках провiдних полiтичних дiячiв, що очолюють правлячу партiю або коалiцiю. Уряд i особливо його глава виконують вирiшальну роль в розробцi, формулюваннi i реалiзацiСЧ внутрiшньоСЧ i зовнiшньоСЧ полiтики держави. "Уряд - свiдчить Конституцiя РЖспанiСЧ, - керуСФ внутрiшньою i зовнiшньою полiтикою, цивiльною i вiйськовою адмiнiстрацiСФю i оборони краСЧни. Воно здiйснюСФ виконавчу владу вiдповiдно до КонституцiСЧ i законiв".

Володiючи широкими повноваженнями, уряд завжди залишаСФться пiд контролем парламенту i завжди у всiх краСЧнах з парламентською формою правлiння воно несе вiдповiдальнiсть перед парламентом. Як правило, парламент може вiдправити уряд до вiдставки.

Тiльки добре вiдладжена система стримувань i противаг, без якоСЧ не може функцiонувати механiзм розподiлу влади, забезпечуСФ ефективну i легiтимну владу. Вiдшукання такого балансу iнститутiв i iнтересiв - одна з найважливiших задач, що стоять перед тими, кому довiрив народ конструювання i приведення у дiСЧ складного i багатоманiтного механiзму здiйснення влади.

2.2 Розподiл влади в краСЧнах зi змiшаною формою правлiння

Францiя належить до числа держав, що зiграли особливу роль в становленнi концепцiСЧ i затвердженнi принципу розподiлу влади. Французька революцiя 1789 року поклала шлях до перетворення декiлька абстрактноСЧ i вiдвернутоСЧ теорiСЧ в провiдний конституцiйно-правовий принцип, на якому покоСЧться сьогоднi державний лад будь-якоСЧ демократичноСЧ держави.

Оскiльки у французькому правi основнi права i свободи сформульованi як основоположнi принципи, то можна зробити висновок, що вони не пiдлягають перегляду або вiдмiнi законодавцем. А орган конституцiйного нагляду повинен стежити, щоб прокламованi принципи (включаючи i розподiл влади) не порушувалися у поточному законодавствi.

До числа основних принципiв Конституцiя вiдносить нацiональний суверенiтет. Вiн належить тiльки народу i нiяка окрема особа або група не можуть привласнити собi його здiйснення.

Здiйснення нацiонального суверенiтету вiдповiдно до принципу розподiлу влади покладаСФться на три гiлки влади. Центральне мiсце в системi державних органiв ФранцiСЧ вiдведене президенту республiки. Повноваження президента торкаються найважливiших сторiн державного життя. Вiн глава держави. Вiн здiйснюСФ верховне представництво краСЧни у всiх актах внутрiшньополiтичного i мiжнародного життя. Вiн забезпечуСФ дотримання КонституцiСЧ i нормальне функцiонування державних органiв i спадкоСФмнiсть держави. Вiн гарант нацiональноСЧ незалежностi, територiальноСЧ цiлiсностi i дотримання мiжнародних договорiв. Вiн очолюСФ озброСФнi сили краСЧни. Президент ФранцiСЧ не несе полiтичноСЧ, тобто парламентарноСЧ вiдповiдальностi.

Специфiка положення президента у ФранцiСЧ полягаСФ у тому, що через своСЧ повноваження вiн як би бере участь у функцiонуваннi кожноСЧ з гiлок влади. РЖ в той же час жодну з них не можна ототожнювати з президентом.

З 1962 року президент обираСФться на загальних прямих виборах. Президент обираСФться строком на 7 рокiв. Обмеження в переобраннi у ФранцiСЧ не передбачено. У ФранцiСЧ вiдсутнiй пост вiце-президента. У разi вакансiСЧ поста глави держави його обов'язки тимчасово виконуСФ голова сенату - верхньоСЧ палати парламенту. Виконуючий обов'язки декiлька обмежений в своСЧх повноваженнях. Вiн не може оголошувати референдум, достроково розпускати Нацiональнi збори або проводити перегляд КонституцiСЧ.

Президент республiки надiлений розширеними повноваженнями. Частину з них вiн здiйснюСФ самостiйно, частина - сумiсно з iншими державними органами.

Виконавча влада у ФранцiСЧ, як i у всiх iнших краСЧнах зi змiшаною формою правлiння маСФ подвiйний характер. Вона здiйснюСФться i президентом i урядом. Президент бере участь в здiйсненнi всiх найзначущих функцiй, якi закрiпленi за урядом. Президент може брати участь i в здiйсненнi деяких функцiй судовоСЧ влади. Вiн призначаСФ членiв ВищоСЧ ради магiстрату i СФ його головою. Даний орган здiйснюСФ дисциплiнарну владу вiдносно суддiвських працiвникiв. Президенту належить право помилування. Президент СФ гарантом судовоСЧ влади.

Статус i повноваження президента ФранцузькоСЧ Республiки пiдтверджують, що даний iнститут не можна однозначно вiднести тiльки до однiСФСЧ гiлки влади.

У ФранцiСЧ, як i у всiх iнших демократичних державах, забезпеченi самостiйнiсть i незалежнiсть судовоСЧ влади. Помiтно складнiше виглядають взаСФмостосунки мiж законодавчими i виконавчими державними органами.

НосiСФм законодавчоСЧ влади в П'ятiй Республiцi, хоча i з деякими обмовками щодо регламентноСЧ влади, СФ парламент. Парламент ФранцузькоСЧ Республiки складаСФться з двох палат. Нацiональних зборiв (нижня палата) i сенату (верхня палата). Нижня палата СФ органом загальнонацiонального представництва. Вона обираСФться шляхом загальних, рiвних i прямих виборiв при таСФмному голосуваннi. Сенат формуСФться шляхом непрямих виборiв. Його члени обираються по департаментах особливими колегiями вибiрникiв.

Двопалатну структуру виправдовують часто посиланням на необхiднiсть забезпечити дiСЧ системи стримань усерединi парламенту. Згiдно КонституцiСЧ, закон вважаСФться прийнятим, якщо вiн схвалений обома палатами в iдентичнiй редакцiСЧ. Якщо примирлива процедура не дасть результатiв i не буде згоди палат мiж собою, вважаСФться вiдхилюючим. Але у разi подiбних розбiжностей мiж палатами уряд може просити винести Нацiональнi збори остаточне рiшення. До сказаного треба додати, що саме Нацiональним зборам належить вирiшальне слово при остаточному затвердженнi бюджету. Тiльки Нацiональнi збори можуть прийняти резолюцiю осуду або вiдмовити в довiрi уряду. Все це говорить, що нижня палата виконуСФ переважну роль при здiйсненнi парламентських функцiй, хоча формально рiвнi при здiйсненнi законодавчих функцiй. ВважаСФться, що перевага нижньоСЧ палати не суперечить нiяким демократичним принципам оскiльки саме нижня палата представляСФ загальнонацiональнi iнтереси, що пiдтверджуСФ i порядок СЧСЧ формування.

Французький парламент залишаСФться формально СФдиним законодавчим органом краСЧни. Це значить, що серед всiх державних органiв тiльки йому, вiдповiдно до особливоСЧ процедури, встановленоСЧ КонституцiСФю належить право приймати закони республiки. Разом з тим, iснуСФ два вельми iстотних виключення. По-перше, президент республiки за пропозицiСФю уряду (або сумiсному положенню палат) може передати на референдум будь-який законопроект, що стосуСФться органiзацiСЧ державноСЧ влади або передбачаСФ ратифiкацiю мiжнародного договору за умови, що вiн не суперечить КонституцiСЧ.

Друге, не менш iстотне обмеження законодавчих повноважень парламенту встановлене ст. 34 КонституцiСЧ. Ця стаття визначаСФ питання, регульованi законодавчими органами. Це громадянство i користування правами i свободами, право i дiСФздатнiсть, кримiнальне покарання i судочинство, податки i грошова емiсiя, дозвiл оголошення вiйни, продовження на термiн бiльше 12 днiв облогового положення, уповноваження на ратифiкацiю найважливiших мiжнародних договорiв. Крiм того, законом встановлюються загальнi принципи органiзацiСЧ оборони, мiсцевого самоврядування, нацiональноСЧ освiти, режим власностi i речових прав, цивiльних i торгових зобов'язань, соцiального забезпечення, трудових i профспiлкових прав.

Законодавча iнiцiатива належить прем'СФр-мiнiстру i парламентарiям. До числа традицiйних найважливiших функцiй парламенту вiдносяться встановлення державних доходiв i витрат, ухвалення державного бюджету i затвердження звiту про його виконання. Фiнансовi законопроекти готуються i вносяться в Нацiональнi збори урядом.

Ще одна важлива функцiя парламенту - контроль за дiяльнiстю уряду. У цiй областi П'ята Республiка знаСФ цiлий ряд новин. ПарламентарiСЧ зберегли за собою право усних i письмових питань, що адресуються прем'СФр-мiнiстру або членам уряду. Проте, найважливiшою i значущiшою формою контролю залишаСФться iнститут парламентськоСЧ вiдповiдальностi. Саме в цiй областi змiни найбiльш iстотнi. Одне з найiстотнiших нововведень - це можливiсть постановки питання про довiру уряду може виходити вiд самого уряду.

Принцип розподiлу влади в умовах змiшаноСЧ республiки у ФранцiСЧ зазнав ряд змiн в порiвняннi з парламентською республiкою. Загальна спрямованiсть визначаСФться не стiльки прагненням до самостiйностi, що граничить з вiдособленням, скiльки прагненням до ефективностi i максимальноСЧ дiСЧ. Цей же початок був значною мiрою закладений i в органiзацiСЧ виконавчоСЧ влади. Остання, як вже наголошувалося, носить у ФранцiСЧ подвiйний характер. Вона подiлена мiж президентом i урядом як колегiальним органом. Про положення i повноваження президента вже було сказано, подивимося, яким чином органiзован i функцiонуСФ уряд, як дiСФ система стримувань i противаг усерединi самоСЧ влади.

Уряд ФранцузькоСЧ Республiки СФ колегiальним органом, який несе основну вiдповiдальнiсть за здiйснення виконавчоСЧ влади в краСЧнi. На нього покладено загальне керiвництво i управлiння справами держави. Як орган загальнополiтичного керiвництва уряд визначаСФ задачi i цiлi державноСЧ полiтики. Уряд одночасно залишаСФться найвищим органом управлiння. Вiдповiдно вiн намiчаСФ i здiйснюСФ заходи, необхiднi для реалiзацiСЧ поставлених цiлей i задач. Уряд СФ головним розпорядником кредитiв, на нього покладаСФться виконання державного бюджету. У розпорядженнi уряду знаходяться також адмiнiстративний апарат i озброСФнi сили. СвоСФрiднiсть i специфiка статусу уряду у ФранцiСЧ полягаСФ у тому, що вiн як би виступаСФ в двох значеннях. По-перше, вiн СФ Радою мiнiстрiв республiки. По-друге, вiн виступаСФ у формi кабiнету, який об'СФднуСФ всiх членiв уряду, але пiд керiвництвом прем'СФр-мiнiстра.

Складнiсть полягаСФ у тому, що у рядi випадкiв основний закон не проводить чiткоСЧ вiдмiнностi мiж двома органiзацiйними формами, користуючись збiрним термiном "уряд". Так, Конституцiя (ст.49) говорить про вiдповiдальнiсть уряду, явно виключаючи при цьому президента республiки. Адже вiн парламентськоСЧ вiдповiдальностi не несе. В той же час прем'СФр-мiнiстр може поставити питання про довiру уряду тiльки пiсля обговорення в Радi мiнiстрiв. А в даному випадку участь президента - необхiдна умова, бо рада мiнiстрiв збираСФться тiльки пiд його головуванням.

Вiдповiдь на цi питання дала практика функцiонування державного механiзму. Все залежить вiд розстановки полiтичних сил в краСЧнi. Так якщо i президент i прем'СФр-мiнiстр представляють однi i тi ж сили, то у президента в руках знаходяться, як правило, управлiння всiх найважливiших питань, залишаючи в руках мiнiстрiв питання оперативного характеру.

РЖнакше виглядаСФ ситуацiя, коли РДлiсейськiй палац (резиденцiя президента) i Матiньон (резиденцiя уряду) контролюють рiзнi полiтичнi сили. Тут особливо важливе значення придбаСФ те, що рiшення найiстотнiших питань може мати мiсце лише при СЧх обговореннi в Радi мiнiстрiв. Цiлком природно, що в даних умовах повноваження президента i самi реальнi можливостi СЧх здiйснення значно звужуються, а повноваження прем'СФр-мiнiстра iстотно розширяються.

Таким чином, система противаг, яка закладена в побудовi виконавчоСЧ влади, дозволяСФ СЧСЧ по-рiзному збалансувати в рiзних полiтичних ситуацiях.

В краСЧнi з високим рiвнем централiзацiСЧ i бюрократизацiСЧ державного апарату вже порiвняно давно склалася ще одна специфiчна система додаткового контролю за дiяльнiстю адмiнiстрацiСЧ. Вона покликана перш за все запобiгти можливостi зловживання владою з боку адмiнiстрацiСЧ i забезпечити дотримання законностi у разi СЧСЧ порушення представниками адмiнiстрацiСЧ. Йдеться про ту, що набула широке поширення у ФранцiСЧ адмiнiстративноСЧ юстицiСЧ. Адмiнiстративнi трибунали, що СФ судами першоСЧ iнстанцiСЧ по адмiнiстративних правопорушеннях, розглядають всi скарги на дiСЧ адмiнiстративних властей, пов'язанi iз зловживанням службовим повноваженням i iншими, переважно посадовими злочинами.

Поява адмiнiстративноСЧ юстицiСЧ найтiснiшим чином пов'язана з реалiзацiСФю принципу розподiлу влади. З 1899 року Державна рада СФ найвищим органом адмiнiстративноСЧ юстицiСЧ з питань застосування адмiнiстративного права i у справах, в яких однiй iз сторiн виступаСФ адмiнiстрацiя. Основу адмiнiстративноСЧ юстицiСЧ у ФранцiСЧ утворюють нинi регiональнi адмiнiстративнi трибунали. Вони розглядають справи за позовами про анулювання неправомiрних актiв адмiнiстративних органiв, про вiдшкодування шкоди у зв'язку iз збитком, заподiяним дiями адмiнiстрацiСЧ. Найвищим органом адмiнiстративноСЧ юстицiСЧ СФ Державна рада, яка виступаСФ касацiйною i апеляцiйною iнстанцiСФю у справах, якi вирiшуються адмiнiстративними трибуналами. У 70-i роки у ФранцiСЧ виник ще один iнститут, покликаний пiдсилити контроль за дiяльнiстю адмiнiстрацiСЧ i попередити СЧСЧ посягання на права i свободи громадян. Йдеться про так званий медiатор, встановлений по рекомендацiСЧ Ради РДвропи для використовування всiма краСЧнами, що входять до складу Ради.

Принцип розподiлу влади в умовах змiшаноСЧ форми правлiння реалiзуСФться абсолютно iнакше, нiж в президентськiй республiцi. Проте, вiн безумовно присутнiй. Забезпечуючи в першу чергу самостiйнiсть i ефективнiсть виконавчоСЧ влади, вiн нацiлюСФ одночасно всi гiлки влади на спiвпрацю i взаСФмодiю. Досвiд П'ятоСЧ Республiки пiдтвердив, що ця форма правлiння в змозi еволюцiонувати i залишаСФться вельми ефективною навiть при радикальнiй змiнi полiтичних ситуацiй. Це тим бiльше важливо пiдкреслити, оскiльки деякими авторами висловлювалася думка, що французька модель органiзацiСЧ влади недiСФздатна i не може ефективно сприяти подоланню кризових явищ. Досвiд конструювання i функцiонування французького державного механiзму не пiдтверджуСФ подiбнi висновки.

3 Принцип розподiлу влади у практицi конституцiоналiзму

УкраСЧни

3.1 Президент УкраСЧни

Вiдповiдно до статтi 6 державна влада в УкраСЧнi здiйснюСФться на основах СЧСЧ розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Органи законодавчоСЧ, виконавчоСЧ i судовоСЧ влади здiйснюють своСЧ повноваження у встановлених цiСФю КонституцiСФю межах i вiдповiдно законам УкраСЧни, що даСФ можливiсть запобiгти диктатурi будь-якоСЧ з них i разом з тим органiзувати СЧх загальну дiяльнiсть на основi взаСФмозалежностi i взаСФмодiСЧ в процесi реалiзацiСЧ СФдиноСЧ державноСЧ влади в УкраСЧнi.

Реалiзацiя СФдностi державноСЧ влади передбачаСФ рiзнi варiанти. Так, Верховна Рада УкраСЧни, як СФдиний законодавчий орган повинна своСФю законотворчою роботою на практицi будувати СФдину систему нацiонального права, а виконавча влада здiйснюСФ своСЧ повноваження шляхом застосування вiдповiдних норм права, як правило, централiзований, всiма органами системи виконавчоСЧ влади.

Особливе мiсце в системi органiв державноСЧ влади займаСФ Президент УкраСЧни, який не належить безпосередньо нi до однiСФСЧ з гiлок влади. Проте його статус, як глави держави, надiляСФ його повноваженнями, вiдповiдно до яких вiн СФ гарантом державного суверенiтету, територiальноСЧ цiлiсностi УкраСЧни, дотримання КонституцiСЧ, прав i свобод людини i громадянина. Оскiльки цi повноваження бiльш менш властивi всiм органам державноСЧ влади, Президент, здiйснюючи об'СФднуючу функцiю, робить безпосереднiй вплив на СЧх дiяльнiсть в процесi здiйснення державноСЧ влади.

А зараз конкретнiше проаналiзуСФмо мiсце i роль органiв державноСЧ влади i дамо СЧм характеристику через призму СЧх основних повноважень.

Особливе мiсце серед повноважень Президента кожноСЧ краСЧни займають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав в парламентських i напiвпрезидентських республiках (парламентсько-президентських або президентсько-парламентських). Це право глав держав вважаСФться важливим важелем в системi стримань i противаг в СЧх вiдносинах з парламентом. Пiдставами застосування права розпуску парламенту у рядi краСЧн СФ порушення передбачених КонституцiСФю умов формування уряду, ухвалення державного бюджету i т. i.

Президент УкраСЧни припиняСФ повноваження ВерховноСЧ Ради УкраСЧни, якщо впродовж 30 днiв однiСФСЧ черговоСЧ сесiСЧ пленарнi засiдання не можуть початися.

Ряд повноважень Президента торкаСФться його права впливу на законодавчу i iншу дiяльнiсть ВерховноСЧ Ради. Прiоритетним серед них СФ право законодавчоСЧ iнiцiативи, тобто право вносити у Верховну Раду УкраСЧни законопроекти або пропозицiСЧ щодо ухвалення законiв. РЖ додатково законопроекти, визначенi Президентом як невiдкладнi повиннi розглядатися поза чергою. Президент маСФ право вносити законопроекти про внесення змiн i доповнень у всi роздiли КонституцiСЧ, зокрема до роздiлу РЖ "Загальнi основи", роздiлу РЖРЖРЖ "Вибори. Референдуми." i роздiлу XРЖРЖРЖ "Внесення змiн в Конституцiю УкраСЧни", якi за умови СЧх ухвалення не менше нiж двома третинами конституцiйного складу ВерховноСЧ Ради затверджуСФться всеукраСЧнським референдумом, який призначаСФться Президентом УкраСЧни.

Президент маСФ також значнi повноваження на завершальнiй стадiСЧ законодавчого процесу: пiдписання i оголошення законiв. Вiдповiдно дiючiй КонституцiСЧ Президенту УкраСЧни належить право пiдписання законiв прийнятих Верховною Радою i оголошення СЧх (ст. 106 п.29 КУ).

Схваленi Верховною Радою закони спочатку пiдписуються Головою i присилаються Президенту. Вiдповiдно КонституцiСЧ УкраСЧни (ст.94) Президент впродовж 15 днiв пiсля отримання закону пiдписуСФ його i офiцiйно робить надбанням гласностi або повертаСФ закон зi своСЧми мотивованими i сформульованими пропозицiями до ВерховноСЧ Ради УкраСЧни для повторного розгляду. У випадку, якщо Президент впродовж встановленого термiну не повернув закон для повторного перегляду, закон вважаСФться схваленим Президентом i може бути пiдписаний i офiцiйно оголошений. Якщо ж пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою не менше нiж двома третинами вiд СЧСЧ конституцiйного складу, Президент зобов'язаний його пiдписати i зробити надбанням гласностi впродовж десяти днiв.

Одним з найважливiших повноважень Президента, як глави держави, СФ його засновницькi повноваження щодо формування органiв виконавчоСЧ влади: Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни, мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчоСЧ влади i мiсцевих державних адмiнiстрацiй.

Так, вiдповiдно статтi 106 п.9, 10 КонституцiСЧ:

- Президент призначаСФ за згодою ВерховноСЧ Ради УкраСЧни Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни;

- припиняСФ повноваження Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни i ухвалюСФ рiшення про його вiдставку;

- призначаСФ за уявленням Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни членiв Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоСЧ влади, а також глав мiсцевих державних адмiнiстрацiй i припиняСФ СЧх повноваження на цих посадах.

Ряд повноважень маСФ Президент i щодо формування органiв судовоСЧ влади i органiв, якi здiйснюють контроль i нагляд. Зокрема:

- Президент призначаСФ за згодою ВерховноСЧ Ради УкраСЧни на посаду

Генерального прокурора УкраСЧни i звiльняСФ його з посади;

- призначаСФ третину складу Конституцiйного Суду УкраСЧни;

- утворюСФ суди у визначеному законом порядку;

- здiйснюСФ помилування;

- здiйснюСФ першi призначення на посаду професiйного суддi на першi 5 рокiв. (ст.106 п.11, 22, 23, 27, 31).

3.2 Законодавча влада

РДдиним органом законодавчоСЧ влади в УкраСЧнi СФ парламент - Верховна Рада УкраСЧни. Вiн СФ представницьким органом, тому обираСФться безпосередньо народом на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таСФмного голосування.

Парламент УкраСЧни маСФ багатограннi вiдносини з iншими органами державноСЧ влади. Найтiснiшими СФ вiдносини парламенту з Президентом. Це обумовлено СЧх функцiями i повноваженнями, передбаченими КонституцiСФю i законами, системою стримань i противаг один щодо iншого i iншими обставинами.

Початковим повноваженням ВерховноСЧ Ради УкраСЧни у взаСФмостосунках з Президентом СФ право парламенту призначати вибори Президента в термiни, визначенi КонституцiСФю (ст.85). Але головним змiстом взаСФмостосункiв парламенту i Президента СФ сам хiд здiйснення ними своСЧх функцiй i повноважень.

Зокрема, Верховна Рада УкраСЧни заслуховуСФ щорiчнi i позачерговi послання Президента про внутрiшнСФ i зовнiшнСФ положення УкраСЧни (ст.85), направляСФ новоприйнятi закони Президенту (ст.94).

Видне мiсце у взаСФмостосунках Президента з парламентом займаСФ питання формування органiв виконавчоСЧ влади. Так, парламент даСФ згоду на призначення Президентом Прем'СФр -мiнiстра.

Крiм того, Верховна Рада УкраСЧни ухвалюСФ рiшення про напрям запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатiв або комiтету ВерховноСЧ Ради, заздалегiдь пiдтриманого не менше, як третиною конституцiйного складу ВерховноСЧ Ради; маСФ право усунути Президента вiд поста у порядку iмпiчменту, встановленого КонституцiСФю (ст.111).

Багатофункцiональними СФ вiдносини ВерховноСЧ Ради УкраСЧни з Кабiнетом Мiнiстрiв УкраСЧни, який пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi (ст.113). Верховна Рада даСФ згоду на призначення Прем'СФр - мiнiстра, розглядаСФ i ухвалюСФ рiшення щодо схвалення (не схвалення) програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв, здiйснюСФ контроль за його дiяльнiстю.

По пропозицiСЧ не менше нiж третини народних депутатiв вiд СЧСЧ конституцiйного складу Верховна Рада може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв i прийняти резолюцiю недовiри йому бiльшiстю вiд конституцiйного складу ВерховноСЧ Ради, слiдством, якоСЧ СФ вiдставка Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни. Найважливiшими повноваженнями ВерховноСЧ Ради щодо Кабiнету Мiнiстрiв i iнших органiв виконавчоСЧ влади СФ ухвалення нею законiв про органiзацiю i дiяльнiсть органiв виконавчоСЧ влади, основи державноСЧ служби i iн.

Багатогранними СФ вiдносини ВерховноСЧ Ради УкраСЧни i з органами судовоСЧ влади. Зокрема, Верховна Рада призначаСФ третину складу Конституцiйного Суду УкраСЧни, обираСФ суддiв загальноСЧ юрисдикцiСЧ, надаСФ згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може виказати недовiру Генеральному прокурору, яке вабить його вiдставку вiд посади, призначаСФ три представники до ВищоСЧ ради юстицiСЧ.

Парламент, як орган законодавчоСЧ влади визначаСФ законами УкраСЧни судовий устрiй, судочинство, статус суддiв, основи судовоСЧ експертизи, органiзацiю i дiяльнiсть прокуратури.

Досить тiсною СФ взаСФмодiя парламенту з органами правосуддя в процесi здiйснення парламентського контролю.

Яскравим прикладом цьому може служити стаття 81 п. 2. Незалежно вiд волевиявлення або згоди народного депутата його повноваження припиняються достроково у разi отримання законноСЧ сили обвинувального вироку щодо нього. При цьому, не маСФ значення, який вид покарання визначений судом щодо депутата, а також мiри покарання. Пiдставою для дострокового припинення повноважень народного депутата УкраСЧни СФ також рiшення суду про визнання його недiСФздатним або безслiдно вiдсутнiм, що вступило в законну силу.

Принципово новим в КонституцiСЧ СФ положення про те, яким чином у разi невиконання народним депутатом вимог щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi його депутатськi повноваження припиняються достроково. У вiдмiнностi вiд чинного законодавства про статус народного депутата, за яким рiшення про дострокове припинення повноважень ухвалювалося Верховною Радою, по КонституцiСЧ воно повинно бути прийняте судом.

3.3 Виконавча влада

Вiдповiдно до КонституцiСЧ УкраСЧни, Кабiнет Мiнiстрiв УкраСЧни СФ вищестоящим органом в системi органiв виконавчоСЧ влади, яку складають центральнi i мiсцевi органи виконавчоСЧ влади. Як найвищий колегiальний орган, вiн здiйснюСФ владу як безпосередньо, так i через центральнi i мiсцевi органи виконавчоСЧ влади, направляючи i контролюючи СЧх дiяльнiсть.

Як вищестоящий орган виконавчоСЧ влади Кабiнет Мiнiстрiв очолюСФ СФдину систему виконавчоСЧ влади в УкраСЧнi; забезпечуСФ вiдповiдно до КонституцiСЧ здiйснення функцiй i повноваження виконавчоСЧ влади на територiСЧ УкраСЧни; направляСФ дiяльнiсть мiнiстерств i iнших органiв виконавчоСЧ влади; самостiйно вирiшуСФ питання, якi вiднесенi до його ведення КонституцiСФю УкраСЧни, законами ВерховноСЧ Ради УкраСЧни i указами Президента УкраСЧни.

Кабiнет Мiнiстрiв УкраСЧни вiдповiдальний перед Президентом УкраСЧни i в своСЧй дiяльностi керуСФться його актами (ст. 113 КонституцiСЧ УкраСЧни). Одночасно вiн пiдзвiтний i пiдконтрольний Верховнiй Радi УкраСЧни, але у межах визначених КонституцiСФю УкраСЧни.

Так, згiдно ст.85 ч.4 КонституцiСЧ УкраСЧни Верховна Рада затверджуСФ Державний бюджет УкраСЧни i вносить змiни в нього; контролюСФ виконання Державного бюджету УкраСЧни, ухвалюСФ рiшення щодо звiту про його виконання. Верховна Рада УкраСЧни, крiм того, вiдповiдно ст.85 п.13 КонституцiСЧ, здiйснюСФ контроль за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни. В кiнцi кiнцiв, представницький орган УкраСЧни по пропозицiСЧ не менше нiж однiСФСЧ третини народних депутатiв вiд СЧСЧ конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв i прийняти резолюцiю недовiр'я Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни бiльшiстю вiд конституцiйного складу ВерховноСЧ Ради УкраСЧни.

При цьому питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни не може розглядатися Верховною Радою УкраСЧни бiльше одного разу впродовж однiСФСЧ черговоСЧ сесiСЧ, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни (ст.87 КонституцiСЧ УкраСЧни).

Певнi складнощi виникають при органiзацiСЧ виконавчоСЧ влади, здiйснюваноСЧ Кабiнетом Мiнiстрiв УкраСЧни. Вони вiдображають боротьбу мiж законодавчою гiлкою влади i Президентом.

РЖз змiною статусу Президента УкраСЧни, якщо вiн вiдповiдно до новоСЧ КонституцiСЧ СФ главою держави, тобто не входить нi в одну з гiлок влади, правовi основи виконавчоСЧ влади, як окремоСЧ влади, по сутi не були вирiшенi до кiнця. Конституцiя УкраСЧни не мiстить в собi положень, якi б визначали саме характер виконавчоСЧ влади, оскiльки роздiл VРЖ "Кабiнет Мiнiстрiв УкраСЧни. РЖншi органи виконавчоСЧ влади" освiтлюСФ лише питання щодо системи органiв виконавчоСЧ влади, проте, хто ж визначаСФ i формуСФ цю систему, в цьому роздiлi в повному об'СФмi не сказано.

А в iнших роздiлах вказано, що органiзацiю i дiяльнiсть органiв цiСФСЧ гiлки влади визначаСФ Верховна Рада УкраСЧни, а формуСФ СЧСЧ Президент (ст.92 п.12, ст.106. п.10 КонституцiСЧ УкраСЧни). Вiдповiдно до ст.106 гг.10, 15 КонституцiСЧ УкраСЧни Президент УкраСЧни одноосiбно призначаСФ за уявленням Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни членiв Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоСЧ влади.

Проте, вiдповiдно до ст.92 п.12 КонституцiСЧ УкраСЧни, виключно законодавча влада в особi ВерховноСЧ Ради законами УкраСЧни визначаСФ органiзацiю i дiяльнiсть органiв виконавчоСЧ влади. Якщо буквально розумiти положення цього пункту ст.92 КонституцiСЧ, то в практичнiй площинi воно означатиме: законодавчий орган повинен прийняти майже 100 законiв, зокрема, про Кабiнет Мiнiстрiв УкраСЧни, про мiнiстерства, i про iншi центральнi вiдомостi (а СЧх бiльше 56); а також про мiсцевi державнi адмiнiстрацiСЧ в областях, районах, мiстах КиСФвi i Севастополi. Це безумовно, приведе до порушення балансу законодавчоСЧ i виконавчоСЧ влади.

Разом з тим треба брати до уваги, що законодавчий орган не маСФ права призначати i звiльняти з посади мiнiстрiв i iнших керiвникiв центральних органiв виконавчоСЧ влади, оскiльки це виняткове право Президента.

Вiдповiдно до ст.114 КонституцiСЧ, до складу Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни входять Прем'СФр-мiнiстр УкраСЧни, Перший вiце-прем'СФр-мiнiстр, три вiце -прем'СФр-мiнiстра, мiнiстри. Президент призначаСФ за згодою ВерховноСЧ Ради УкраСЧни Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни; припиняСФ повноваження Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни i ухвалюСФ рiшення про його вiдставку (ст.106 п.9).

Процес призначення Прем'СФр-мiнiстра складаСФться з таких стадiй:

1) Визначення Президентом кандидатури на цю посаду;

2) Розгляд Верховною Радою УкраСЧни цiСФСЧ кандидатури (у разi вiдхилення - наступне внесення i розгляд кандидатури на пропоновану посаду).

3) Призначення Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни.

Президент УкраСЧни не пiзнiше, нiж на десятий день пiсля вступу до посади або припинення повноважень Кабiнету Мiнiстрiв , пiсля консультацiй з Головою ВерховноСЧ Ради УкраСЧни i уповноваженими представниками депутатських груп i фракцiй вносить на розгляд ВерховноСЧ Ради УкраСЧни кандидатуру Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни. Пiсля отримання згоди ВерховноСЧ Ради УкраСЧни Президент УкраСЧни в триденний термiн видаСФ Указ про призначення Прем'СФр-мiнiстра УкраСЧни.

Повноваження Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни у вiдносинах з Верховною Радою УкраСЧни i СЧСЧ органами включають:

- здiйснення Урядом законодавчоСЧ iнiцiативи у Верховнiй Радi УкраСЧни;

- участь Кабiнету Мiнiстрiв в процесi розгляду питань ВерховноСЧ Ради;

- повноваження у зв'язку з твердженням i контролем за виконанням Державного бюджету УкраСЧни, пiдготовкою, твердженням i виконанням державних програм;

- звiт перед Верховною Радою УкраСЧни про свою дiяльнiсть.

Також Верховна Рада УкраСЧни може виказати недовiр'я Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни: Стаття 87. Верховна Рада УкраСЧни по пропозицiСЧ не менше нiж однiСФСЧ третини народних депутатiв УкраСЧни вiд СЧСЧ конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни i прийняти резолюцiю недовiр'я Кабiнетних Мiнiстрiв УкраСЧни бiльшiстю вiд конституцiйного складу ВерховноСЧ Ради УкраСЧни. Питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни не може розглядатися Верховною Радою УкраСЧни бiльше одного разу впродовж однiСФСЧ черговоСЧ сесiСЧ, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни.

3.4 Судова влада

Третiй вид державних органiв складають органи судовоСЧ влади. Це - Верховний Суд УкраСЧни як високий судовий орган в системi судiв загальноСЧ юрисдикцiСЧ. У своСЧй сукупностi всi суди складають судову систему УкраСЧни. Вони здiйснюють судову владу шляхом конституцiйного, цивiльного, кримiнального i арбiтражного судочинства. Органи судовоСЧ влади ухвалою законних i обов'язкових до виконання рiшень або вирокiв, шляхом застосування чинного законодавства на основi принципу рiвностi всiх перед законом i судом, стримують iншi гiлки влади вiд зловживань. При реалiзацiСЧ своСФСЧ компетенцiСЧ органи виконавчоСЧ i законодавчоСЧ влади повиннi дiяти у межах закону i наданих СЧм повноважень, щоб не вiдчути на собi дiСФвiсть судовоСЧ влади.

Для органiв судовоСЧ влади характерним СФ те, що суддi обираються безстроково. Вiдособлене мiсце вiд судовоСЧ системи маСФ Конституцiйний Суд УкраСЧни - СФдиний орган конституцiйноСЧ юрисдикцiСЧ, в УкраСЧнi, який вiдрiзняСФться вiд судiв загальноСЧ юрисдикцiСЧ порядком освiти (суддi Конституцiйного Суду призначаються Верховними Рада УкраСЧни, Президентом i З'СЧздом суддiв УкраСЧни, по- шiсть суддiв), складом (18 суддiв), специфiкою судового проведення i його процедурою, особливiстю рiшень Конституцiйного Суду (вони СФ загальнообов'язковими, остаточними i не оскаржуються ), а також термiном призначення на посаду суддiв (дев'ять рокiв без права бути переобраним на повторний термiн).

Висновки

У сучаснiй правовiй науцi принцип розподiлу влади прийнято вiдносити до основ демократичного конституцiйного ладу. Це значить, що вiн маСФ основоположне значення при рiшеннi конкретних питань побудови державного механiзму.

Призначення принципу розподiлу влади - виключити можливiсть концентрацiСЧ всiСФСЧ повноти влади в руках однiСФСЧ особи або органу шляхом встановлення такоСЧ державностi, при якiй рiзнi гiлки державноСЧ влади могли б взаСФмно стримувати одна одну.

Сфери реалiзацiСЧ трьох гiлок влади - законодавчоСЧ, виконавчоСЧ i судовоСЧ - повиннi бути чiтко розмежованi, вони не повиннi стояти на завадi один одному.

Розподiл влади повинен ТСрунтуватися, перш за все, на СЧх спiвпрацi, яка, проте, стримувала б кожну з них, ставило б в певнi рамки i балансувало.

Незалежнiсть i самостiйнiсть кожноСЧ з трьох гiлок влади, i особливо законодавчоСЧ i виконавчоСЧ, не повиннi бути перешкодою до СЧх взаСФмодiСЧ. Бiльше того, ефективна влада неможлива без СЧх спiвпрацi.

У сучаснiй УкраСЧнi принцип розподiлу влади визнаний, конституцiйно закрiплений i застосовуСФться в побудовi i функцiонуваннi державних iнститутiв.

Багато полiтикiв i правознавцiв називають виконавчу владу домiнуючою в системi державних органiв. Сильна виконавча влада УкраСЧни, безумовно, потрiбна. Але не треба захоплюватися. У нашоСЧ краСЧни достатньо гiркий досвiд в цьому питаннi. Посилення виконавчоСЧ влади за вiдсутностi адекватного контролю i механiзму стримань таСЧть в собi загрозу рiзкого розростання i посилення бюрократичного адмiнiстративного апарату. Чисельне зростання чиновництва, елементарне знехтування адмiнiстрацiСФю основних прав i свобод - подiбнi вади породжуються безконтрольнiстю виконавчоСЧ влади i пiдлеглого СЧй апарату управлiння.

Нажаль, все ще традицiйно слабким мiсцем залишаСФться в УкраСЧни судова влада. Прокламованi КонституцiСФю принципи судового устрою i судочинства реалiзуються насилу. РЖ в даному випадку вiдчуваСФться протидiя i тиск з боку iнших гiлок влади, що нерiдко все ще роблять замах на незалежнiсть суду. Явно недостатнi матерiальнi, а частково i правовi гарантiСЧ, необхiднi для того, щоб забезпечити суду гiдне мiсце в здiйсненнi влади. Цей компонент розподiлу влади неефективний. Самостiйнiсть i особливо роль суду в УкраСЧнi все ще далекi вiд тих, якi властивi суду в розвинених демократичних краСЧнах.

Активна полiтика, що проводиться в даний час в УкраСЧни, на побудову правовоСЧ держави позитивно позначаСФться на станi нашоСЧ ВлхвороСЧВ» держави. Хочеться сподiватися, що дотримання правовим принципам, властивим демократичнiй державi дозволить нашiй краСЧнi вибратися з тiСФСЧ прiрви, в якiй вона знаходиться останнi десятилiття. Тому необхiдно пiдтримувати вже створений механiзм розподiлу влади, механiзм стримань i противаг, який дозволяСФ збалансувати рiзнi гiлки влади. Це - одна з важливих гарантiй продовження демократичного розвитку УкраСЧни.

На завершення хотiлося б зазначити, що досвiд розробки, прийняття i втiлення в життя положень КонституцiСЧ США 1787 року може бути корисний сьогоднi при розглядi питань, пов'язаних з прийняттям новоСЧ КонституцiСЧ УкраСЧни. Розумне поСФднання консервативних традицiй i гнучкостi, можливiсть гiлок влади впливати один на одну, не обмежуючи при цьому самостiйнiсть один одного, американський досвiд федеративного устрою держави i багато що iнше може бути використано нашими законодавцями. Хоч самi американцi далекi вiд iдеалiзацiСЧ своСФСЧ КонституцiСЧ, вiдмiчають спiрнiсть багатьох СЧСЧ положень, вказують на безлiч нестач i компромiсiв, укладених в нiй, але факт залишаСФться фактом - по нiй живе i розвиваСФться бiльше 200 рокiв одна з найбiльших краСЧн свiту. РЖ саме ця стабiльнiсть, прихильнiсть американцiв створеним ними самими традицiям заслуговуСФ передусiм нашоСЧ уваги i поваги.

При будь-якому вiдношеннi до американськоСЧ КонституцiСЧ з точки зору теорiСЧ, необхiдно визнати СЧСЧ найбiльше практичне значення не тiльки для США, але i всiСФСЧ свiтовоСЧ цивiлiзацiСЧ.

Список використаноСЧ лiтератури

1. Баренбойм П.Д. Вл3000 лет доктрины разделения властей. Суд СьютераВ», М.: Белые альвы, 1995. -176с.

2. ВлВеликие мыслители западаВ»/Пер. с англ. В. Федорина, М.: Крон-пресс, 1998. -800с.

3. Евзеров Р. Я. Парламентаризм и разделение властей в современной России// Общественные науки и современность.- 1999.- №1.- С. 83-94.

4. Заиченко Г.А. ВлФилософия Джона ЛоккаВ», М.: Знание, 1959. -32с.

5. Марченко М.Н. ВлРазделение властей: история и современностьВ», М.: Юр. колледж МГУ, 1996. -425с.

6. Монтескье Ш. Л. Избранные произведения. М., 1995

7. Советский энциклопедический словарь, М.: Сов. энциклопедия. 1980. -1600с.

8. ВлФилософия Джона ЛоккаВ», под ред. профессора Асмуса В.Ф., изд-во московского университета, 1960. -64с.

9. Хропанюк В. Н.ВлТеория государства и праваВ», М.: ДТД, 1996.

10. Аверьянов В.Б. Содержание деятельности аппарата государственного

правления и его организационные формы. //Советское государство и

право. - 1988г.- №6

11. Азаркин Н.М. Монтескье. -Г., 1988г.

12. Венгеров А.Б. Теория государства и права. В 2-х частях. - Г., 1997г.

13. Вениславский Ф. Взаимодействие ветвей государственной власти как

принцип основ Конституционного порядка Украины//Право Украины. - 1998.

- №1

14. Общая теория государства и права /В ред. В.В.Копейчикова. - К. -

1997г.

15. Комментарий к Конституции Украины. / В ред. В.Ф. Опришка. - К. -

1996.

16. Конституция Украины. От 28 июня 1996 года. // ВВРУ. 1996. №30.

17. Хропанюк В.Н. Теория государства и права.- Г., 1996 г.

18. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - Г., 1973 г.

19. Чиркин В.Э. Разделение властей: социальные и юридические аспекты.

//Советское государство и право. - 1990г.- №8

20.Чиркин В.Э. Элементы сравнительного государствоведения. -Г.,

1994г.

21. История политических и правовых учений, под общей редакцией В.С. Нерсесянца, М., 2002 г.

22. История политических и правовых учений, под общей редакцией Лейста Н.И., М., 2000 г.

23. История диалектики XIV - XVIII вв. под редакцией Каменского З.А., М., Мысль, 1989, 355 с.

24. Асмус В.Ф. Историко-философские этюды. М., Мысль, 1991, 318 с.

25. Культурология. История мировой культуры: Учеб. пособие для вузов/ А. Н. Маркова, Л. А. Никитич, Н. С. Кривцова и др.; Под ред. проф. А. Н. Марковой. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. - 224 с.

26. Политология: Уч. Пособие/Под. ред. А.А.Радугина. - М.: Центр, 1996. - с.28-62.

5ro4ka.ru

demo

Выполняет на заказ

дипломные, курсовые работы, рефераты, эссе, любых расчеты, бизнес-планы, другие научные работы по приемлемым ценам....

К вашим услугам онлайн-консультант, позволяющий всегда держать руку на пульсе заказ....

подробнее

Наши возможности