Добавить в закладки
 
Наши группы в социальных сетях          





Дисциплина: Педагогика
Вид работы: дипломная работа
Язык: украинский
РЖстория розвитку украСЧнськоСЧ керамики. ТрадициСЧ давньоСЧ и сучасноСЧ украСЧнськоСЧ народноСЧ керамичноСЧ играшки. Методика проведення занять вивчення мистецтва керамики в початковий школи. Процес створення керамичноСЧ играшки на уроках образотворчого мистецтва.
ДРУГИЕ ДОКУМЕНТЫ:

Методика ознайомлення учнив 1тАУ4 класив з мистецтвом художньоСЧ керамики

19.10.2010/дипломная работа

РЖстория розвитку украСЧнськоСЧ керамики. ТрадициСЧ давньоСЧ и сучасноСЧ украСЧнськоСЧ народноСЧ керамичноСЧ играшки. Методика проведення занять вивчення мистецтва керамики в початковий школи. Процес створення керамичноСЧ играшки на уроках образотворчого мистецтва.


ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика ознайомлення учнив 1 - 4 класив з мистецтвом художньоСЧ керамики

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздил I Керамика як вид декоративно-прикладного мистецтва

I.1 РЖстория розвитку украСЧнськоСЧ керамики

I.2 ТрадициСЧ давньоСЧ та сучасноСЧ украСЧнськоСЧ народноСЧ керамичноСЧ играшки

Роздил II Методика проведення занять вивчення мистецтва керамики в початковий школи

РЖРЖ.1 Декоративно-прикладне мистецтво

РЖРЖ.2 Методика проведення урокив сприймання мистецтва

Роздил IРЖI Методика проведення занять липлення в початковий школи

II.1 Материали та инструменти для створення керамики малих форм

II.2 Методика проведення занять липлення з глини

II.3 Процес створення керамичноСЧ играшки на уроках образотворчого мистецтва

Висновки

Литература

ВСТУП

Социально-политични перетворення сучасного периоду розвитку УкраСЧни, докоринни змини засад, розбудова освити дали поштовх до видродження та оновлення народного декоративно-прикладного мистецтва, яке становить уникальне явище национальноСЧ культури. Завдяки йому, усвидомлюСФться народна етика, смаки, поняття прекрасного и загалом образ життя, оскильки в ньому видбито викови надбання художних гениСЧв украСЧнськоСЧ нациСЧ.

В контексти дослидження головну увагу звернено на форми творчоСЧ дияльности в галузи декоративно-прикладного мистецтва, зокрема художньоСЧ керамики, як зи сторони народного мистецтва, так и з позициСЧ професийного ставлення. З метою вивчення методив, яки б сприяли накопиченню и розвитку позитивного досвиду в роботи початковоСЧ школи в галузи декоративно-прикладного мистецтва, особлива увага звертаСФться на своСФриднисть керамики як виду мистецтва, пошуки та рекомендациСЧ щодо ведення занять липлення у процеси урокив образотворчого мистецтва.

Вивчення творчих доробкив народних та професийних майстрив, керивникив дитячоСЧ творчости, допомагають повнише видтворити процес зародження, становлення й розвиток украСЧнськоСЧ керамики, зокрема керамики малих форм, народноСЧ играшки, техники та способив СЧСЧ декорування, композицию, стильове скерування.

На сьогоднишний день до циСФСЧ теми звернени праци мистецтвознавцив В. Скуративського, Д. Степовика, Р. Дреботюка, В. Отковича, В. Островського, Г. Гончаренко та ряду инших науковцив. Але не тильки мистецтвознавцив, етнографив та майстрив декоративного мистецтва турбуСФ ця тема. Сучасна педагогика скерована на видродження народноСЧ освити та виховання. РЖ саме декоративно-прикладне мистецтво СФ чудовим засобом залучення пидростаючого поколиння до вивчення историСЧ, мистецтва, звичаСЧв и традиций нашого народу. У цьому напрями працюють науковци та практики педагогики. Серед них С.Коновець, В.Тименко, Л. Масол, Л. Денисенко, РД. Антонович, В. Шпильчак, Л. Маслий та инши. РЗх наукови праци та публикациСЧ стосовно практичноСЧ реализациСЧ впровадження ризних видив народного декоративного мистецтва в освитню галузь заслуговують на подальше впровадження в шкильний системи навчання та виховання. РЖ в першу чергу це стосуСФться початковоСЧ школи.

Видомо, що опанування национальними, духовними цинностями, сприяСФ формуванню й вихованню пидростаючого поколиння, бачення шляхив до самосвидомости и розуминня традиций, звичаСЧв.

Сучасний ривень народноСЧ культури поставив перед суспильством нови завдання - видродження та становлення национальноСЧ культури, народного мистецтва у справи художнього виховання пидростаючого поколиння.

Декоративно-прикладне мистецтво, виступаючи оберегом национальноСЧ народноСЧ культури, и, малюючи яскраво виражений национальний колорит, повинно стати сьогодни засобом национального видродження й художнього виховання молоди. В ньому закладено великий художньо-творчий и педагогичний потенциал, нехтування яким, як свидчить досвид попередних десятилить, руйнуСФ народну культуру, збиднюСФ духовнисть суспильства и окремоСЧ особистости. Сприяти культурному и мистецькому розвитку маСФ видповидна система виховання дитей и молоди. ЦиСФю идеСФю об'СФднани сьогодни педагоги, народни мистци, диячи культури и мистецтва. Вони намагаються створити оптимальне середовище для иснування и розвитку традицийноСЧ культури, намагаються не тильки зберегти народни культурни скарби, але й передати СЧх наступним поколинням.

Велика роль у розв'язанни цього питання видводиться художньому вихованню та навчанню учнив на уроках образотворчого мистецтва у видповидности з освитньою галуззю тАЬМистецтвотАЭ. А також творчим колективам школярив, яки можуть за певних умов виконувати надзвичайно важливи функциСЧ: пизнавальну, виховну, дозвиллСФву, циннисно-ориСФнтацийну, розважальну тощо. Таки колективи (середни загальноосвитни школи, художни школи, студиСЧ, гуртки, факультативи) повинни включатись у загальну социокультурну дияльнисть, залучаючи до цинностей народного мистецтва як учнив молодших класив, пидлиткив, так и молодь загалом, и сприяти СЧх естетичному збагаченню.

Актуальнисть проблеми. Художня керамика - один з найпоширениших видив украСЧнського декоративного мистецтва. Зародившись у глибокий давнини, вона за тривалий час свого розвитку досягла високого художнього ривня й техничноСЧ досконалости. Вивчення историСЧ розвитку мистецтва керамики, техники та технологиСЧ створення, функционального призначення керамичних виробив, змисту орнаментальних мотивив, композициСЧ та колориту даСФ можливисть всесторонньо пизнати традициСЧ побуту, культури украСЧнського народу.

Такий вид художньоСЧ керамики, як мала пластика, типологична група - играшка, дозволяСФ опановувати технику липлення з глини, знайомитись з цим видом мистецтва школярив. В цилому художня керамика виступаСФ одним из важливих засобив вивчення народних традиций декоративно-прикладного мистецтва. Керамична играшка проста, лаконична за формою, зрозумила дитям и, безперечно доступна для виготовлення учнями у шкильних умовах.

Сучасний стан проблеми. Сучасна керамика збагатилася новими рисами, яки видбивають традициСЧ минулого в оновлених формах, а саме у декоративному виришенни предметив утилитарного та художньо-декоративного призначення, видроджуСФться народна играшка. РЖде активний пошук притаманних керамици, як видови декоративного мистецтва, своСФридних форм мистецького вислову. УкраСЧнська народна керамика, гончарство зажило великоСЧ популярности у форми малоСЧ пластики, яка СФ чудовим твором наповнення интер'СФрив, доступною формою навчання липленню, розвитку об'СФмно-просторового бачення, продовження керамичного ремесла.

Актуальнисть та значимисть використання декоративно-прикладного мистецтва у навчально-виховному процеси початковоСЧ школи визначили вибир наукового дослидження на тему: тАЬМетодика ознайомлення учнив 1-4 класив з мистецтвом художньоСЧ керамикитАЭ

Мета дипломноСЧ роботи - теоретичний анализ историСЧ, традиций народноСЧ керамики, гончарства УкраСЧни, типив та функционального призначення керамики малих форм; використання традиций народноСЧ керамичноСЧ играшки у навчально-виховному процеси.

Об'СФкт дослидження - мистецтво народна керамична играшка як типологична група декоративного мистецтва.

Предмет дослидження: народна керамична играшка як засиб навчання основам липлення, формування та розвиток в учнив об'СФмно-пластичних уминь та навичок.

Завдання дипломноСЧ роботи:

- проанализувати историю розвитку та сучасний стан украСЧнськоСЧ народноСЧ керамики та керамичноСЧ играшки;

- висвитити проблему збереження та використання народних традиций в навчально-виховному процеси урокив образотворчого мистецтва;

- описати технику та технологию виготовлення керамики малих форм;

- розкрити методични основи проведення занять липлення в початковий школи;

- реализував на практици послидовнисть виготовлення керамичноСЧ играшки;

- розробити композициСЧ, ескизи керамичних фигурок - играшок та виконати СЧх в материали.

Методи дослидження. В ходи виконання дипломноСЧ роботи використани теоретични та емпирични методи дослидження:

- теоретичний: метод анализу та синтезу, вивчення та узагальнення мистецтвознавчоСЧ, народознавчоСЧ, методичноСЧ литератури;

емпиричний: вивчення зразкив украСЧнськоСЧ керамики гобелену, опрацювання технологичних прийомив липлення з глини та випалювання, спостереження, перегляд учнивських робит, бесиди з учителями та школярами.

Структура дипломноСЧ роботи включаСФ теоретичну та практичну частину. Теоретична частина - вступ, два роздили, висновки, список литератури, додатки; практична - декоративни керамични играшки.

У вступи обгрунтовано вибир теми дипломноСЧ роботи, опридилено актуальнисть та сучасний стан дослиджуваноСЧ проблеми, визначено мету, об'СФкт, предмет дослидження, подано завдання дипломноСЧ роботи та вказано методи дослидження.

У першому роздили - тАЬКерамика як вид декоративно-прикладного мистецтватАЭ проанализовано основни етапи розвитку традицийноСЧ народноСЧ керамики, типи та функциональне призначення керамичних виробив, зроблено историчний огляд народноСЧ керамичноСЧ играшки.

У другому роздили - тАЬМетодика проведення занять липлення в початковий школитАЭ охарактеризовано материали та техники створення керамики малих форм, розкрито методику проведення занять липлення, процес створення керамичноСЧ играшки.

У висновках сформульовано основни результати опрацювання та дослидження проблем и питань, яки розв'язувалися в ходи науково-методичного дослидження, вказано на значимисть та актуальнисть даноСЧ теми в системи сучасноСЧ освити.

Додатки включають илюстративний материал - зразки керамики малих форм народних та професийних майстрив; ескизи керамичних играшок та фотографиСЧ закинчених виробив з глини. Робота в материали - теракотови фигурки - додаються до теоретичноСЧ частини дипломноСЧ роботи.

Апробация. Результати наукового дослидження заслуховувалися на науковий студентський конференциСЧ, пид час проходження педагогичноСЧ практики на РЖУ та У курсах були проведени уроки липлення керамичноСЧ играшки в 3 - 4 класах.

Роздил РЖ Керамика як вид декоративно-прикладного мистецтва

I.1 РЖстория розвитку украСЧнськоСЧ керамики

ОсвоСФння людиною глини -- першого пластичного и поривняно твердого материалу для виготовлення мисткостей (посуду) та магично-ритуальних фигурок -- припадаСФ на епоху палеолиту. Гончарне виробництво первисних культур виходило переважно з практичних потреб. РЖ лише згодом, внаслидок удосконалення технологиСЧ, черепок став тоншим, УризноманитнюСФться форма, звертаСФться увага на зовнишнСФ оздоблення.

На териториСЧ УкраСЧни найдавниши археологични материали (епоха неолиту) засвидчують поширення випаленого керамичного посуду двох стильових видмин. Перший маСФ ярости одноманитни форми горщикив и мисок, розписаних прямолинийно-геометричними мотивами у вигляди горизонтально-линийних, ялинково-диагональних та инших мотивив, вкритих наколками або видтисками гребинця -- поширений на пивночи та ливобережжи УкраСЧни. Другий видзначаСФться ризноманитнистю типив и форм посуду, декорованого червоною, билою або чорною фарбами, переважно спиральними и меандровими мотивами орнаменту -- поширений на правобережжи УкраСЧни, Подунав'СЧ та Балканах.

Майстри ранньослов'янськоСЧ керамики (середина РЖ тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало СЧм змогу виготовити тонкостинни вироби уризноманитнених форм. Таки вироби рясно оздоблени рельСФфом и штампиковими визерунками у вигляди кружалець, ромбив, трикутникив, дужок тощо.

Високим художним ривнем форми и засобами орнаментування видзначалися вироби черняхивськоСЧ темно-сироСЧ керамики кухонного, столового и тарного призначення. До окремоСЧ групи слид видилити ритуальний посуд, котрий виготовляли з особливою ретельнистю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. На думку витчизняного вченого Б. О. Рибакова, таСФмничи знаки на чари з Лепесивки и глечику з Ромашивки СФ не просто прикраси, а найдавниший схиднослов'янський календар, що мистить основни мисяци хлиборобського циклу [ 1, 45 ].

РЖнтенсивний розвиток кружальноСЧ керамики у III--VI ст. зминюСФться СЧСЧ занепадом у VII--IX ст. Майже зникають традициСЧ високохудожньоСЧ черняхивськоСЧ керамики, збиднюСФться асортимент, спрощуСФться форма виробив. З незрозумилих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовольняючись кухонним посудом, виготовленим стричково-липною техникою. Дехто зи вчених пов'язуСФ занепад гончарства з виникненням деревообробного токарства и витисненням гончарних виробив зручним дерев'яним столовим посудом та виробами повсякденного вжитку.

З утворенням ДавньоруськоСЧ держави у X ст. поступово збильшуСФться керамика, виготовлена на крузи, особливо в мистах. На виробах появляСФться спочатку непрозора, а згодом прозора полива.

Найважливишою типологичною групою посуду, що знайдени на териториСЧ захидноСЧ УкраСЧни, були горщики для приготування СЧжи. Вони мали килька типив, котри ризнилися розмирами, спиввидношеннями пличок до висоти та особливостями ритованого декору (в основному зосереджуСФться на пличках у вигляди линий та нескладних видбиткив) [1, 65].

З другоСЧ половини X ст. керамичний посуд и глиняни плитки покривають кольоровою прозорою поливою. У наступних столиттях виробництво поливаноСЧ керамики збильшуСФться. ВиникаСФ полихромний розпис глухими поливами (емалями) мисок, чаш тощо. Наприклад, чашу, розписану кольоровими емалями, знайдено пид час розкопок 1931 р. на давньоруському поселенни XI ст. на берези ТаманськоСЧ затоки. У центри чаши миститься свитлий круглий медальйон из зображенням двох птахив обабич дерева життя. Прийоми розпису нагадують так звану перегородчасту емаль, де замисть металевих передилок наведени чорни контури, а чисти поля заповнени синьою, жовтою, зеленою, билою и чорною емалями. Подибни зразки творив знайдени в КиСФви и Гньоздови. У XII ст. форми посуду набувають присадкуватоСЧ и опуклобокоСЧ тектоники.

Названи нови тенденциСЧ у розвитку керамики КиСЧвськоСЧ Руси характерни насамперед для миських центрив гончарства, тоди як сильськи провинцийни осередки зберигали давни традициСЧ у формуванни виробив та СЧх оздоблення [43, 32 -35].

Щоденний и святковий посуд КиСЧвськоСЧ Руси XII--XIII ст. видзначався багатством и ризноманитнистю форм, виготовлений на ножному крузи та оздоблений переважно геометричним орнаментом. УкраСЧнська керамика пислямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузи, випалювалась у двох'ярусному горни, тобто це продукт значно вищого ремисничого виробництва. Удосконалення технологиСЧ дало змогу створювати тонкостинний посуд нових форм. Основни типологични групи виробив цього периоду -- горщики, дзбанки, миски, кухлики та ин.-- мають все ти ж найменування виробив, що були в КиСЧвський Руси. Однак типив в окремих групах значно бильше.

У XIV ст. переважно виготовляли сири вироби, дешеви й зручни для приготування страв, СЧх оздоблювали лощенням (гладженням) и дерев'яними штампиками-килочками у вигляди кружалець з проминчиками, зирочками, зубчиками, листочками тощо. Загальна композицийна схема декорування посуду ничим не виризнялася вид композициСЧ попередньоСЧ епохи: стричковий орнамент певноСЧ ширини розташований у верхний частини виробу.

У XV--XVI ст. из застосуванням свинцевоСЧ поливи зеленого й жовтого кольорив усе частише з'являСФться посуд з ризноколирним черепком та полихромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували и лише згодом нею поливали частину або повнистю весь вириб [1, 75 -76].

У XVI ст. на украСЧнських гончарних виробах, крим вже видомих техник декорування, з'являються нови: рижкування та фляндрування. Зразком поСФднання цих техник СФ фрагмент миски з БилоСЧ Церкви (кинець XVI--початок XVII ст.): береги миски оздоблени великими зубцями зеленоСЧ та червоноСЧ барв, виконаними рижкуванням, а на дни -- фляндровани розводи плям билого, зеленого, червоного, сирого кольорив.

РЖз податкових реСФстрив кинця XIV--XV ст. видоми призвища й имена миських гончарив, яки виготовляли посуд, кахли та ин. У XV--XVI ст. на УкраСЧни славилися чимало керамичних центрив: Кам'янець-Подильський, Бар, Била Церква, КиСЧв, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та ин.

Первисни кахли на УкраСЧни появились у другий половини XIV ст. Вони були спочатку цилиндричноСЧ, трубчастоСЧ форми, тонкостинни, з пласким дном, виточени на крузи и без жодних прикрас.

З другоСЧ половини XV ст. поширюються плитковидни кахли з долипленою румгиою -- прототипи сучасних, СЧх видтискали з пластичноСЧ глини у дерев'яних або гипсових формах (найхарактерниший зразок -- кахли XV ст. з Кам'янець-Подильського музею; одни кахли з циСФСЧ колекциСЧ оздоблени контррельСФфними геометричними мотивами, инши горельСФфними зображеннями фигур тощо).

Зростання попиту на кахли у XVI ст. сприяв розширенню СЧх виробництва. Якщо спочатку кахли були ознакою панського интер'СФру, то у кинци XVI ст. кахлеви печи все частише зустричаються у мищанському и навить селянському житлах. Але кахли ризняться виготовленням и декором.

У XVII--XVIII ст. виробництво керамики на УкраСЧни набуло вищого ривня розвитку. Удосконалилися технични прийоми та художни засоби виразности. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена и коричнева полива. Крим цього, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколирного декору. Панивне мисце посили рослинни квиткови орнаменти, (вигадливи картуши та традицийни геральдични знаки-мотиви; були популярними фигурни композициСЧ, передусим на мисках и кахлях. У цей период у давних керамичних осередках УкраСЧни (КиСЧв, Василькив, Умань, Чернигив, Батурин, Глухив, Миргород, Полтава, Харкив, Бар, Бубнивка, Кам'янець-Подильський, Смотрич, Коломия, Снятин, Львив, Хуст, Ужгород та ин.) створени гончарськи цехи.

КиСЧв разом з околицями у той час становив один з найбильших центрив керамичного виробництва, який забезпечував заможних людей високоякисним и дорогим посудом. Тут виготовляли з билих глин глечики, дзбанки, вази, миски, ринки, барилка, кухли та ин., покриваючи СЧх звучною зеленою поливою або розмальовуючи по жовтому тли черепка барвисти рослини й квити. З поповненням у XVIII ст. киСЧвського гончарного цеху килькома приСЧжджими иноземцями вироби киСЧвських майстрив набувають ще бильшоСЧ пишности, у композициСЧ розписив уводять постати людей.

У Гончарний Слободи -- своСФридному осередку на пивдни Правобережжя --- виготовляли необхидни запоризьким козакам предмети: глечики для води, олийни лампи й каганци, люльки из зображенням жиночих голивок, тварин тощо.

Протягом XVIII ст. на полихромний розпис перейшли гончарни цехи в Чернигови, Новгороди-Сиверському, Нижини, Батурини, Глухоаи, РЖчни, Переяслави та ин. Так, посуд новгород-сиверських майстерень вишуканими округлими формами и поливаним розписом нагадуСФ фаянс. Маленьки букетики квитив ривномирними плямами розмищувалися по сферичних площинах посуду, надаючи йому урочистоСЧ привабливости.

У цей час помиж численних полтавських осередкив гончарства, таких, як Глинськ, Зинькив, Миргород, Ромни, найвизначнишим осередком була Опишня. Тут 1786 р. близько 200 ремисникив виготовляли ризноманитний святковий посуд для навоСЧв: дзбанки, баклаги, барильця, куманци та декоративний посуд скульптурного характеру -- баранци, леви, коники, пивни тощо, оздоблени квитковим орнаментом. Мотиви орнаменту, мабуть, запозичени з мисцевих килимив, гаптив и пристосовани до багатоколирного керамичного розпису. У Глинську, завдяки творчости родини Сулимив, провидною техникою розпису стала фляндривка, иноди у поСФднанни з квитковими мотивами.

Поднипровськи гончарни осередки -- Дибинци, Канив, Ревивка (затоплена Кременчуцьким водосховищем), Сунки, Цвитна та ин.-- славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фигурним для напоСЧв (у вигляди тварин и птахив). У с. Сунки у XVII ст. виготовляли оригинальни миски, оздоблени зображеннями людських постатей, листкив из завитками. Ци композициСЧ були аналогичними щодо мисцевих мальованих кахлив.

На Подилли гончарний посуд виробляли у Бари, Бубнивци, Гайсини, Кам'янци-Подильському, Летичеви, Смотричи та ин. Бубнивська керамика, оприч читких рослинних визерункив, мала липлени фигурки тварин и пташок на покришках дзбанкив, ринок тощо.

Провидними осередками гончарства на Захидний УкраСЧни були Львив, Потелич, Яворив, Коломия, Пистинь, Ужгород, Мукачеве та ин. У найменшому серед них -- Яворови 1765 р. 25 гончарив виготовляли господарський и святковий посуд, оздоблений розписом. У КоломиСЧ гончарний цех створений 1661 р. Крим посудуздесь виробляли свичники и кахли, прикрашени фляндривкою и рижкуванням. Наприкинци XVIII ст. пистинськи гончари надавали перевагу теракотовому и сирому посуду, любили також виготовляти каганци и свичники, переважно декоровани тАЬмармуруваннямтАЭ [41, 14 - 15].

У XVII--XVIII ст. украСЧнськи гончари всих великих осередкив виготовляли також кахли для печей, а подекуди и вставки для будивель у форми рельСФфних и розписних кружал, прямокутних плиток з орнаментом, що утворювали на стинах декоровани фризи тощо.

У XVII ст. кахли виготовляли гончарни майстри КиСФва, Чернигова, Кам'янця-Подильського та ин. Значно ширшого розповсюдження кахлярський промисел набув у XVIII ст. Наприкинци XVIII ст. на УкраСЧни зародилося фаянсове и порцелянове виробництво, виникли перши мануфактури и фабрики. В Корци 1784 р. засновано одну з перших фаянсових фабрик, яка через шисть рокив почала випускати порцелянови вироби. Таким чином, 1790 р. СФ роком початку видлику историСЧ порцелянового виробництва на УкраСЧни.

У 1798 р. побудовано фаянсову фабрику в КиСФви, де започаткований випуск фаянсу на зразок английського. До фабрики були приписани селяни з гончарних осередкив сил Валки и Нови Петривци.

Фаянсову фабрику наприкинци XVIII ст. засновано також у м. Потелич (тепер с. ЛьвивськоСЧ области). Тоди це був один з найдавниших гончарних центрив Галичини, видомий з XV ст. Вже 1670 р. у ньому наличувалось 50 гончарив.

Утвердження капиталистичних видносин и скасування крипацтва на УкраСЧни сприяли бурхливому розвитку народних художних промислив, зокрема сильського гончарства. Миське цехове ремесло переживало кризовий стан, що призвив його до занепаду. Сильськи гончари дистали право вильного виходу на ринок на ривних умовах з миськими. 60--80-ти роки XIX ст. позначени розвитком керамики на УкраСЧни: бильш як у 500 населених пунктах. Однак вже з кинця столиття кустарний промисел зазнав конкурентного тиску з боку фабричного керамичного виробництва и металоробноСЧ промисловости, яки масово виготовляли досить дешевий посуд.

Разом з тим демократична интелигенция чимало зробила для пиднесення престижу народноСЧ керамики, засновуються навчальни заклади гончарства в КоломиСЧ (1876 р.), Товстим (1886 р., тепер Тернопильська область), Миргороди (1896 р.), Глинську (1908 р., тепер Сумська область), Опишни (1912 р.) та ин. Товариства сприяння народному мистецтву влаштовували виставки, пиклувалися про збут творив. Уси ци заходи почасти пригальмовували занепад гончарного народного промислу, але не зупинили його.

У XIX ст. кожний район гончарного промислу мав власни художни особливости виробив, яки залежали вид природних якостей материалив, технологичного ривня виробництва, локальних традиций тощо. Майже кожен осередок представлений провидними майстрами з яскравою творчою индивидуальнистю.

На Поднипров'СЧ у с. Дибинци (тепер село у Богуславському райони КиСЧвськоСЧ области) працювали видоми гончари: К. Масюк, М. и К. Пащенко, С. Родак, РД. Проценко та ин. СЧхни миски, тарилки, глечики, тикви та инши вироби видзначалися характерним рослинним розписом з доповненням крапок, рисок и тАЬгребинцивтАЭ, а також ризноманитних зооморфних мотивив. Розпис виконували техникою рижкування по билому, червоному, ридше рожевому тли [41, 47 - 48].

СвоСФридною декоративнистю характеризувалися вироби опишнянських гончарив. Так, Федир Червинка, крим гравиювання по вологому черепку, налиплював рельСФфни орнаментальни детали; Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звирив и птахив, а художник-керамист Юрий Лебищак (1873-- 1927) розробляв декор на основи мотивив, запозичених из шовкових гаптив.

Серед подильських гончарив особливоСЧ шани заслуговують Андрий Гончар (1828-- 1933) з с. Бубнивка, який перший запровадив у своСФму сели виробництво червоного мальованого посуду техникою рижкування; Петро Лукашенко и Павло Самолович з Бару -- за оздоблення мисок тематичними.: фигурними композициями; Петро Билоок, Микола Небесний и Роман Червоняк зи Смотрича -- за оригинальний розпис на основи фляндривки; Якив Бацуца (1854--1932) з с. Адамивка, який своСЧм неполиваним посудом кулистоподибних форм, розписаним силуетними фигурками та ин., прославився на всеросийських и мижнародних виставках.

У XIX ст. на Гуцульщини провидними осередками гончарства стали Косив и Пистинь. Славу косивський керамици принесла самобутня творчисть Олекси Бахметюка (1820--1882). Вин народився у бидний родини гончаря. Його батько, Петро Бахметюк, виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався и працював у видомого майстра-кахляря РЖвана Баранюка на передмисти Косова -- Москаливци, Самостийна творчисть О. Бахметюка в успадкований вид батька майстерни (виготовляв .традицийний святковий посуд и кахли) видзначаСФться оригинальним тематичним розписом техникою ритування побиленого черепка з наступною домальовкою коричневим ангобом (рижкування) та запусканням яскравих плям зеленим и жовтим пидполиваними барвниками писля першого випалу. На його мисках, дзбанках, кахлях зустричаСФмо зображення рильникив и пастухив, солдатив и. панив, музикантив и шинкарив, мельникив, ткачив и гончарив. Ци постати здебильшого позначени виразним социальним трактуванням, гострим й дотепним гумором, що так нагадуСФ народни усмишки. В орнаментици О. Бахметюк часто вдавався до пишних багатопелюсткових квиток в оточенни зигзагоподибного ореолу, тюльпанив на подоби пальметок, трикутного листя, грон винограду, пташок на гилках, коней, киз, оленив. Смиливо розбудовани, квиткови мотиви згодом дистали назву тАЬбахминщинитАЭ.

Загалом доля О. Бахметюка склалася щасливо. Його вироби набули широкоСЧ популярности, швидко розходилися далеко вид Гуцульського краю. Учасника багатьох виставок, його ще за життя визнали тАЬгениальним майстром гончарстватАЭ, косивчани двичи обирали його бургомистром -- яскраве втилення успиху для молодих гончарив.

У середини XIX ст. виникла и розвинулася школа косивськоСЧ керамики завдяки праци О. Бахметюка, родини Баранюкив -- Петра (1816--1880), Михайла (1834--1902), Йосипа (1863--1942), а також Гната Кощука (1860--1899), Михайла Билецького (1870--1942) та ин. [30, 120].

Водночас зародилася пистинська школа гончарства (село неподалик вид Косова), пов'язана з видомими родинами гончарив: Волощукив, Зон дюкив, Кошакив, Михалевичив, Тимчукив та ин. Вони здебильшого виготовляли мальовани миски, тарели и дзбанки. Крим цього, Петро Тимчук (1878--1924) виробляв оригинальни фигурки киз, баранив, оленив из горщиками на спини для кимнатних квитив. Та чи не найбильше успиху и слави випало Петру Кошаку (1864--1940). Вин захопився гончарством, коли йому виповнилося 25 рокив; 1894 р. закинчив триричну гончарську школу в КоломиСЧ и видкрив власну майстерню в Пистини. П. Кошак виготовляв декоративний посуд (тарилки, миски, колачи, плесканки, дзбанки, вази, кахли тощо), який користувався попитом у покупцив и неодноразово видзначався на виставках у Львови (1894 р.), Косови (1904 р.) и КоломиСЧ (1912 р.). Сучасники П. Кошака вважали його послидовником сюжетних розписив О. Бахметюка, хоч насправди у розписах виробив вин надавав переваги рослинним орнаментам, поСФднуючи СЧх из зображеннями птахив, оленив, киз, и був у ций царини неперевершеним майстром [40, 128 - 129].

Посуд ризноманитного призначення и форми виготовляли у давних керамичних це'нтрах Львивщини -- Гавареччини, Глинську, Лагодови, Сасови, Сокали, Шпиколосах, Яворови та ин. Майстри Ф. Гусарський з Лагодова, Я. Домарецький з Сасова, Д. Муц з Шпиколосив виготовляли- сирий посуд, инколи оздоблюючи його липним декором та гладженням. Визначний майстер мальованих гончарних виробив у цьому региони Василь Шостопалець (1816--1879) из Сокаля прикрашував своСЧ твори рятованими и мальованими розетами, тАЬсоняшникамитАЭ, гилками пишних квитив, тАЬпташкамитАЭ тощо. Його талант виявився у виготовленни фигурного посуду для напоСЧв, що нагадуСФ людськи постати. На цих дзбанках з долипленими головами паничив, шинкарив, монахив мистяться також ризноманитни написи приказок, побажань и сентенций, сповнених народного гумору. На одному знаходимо запис у зворушливий форми технологичного процесу виробництва гончарного посуду: тАЬЗваж, що я витерпив, як тильки народився. Мене вкинуто у вогненну пич, але це мени не шкодить. Дали мени спраглому пити топлене олово и вдруге вкинули у вогонь. Дали мени жовту й зелену фарби, вид чого ледве мени очи не повилазили. Перетерпивши все це, живу тепер щасливо и де найбильше розважаються, там ви мене побачитетАЭ.

На Закарпатти у другий половини XIX ст. поширився пидполиваний розпис. .Хустськи гончари Андрий Лех (1837--1909) и його син Йосип Лех (1872--1946) розписували пензликом (характерний квитковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечикив, дзбанкив, горщикив), подибно як це робили при вильному малюванни фаянсового посуду. В осередках Гуди, Драгови та Мирчи виробляли сирий посуд з лискучими визерунками. Однак у Драгови найбильшою популярнистю користувався неполиваний посуд, оздоблений билою и коричневою ангобами геометричним орнаментом (техника рижкуванння).

У с. Влахове (тепер с. Вильхивка РЖршавського району) побутувала специфична техника декорування тАЬуризомтАЭ -- щось середнСФ миж ритуванням та ризьбленням на дереви. Гострим предметом вризалися у затужавилий черепок, лишаючи широки площини и жолобки, яки надавали виробам своСФридноСЧ орнаментальноСЧ пластики.

Крим посуду в цей период на УкраСЧни значного поширення набуло кахлярство. З середини XIX ст. кахлеви печи все частише можна зустрити у хатах мищан и селян середнього достатку. Виробництво кахлив стало масовим. Майже вси знаменити гончари XIX ст. були водночас и прекрасними кахлярами. У декотрих визначних осередках гончарства виникли дрибни кахлярськи пидприСФмства: у Глухови, Нижини, Конотопи (ЧернигивськоСЧ области), Кролевци, Шатрищах (СумськоСЧ области), Глинську, Яворови (ЛьвивськоСЧ области) та ин. [10, 67 - 69].

У XIX ст. кахли розписували орнаментальними, переважно рослинно-квитковими та декоративними (зображення птахив, тварин, людей, будивель, тощо) малюнками. Орнаментальнистю видзначаються кахли з Канева, Нижина и Конотопа (характерний тАЬфиалковийтАЭ мотив); композициями з квитив, птахив и тварин -- кахли з Сокаля (В. Шостопальця), Пистини (П. Кошака), сюжетними розписами з розмаСЧттям побутових сцен (музиканти, на полюванни, у млини, праля, прогулянка в карети, в корчми, залицяння, вершники, бийка тощо), вийськовоСЧ атрибутики -- кахли з с. Сунки (ЧеркаськоСЧ области), РЖчни (ЧернигивськоСЧ области), КоломиСЧ (мабуть, майстра В. Словацького), Косова (О. Бахметюка) та ин.

Таким чином, у другий половини XIX ст., незважаючи на зростаючу конкуренцию з боку промислового виробництва посуду та инших предметив, гончарство на УкраСЧни досягло чи не найбильшого розповсюдження, технологичноСЧ досконалости й високого художнього ривня творив.

Виготовленням художнього фаянсу на УкраСЧни у XIX ст. найбильше славилася вже згадувана нами КиСФво-Межигирська фаянсова фабрика (1798--1874). Графичний декор розфарбовували. Малюнки тематично охоплювали пейзажи, миськи види, побутови й батальни сцени, декоративни зображення рослин, тварин, амурив або вийськовоСЧ атрибутики. Дошки -- печатки и валики виготовляли мисцеви ризьбяри й запрошени професийни художники-гравери. Зустричаються вироби з рельСФфним оздобленням (меандр, пальмета, акант, листя винограду, ромашки тощо), вкрити кольоровими поливами. Форми ваз для фруктив, десертних тарилок и попильничок инколи утворени з килькох поСФднаних листкив винограду, смородини або хмелю. У виготовленни ваз для квитив, масничок и свичникив переважай ориСФнтувалися на стародавни антични вироби и лише билий посуд -- столови сервизи й ризни тарилки -- оздоблювали частише орнаментами ручного розпису, генетичне пов'язаного з народним мистецтвом. КиСФво-межигирський фаянс тривалий час був зразком для инших фабрик середини и другоСЧ половини XIX ст., зокрема на волинському и чернигивському Полисси -- у Баришах, Городници, Кам'яному Броди, Житомири, Билотини, Горошках, Ушивци та ин. Це вже були типови капиталистични пидприСФмства з вильнонайманими робитниками и специалистами, СЧх продукция -- здебильшого побутового призначення, оздоблена друкуванням и ручним розписом --: ориСФнтувалася на покупцив середнього и нижче середнього достатку.

Писля видкриття великого родовища билих глин на околици м. Часив Яр (тепер Донецька область) 1887 р. видомий росийський фабрикант С. М. КузнСФцов побудував у Будах поблизу Харкова фаянсову фабрику, яка згодом стала найбильшим на УкраСЧни виробником столового посуду. Спочатку ориСФнтувалися на схидни зразки посуду з суцильним арабесковим декором. Згодом мисцеви майстри розробили и власни форми так званих трактирних полумискив, горщикив, глечикив, котри походили вид украСЧнських гончарних типив посуду. Навить оздобами (традицийни гилки, букети, виночки квитив), нанесеними пензлем пружними широкими мазками у килька кольорив, ци вироби нагадували давний розписний дерев'яний посуд и були дуже популярни серед селян.

У перший половини XIX ст. на захидних землях УкраСЧни дияли фаянсови заводи в Потеличи, Глинську и Любичи (тепер територия ПольськоСЧ Республики), а з другоСЧ половини столиття до них приСФдналися ще три напивкустарни виробництва у Сасови, Селиськах (нини Львивська область) и Залисцях (Тернопильська область). Генезис виробив цих пидприСФмств передусим вказуСФ на народни джерела (форма и декор). Так, ажурне проризування по краях тарилок, ваз для квитив, фруктивниць имитуСФ плетиння з лози, а мотиви розпису инколи нагадують народне малювання у гончарстви, художньому деревообробництви тощо [9,.12 - 14].

РЖнтенсивний розвиток фаянсового виробництва у XIX ст. став важливим фактором та експериментальною базою для пиднесення украСЧнськоСЧ фарфоровоСЧ промисловости, яка швидко засвоСЧла технологичний та естетичний досвид видповидних пидприСФмств ЗахидноСЧ РДвропи и РосиСЧ. Виробництво порцеляни на УкраСЧни розпочалось из заснуванню мануфактури в Корци (1790--1831). Становлення порцелянового виробництва у Баранивци (1804-- по даний час) припадаСФ на период пизнього класицизму. Тут из захопленням тАЬцитувалитАЭ прости й виразни: антични форми посуду, все частише видмовлялися вид билого черепка (блакитни и жовта поливи). У гонитви за пишнистю баранивськи майстри перевантажували вироби пластичним й орнаментальним декором, видступаючи вид класицистичних засад.

Порцелянове пидприСФмство, у Городници (1807 -- по даний час, тепер Житомирське область), мабуть, формувалося пид впливом КорецькоСЧ фабрики, залишаючись СЧСЧ филиалом до 1814 р. Вироби першоСЧ половини XIX ст. виконани у традициях пизнього класицизму, а другоСЧ половини столиття -- набувають рис еклектизму, спрощення, втрачаючи художню вартисть.

На початку XX ст. украСЧнську порцеляну захоплюють модернистични тенденциСЧ, котри, однак, не врятували фарфорово-фаянсову промисловисть вид кризового стану: биль шисть керамичних пидприСФмств були ликвидовани.

Внаслидок идеологизациСЧ народного мистецтва на початку 20-х рокив з'явились керамични вироби, оздоблени .елементами радянськоСЧ символики (п'ятикутна зирка серп и молот тощо) та узагальненими зображеннями вершникив у будьонивках индустриальноСЧ архитектури, шрифтових гасел.
Цей плакатно-агитацийний декор виник спочатку в порцеляни й проник в инши галузи художньоСЧ промисловости. В украСЧнську керамику його, мабуть, впроваджували Межигирський керамичний техникум, Уманська керамична школа та Опишнянськи зразково-навчальни майстерни. Штучно внесени новациСЧ того часу мали показово-агитацийну мету и стосувалися переважно творив виставочного характеру.

В период непу гончарство стало кустарним промислом майстрив-одноосибникив. Постачання материалами и збут здийснювали скупники, котри володили значним капиталом. Закупкою гончарних виробив на експорт видав Укркустарторг [1,.67-69 ].

Артили почали виникати лише наприкинци 20-х рокив. Перша з них -- тАЬЧервоний керамиктАЭ, заснована в Опишни (1929 р.), об'СФднала 200 майстрив. Загалом це була невелика частина виробникив потужного керамичного осередку, що наличував тоди близько 3000 гончарив. Через чотири роки в Опишни став до ладу керамичний завод, де випускали побутовий та декоративний посуд, скульптурки, играшки тощо.

Примусова колективизация завдала значноСЧ шкоди гончарному промислу. В багатьох видомих сильських осередках спроби заснувати гончарни артили зазнали невдачи. Дещо в кращих умовах залишалися окреми майстри, твори яких експонувалися на виставци народного мистецтва (1936 р.), або ти, котри жили в мистах (брати Яким та Якив Герасименки з Бубнивки, РЖван Гончар з Крищенець, Карпо Билоокий зи Смотрича, РЖван Симон из Хомутинець та ин.).

Певного пожвавлення гончарство набуло в повоСФнни десятиричччя. Нестача на ринку вжиткового посуду сприяла швидкому видновленню виробництва керамики в Опишни, Василькови, Валках (Харкивська область). Водночас виникли гончарни артили у давних осередках (Дибинци, Бар, Бунивка, Адамивка, Смотрич, Косив, Кути, Ужгород). Переважно дрибни, напивкустарни пидприСФмства задовольняли своСЧми виробами навколишни села, СЧхни миски, дзбанки, горнятка та инши речи зберигали мисцеви художни традициСЧ форми и декору, а також виявляли загальний региональний характер гончарства Середнього Поднипров'я, Ливобережжя, Подилля, Прикарпаття и Закарпаття [28, 180 - 183].

У повоСФнний час розширився асортимент порцелянових и фаянсових виробив, водночас активизувалися пошуки нових форм посуду в напрями простих, лаконичних обрисив й ужиткових конструкций.

УкраСЧнська майолика 60--80-х рокив розвивалась у трьох основних напрямах: 1) индивидуальна творчисть народних майстрив, яки виготовляють уникальни традицийни вироби ручним способом; 2) серийне и масове виробництво продукциСЧ напивмехавизованими цехами и заводами; 3) творчисть художникив-професионалив [10, 45-49 ].

Народни майстри старшого поколиння працювали самостийно, тобто не були залучени до новостворених и вже диючих гончарних пидприСФмств, здебильшого ориСФнтувалися на мисцевий ринок и виготовляли недорогий, але зручний та художньо досконалий посуд. На СЧхни плечи лягали вси труднощи гончарювання вид заготивли глини до збуту виробив на ярмарках. Однак саме ци майстри з дида-прадида були першими охоронцями народних традиций украСЧнськоСЧ майолики. Чимало майстрив виготовляли сиру димлену керамику, майже вся краса якоСЧ зосереджувалася в СЧСЧ форми, а нескладний лискучий визерунок пидкреслював виразнисть та шляхетнисть.

У 60-х роках ще дияли численни осередки сироСЧ керамики: Городище ПолтавськоСЧ области, Шатрище СумськоСЧ, Плахтянка КиСЧвськоСЧ, Пастирське ЧеркаськоСЧ, Залисци ТернопильськоСЧ, Шпиколоси и Гавареччина ЛьвивськоСЧ, Коболчин ЧернивецькоСЧ областей. У цих осередках не створювали керамичних цехив (вважалося, що сира и теракотова майолика не конкурентноспроможна з мальованою), и до певноСЧ мириздесь найдовше тАЬзаконсервувалисятАЭ традицийни локальни форми. Однак з плином часу центри сироСЧ керамики, так само, як и, теракотовоСЧ, а в декотрих мисцевостях навить розписноСЧ, поволи згасали. Наприкинци 80-х рокив СЧх залишилося менше половини, та й то працювали в них переважно один-два досвидчени майстри: РЖван Бибик з Олешни ЧернигивськоСЧ области, Якив Падалка з с. Вита Поштова КиСЧвськоСЧ области, РЖван Сухий з Черкас, Григорий Гнатченко з с. Хомутци ЖитомирськоСЧ, Феодосий Киричун и Степан Романюк з с. Залисци ТернопильськоСЧ, Василь Бакусевич з с. Гавареччина ЛьвивськоСЧ, РЖван Мазур и Василь Гончар з с. Коболчина ЧернивецькоСЧ областей та ин. [1, 54 - 57].

Другий значний напрям творчости майстрив сучасноСЧ украСЧнськоСЧ майолики пов'язаний з керамичними пидприСФмствами, заснованими у 60--70-х роках. Процес розбудови керамичних цехив -- результат посилення интересу до народного мистецтва насамперед миського населення и збильшення попиту на традицийни майоликови вироби (реакция на урбанизацию та ностальгия за селом и природою). Та популярнистю користувалися не теракотови глечики чи макитри, зручни у побути, а пишно декорований посуд, инколи скульптурни мисткости для ридин у вигляди ризноманитних тварин, котри николи ничим не наповнювались, а служили прикрасою житла. СвоСЧ форми та декор вони черпали з традиний народноСЧ играшки, керамики малих форм.

Найбильши центри декоративного посуду -- Опишня, Василькив, Косив та Ужгород. Якщо в 60-х роках на Опишнянському заводи виготовляли традицийний розписний посуд, играшки та скульптурний посуд, оздоблений липними фактурними елементами, то в наступни десятириччя ефектна виставочна пластика пануСФ в асортименти. Баранив, левив, бикив, коней, киз виртуозно виготовляють заслужени майстри народноСЧ творчости РЖ. А. Билик, В. О. Омельченко, В. А. Биляк, Г. П. Кирячок та ин.

У 1990 р. чисельнисть опишнянських майстрив, яки можуть творчо працювати на гончарному крузи, зменшилася поривняно з 1970 р. бильше ниж на половину, и залишилося СЧх 17 чол. Але це зовсим не видбилося на валовому виробництви майолики. Новозбудований и видповидно механизований завод (1984 р.) навить збильшив масовий випуск спрощених виробив (пидвазонники, горщики-стовбунци, миски) за рахунок автоматичного тиражування СЧх на шпиндельних верстатах у гипсових формах. Так прославлений на весь свит гончарний осередок поступово деградуСФ до посереднього художньо-промислового виробництва.

Косив -- найвизначниший центр гончарства на Прикарпатти. Тут диють керамични цехи виробничо-художнього об'СФднання тАЬГуцульщинатАЭ та Косивського художньо-виробничого комбинату Художнього фонду УкраСЧни. Продукция .цих пидприСФмств, хоч и маСФ спильни художни засади (тектоника форми, мотиви и колорит декору, технични прийоми та ин.), виризняСФться асортиментом и ступенем засвоСФння локальних традиций. Народни майстри, художники-керамисти худфондивського цеху виготовляють вручну авторськи сериСЧ виробив на виставки и для збуту в обласних та столичних салонах. Вони надають переваги декоративному посуду дещо побильшеного масштабу (вази и дзбанки, миски и тарели, плесканки и колачи), а ще сдичникам, плакеткам, дрибний пластици, оздобленим переважно квитковими мотивами гравиюванням, розписом коричневим ангобом и зеленими, жовтими пидполиваними барвниками на билому тли [40, 167 -168].

Вироби керамичного цеху тАЬГуцульщинатАЭ бильше тяжиють до традицийних побутових форм. Виробництво ведеться масовими тиражами, що начебто маСФ забезпечувати дешевизну и доступнисть споживачам.

Обличчя сучасноСЧ косивськоСЧ керамики творять провидни народни майстри и художники-професионали: Надия Вербивська, Орися Козак, Розалия РЖлюк, Ганна Билянська, Микола Скорецький, Михайло Кикоть, Мария Поляниця, Анастасия Риптик, подружжя Шведив та ин.

Наприкинци 80-х рокив на УкраСЧни працювали понад 30 керамичних заводив, цехив и дильниць, яки виготовляли вироби, виходячи з локальних традиций народного гончарства, однак постийне нарощування планових показникив зводить до повтору лише деяких зовнишних ознак. РЖ тоди вид справжньоСЧ рукотворности виробу залишаСФться холодна ремиснича пидробка.

У 60-70-х роках в украСЧнський майолици зародився третий напрям -- творчисть професийних художникив-керамистив. Зауважимо, що художники як организатори и керивники керамичного виробництва, технологи й автори зразкив працювали й ранише, зокрема у довоСФнни десятириччя, наприклад, Олександра Грядунова., Павло РЖванченко, Людмила Кияниця, ЗинаСЧда Охримович, Нина Федорова та ин. Але лише в 60-х роках молоди львивськи керамисти Тарас Драган, Андрий Бокотей, Мария та Анатолий Курочки, Тарас Левкив та инши смиливо вивели майолику з традицийноСЧ колиСЧ, водночас послаблюючи СЧСЧ утилитарну специфику. Вони наполегливо експериментують з теракотою, шамотом, кам'яною масою, звертаючись до багатоСЧ спадщини свитовоСЧ культури. Звидси вильна розкутисть точеноСЧ и липленоСЧ форм, метафоричнисть й асоциативнисть пластики, багата фактура природного черепка поСФднуСФться з насиченим колоритом полив. Для посилення декоративности творив художники вишукують приховани пластични й живописни можливости керамичноСЧ палитри. У 80-90-х роках на мижнародних виставках успишно виставлялися твори Л. Левкива, О. Безпалкива, РЖ. ТумановоСЧ, Я. Мотики, Н. Федчук та ин. У цей час вже можна говорити про формування читких засад львивськоСЧ школи керамики, котра набула цилисних, нових якостей: образного втилення философсько-естетичннх идеалив, висловлених через свитобачення художника.

Нини цикави колективи керамистив працюють у КиСФви -- Л. Богинський, Н. РЖсупова, Л. Красюк, О. Миловзоров та ин., Симферополи -- Л. Абраменко, О. Вородин, О. Львович, Одеси -- О. ДмитриСФва, Н. Зеблова, а також у Винници, Тернополи, Львови, РЖвано-Франкивську тощо [15,.45 ].

I.2 ТрадициСЧ давньоСЧ та сучасноСЧ украСЧнськоСЧ керамичноСЧ

народноСЧ играшки

Серед традицийноСЧ народноСЧ керамики, играшка посидаСФ своСФридне мисце. Не так багато видив декоративно-прикладного мистецтва мають таку типологичну групу як играшка. На УкраСЧни з давних-давен виготовляли дерев'яни играшки, з соми та рогозу, плели з ниток. Але саме керамика малих форм и керамични играшки служили не тильки дитячими забавками, як це СФ звичним на нинишний день, але й були оберегами, символами, пид час несли в соби щось магичне.

Художня самобутнисть украСЧнськоСЧ народноСЧ играшки закладена СЧСЧ багатовиковою историСФю, традицийнистю, видчутним видгомином язичницькоСЧ давнини.

На териториСЧ УкраСЧни найдавниши прототипи играшки виявлени на пизньопалеолитичний стоянци в с. Мезин Коропського району ЧернигивськоСЧ области. Це узагальнени жиночи постати (за иншою версиСФю -- фигурки пташок), а також маленьки анималистични фигурки вовка або собаки, виготовлени близько 25 тис. рокив тому з мамонтового бивня. Перши були оздоблени ритованим геометричним орнаментом (складни меандрови завитки, скисни, зигзагоподибни линиСЧ тощо). Уси ци зооморфни фигурки, мабуть, мали обрядове, тотемичне значення, а тому СЧх загалом можна виднести до культовоСЧ пластики малих форм и лише опосередковано пов'язувати з играшкою, точнише з СЧСЧ прадавними витоками.

В епоху неолиту (IV--III тис. до н. е.) у трипильцив зародилася керамична дрибна пластика жиночих статуеток у сидячий пози, витончених стоячих жиночих постатей, а також ризноманитних фигурок тварин (бики, корови, вивци, барани, кони та ин.), пов'язаних з идеСФю плодючости. З'являються липни порожнисти фигурки пташок (могильник с. Висоцьке Бродивського району ЛьвивськоСЧ области), що згодом трансформувалися на зооморфни играшки-свищики [8 28 ].

Особливий интерес становлять керамични яйцеподибни тарахкальця, модели житла трипильцив из деталями интер'СФру, розписом, оскильки серед играшок наступних епох принцип ВлмоделюванняВ» -- виготовлення миниатюрного посуду, вийськового обладунку, знарядь праци -- один из важливих напрямив творчости [1, 85].

Про играшки стародавних слов'ян важко щось стверджувати через видсутнисть необхидних видомостей. Найдавниши дитячи играшки КиСЧвськоСЧ Руси -- виризани з дерева коники, пташки (качечки),-- виявлени при розкопках у КиСФви и датовани приблизно X--початком XII ст. Крим зображальних играшок побутували и незображальни, так звани технични играшки -- мечи, луки, кульки, дзиТСи, трискачки.

Керамична дрибна пластика переважно зображала священних тварин, птахив, фантастичних истот, жиночи постати Матери-земли, вершникив, пивфигурки воСЧнив тощо, СЧх виковични форми, тАЬконцептуальни мотивитАЭ, мандривни сюжети слов'янського и не слов'янського походження свидчать про зв'язок з язичницьким культом, народною мифологиСФю. Писля прийняття християнства в КиСЧвський Руси реакция проти поганства була видчутною. Швидко розибрали поганськи капища, але повильно тАЬвиживалисятАЭ поганськи звичаСЧ из пам'яти народу. Люди ще довга носили прикраси-обереги з прадавними символами, а в житлах приховували сакральни фигурки, яким надавали значення оберегив. Очевидно, из плином часу магична функция играшки, послабилася, забулася и трансформувалася в игрову та декоративну. Одними играшками забавлялися дити, инши стояли на полици або пидвишувалися до сволока як улюблена прикраса житла.

Вид украСЧнських играшок XIV--XVIII ст. майже ничого не збереглося. До нас дийшли переважно керамични и дерев'яни зразки, датовани XIX ст. Найпоширениши стереотипи, виявлени в музейних колекциях (лялька, кинь, вершник, птах тощо), дають змогу стверджувати стийкисть и безпосереднисть традициСЧ дрибноСЧ пластики, Починаючи з епохи КиСЧвськоСЧ Руси. На нашу думку, виготовлення забавок не припинялося ни в XIV, ни в XVI ст. РЖнша справа, що СЧх масове виробництво на продаж, Мабуть, розпочалося лише у другий половиш XVIII ст. внаслидок розвитку на УкраСЧни ярмарковоСЧ торгивли.

На середину XIX ст. припадаСФ найвищий розквит кустарного играшкового промислу. Саме в цей период на УкраСЧни исторично сформувалися три найбильши региони виготовлення забавок: Поднипров'я, Подилля и Прикарпаття, а в СЧхних межах визначилися провидни осередки. Протягом тривалого часуздесь виробилися и закрипилися локальни стильови особливости, характерни лише для играшок видповидного центру [ 11 29 - 31 ].

Народна керамична, дерев'яна и плетена играшка переважно була побичним Промислом щодо основного виробництва -- гончарства, художнього деревообробництва чи плетиння виробив, а тому тАЬчистихтАЭ играшкоробних осередкив дуже мало. У селах Приднипров'я, де виготовляли з дерева на продаж ризноманитни побутови речи, оздоблени ризьбленням, водночас виготовляли и СЧхни маленьки модели, що видризнялися вид справжних хиба що зменшеним масштабом. У с. МакиСФвка теперишньоСЧ ПолтавськоСЧ области у XIX ст. виточували и витесували играшкови тачивки, товкачики, рубли, оздоблени ризьбленням (Музей антропологиСЧ та етнографиСЧ АН РосиСЧ).

Серед играшок Поднипров'я кинця XIX ст. трапляються оригинальни дерев'яни кухлики для зачерпування ридини; загальним обрисом вони нагадують качечку с. Морквина КировоградськоСЧ области). Дерев'яни ляльки узагальненоСЧ форми, видовженоСЧ, стрункоСЧ статури характерни для с. Боровиця ЧеркаськоСЧ области (кинець XIX ст.).

Окрему групу утворюють дотепни механични забавки з видповидно рухомими елементами -- виризани фигурки попарно з'СФднаних планками ведмедив, ковалив, трачив, теслярив, що працюють внаслидок руху планок.

На Полтавщини дерев'яни ляльки у вигляди воСЧна прилаштовували на хату або господарську будивлю. Замисть рук до плечей крипили палички из загостреною плативкою, иона швидко оберталася вид витру, створюючи враження, що воСЧн вертить шаблею, до цього ж типу играшок можна виднести дзиТСи и-витряки. Так, дерев'яний витряк з с. Згуривка КиСЧвськоСЧ области (1894 р.) конструктивно нагадуСФ витряний млин. З цього ж осередку походять цикави головоломки для дитей -- так звани велика и мала мороки. Перша видризняСФться бильшою килькистю частинок: два довгих и 12 коротких килочкив утворюють на основний виси три хрестоподибни конструкциСЧ. Мала морока складаСФться из чотирьох одинакових модулив, зв'язаних у хрестик. Таки мороки потребують кмитливости. Без знання секрету СЧх не можна ани скласти, ани розибрати. Подибни головоломки (мороки), навить досить складни модульни конструкциСЧ -- хрести, виночки тощо -- зустричаються на Гуцульщини. РЖ

На Прикарпатти видомими осередками виготовлення дерев'яних играшок столярноСЧ конструкциСЧ були села РЖлинци, Прутив, Тростянець, Ричка РЖвано-ФранкивськоСЧ области, Мервичи, Вильшаниця, Наконечне та передмистя м. Яворив ЛьвивськоСЧ области. У Яворови кустарне виробництво дерев'яних забавок започатковане у XVIII ст. и найбильшого пиднесення досягло у середини минулого столиття. Яворивськи столяри виготовляли ризноманитни визочки з драбинками або з профильованими и розмальованими побичнями, з одним або двома силуетне виризаними кониками на його передний частиш основи. Користувалися популярнистю играшкови мебли (столи, скрини, стильци, лави- лижка -- бамбетли), играшкови музични инструменти: скрипки, сопилки, пищики, тарахкальця, трискачки.. Художня досконалисть РЖграшок залежала вид тектоники форми, виразности силуету, плавности профильованих контурив, звучности мальованого декору т. ин. Токари переважно виточували играшковий посуд: мисочки, тарилочки, горнятка, маснички, розписани рослинними визерунками -- вербивками, розетками, китицями тощо. Яворивськи ризьбяри виготовляли на продаж анималистични фигурки, переважно коникив [ 14, 35 -42].

Наприкинци XIX ст. кустарне виробництво играшок не витримало конкуренциСЧ из фабричною дешевою продукциСФю и поступово занепало. З метою збереження традицийного промислу играшок Галицький краСФвий виддил 1886 р. видкрив у Яворови так звану забавкарську школу. Вчитель Павло Придаткевич прагнув якось осучаснити давни форми играшок, навчити майстрив досконалишоСЧ технологичноСЧ обробки деревини, ьи Однак вони не сприймали нововведених зразкив, стийко дотримуючись традицийних пласких форм и конструкций. З приводу цього директор школи писав, що Влдомашни Яворивськи промисловци виконують своСЧ твори з вправнистю автомата, навить без свитла, завжди на одну моду, так як це робили СЧх батьки и дидиВ» [ 10, 51 ]. Школа происнувала трохи бильше десяти рокив. Писля СЧСЧ закриття яворивськи майстри продовжували виготовляти забавки, хоч попит на них и дали скорочувався.

У 20--30-х роках XX ст. пид впливом фабричних играшок у Яворови крим традицийних забавок починають виготовляти автомобили й литаки. У розписи рослинни барвники повнистю заминени яскравими анилиновими фарбами. Майстри додатково вводять жовтий колир -- у вигляди прямих и хвилястих смуг, що оживлюСФ тло, надаСФ цильности орнаментальний композициСЧ.

Глиняни забавки виготовляли майже в усих гончарних осередках переважно жинки и дити гончарив. Вони вилиплювали СЧх насамперед для себе та сусидив, а з окремих центрив (Опипшя, Бубнивка, Адамивка, Випшивець, Стара Силь та ин.) играшки вивозили и на ярмарки. Основни традицийни стереотипи -- лялька, коник, вершник, пташка и под.-- видоми у КиСЧвський Руси як мифологични зображення [ 1, 78-79 ]. У XIX ст. вони втратили--мифологичну основу, набуваючи побутових рис, зокрема в одязи зачисках та ин. У кожному играшковоробному осередку склалися своСЧ традициСЧ у липленни форми и розписи улюблених образив. Так, для жиночих фигурок з с. Отпшя ПолтавськоСЧ области характери низьки, дебели постати з пивнем пид пахвою. Гончар Остап Ночивник, крим традицийних присадкуватих постатей, липив витончени фигурки дивчат з кошиками (1902 р.), вершникив на конях вин зображував тАЬна трийцитАЭ, застосовуючи видомий прийом: до одного коня прилаштовував три голови.

Уси анималистични постати забавки були водночас и свищиками. Резонатором служив цилиндричний корпус для тварин и яйцеподибний -- для пташок. Розризняли тварину або пташку переважно за формою голови: коник, бичок, баранець, кизонька, пивник, зозуля и т. ин.

На Подилли керамични играшки виготовляли бильш як у десяти осередках (Бар и Бубнивка ВинницькоСЧ области, Адамивка, Смотрич и Минькивци ХмельницькоСЧ, Калага-ривка ТернопильськоСЧ, Гологори ЛьвивськоСЧ областей та ин.). Як и на Полтавщини,здесь користувалися попитом ляльки, коники и вершники. Подильськи ляльки мають пид пахвою пташку або тримають у руках дитину. Очевидно, в таких примитивних пластичних зображеннях майстри-гончари пидсвидоме виражали вични нерозривни зв'язки селянина из землею-годувальницею. Стереотип жинки из птахами поширений у багатьох видах народного мистецтва слов'ян та инших народив и маСФ надзвичайно глибоки мифологични корени. Крим цього, лялька з найдавниших часив -- один из засобив шлюбноСЧ магиСЧ, вона супроводжувала дивчину в подружнСФ життя, сприяла народженню дитей. У XIX ст. зображення жинки з птахом почало втрачати узагальнену мифологичну и магичну основу, набуваючи звичайних побутових рис. Саме тому в пизних вариантах подильських ляльок все частише повторюСФться жиноча постать з немовлям -- не як символ материнства, а як конкретизований, локальний тип жинки у характерному мисцевому одязи, и лише в деяких осередках ще траплялися ляльки з птахами як видголоски давньоСЧ символики. Наприклад, на початку XX ст. жиночи фигурки з птахами пид пахвою виготовляли у с. Минькивци ХмельницькоСЧ области. Ляльки завжди липили у святковому одязи, сукня, розширена до низу,-- стийка основа фигурки и мисце для розпису; на шиСЧ намисто, на голови модна зачиска; очи и рот позначени умовно, з поспихом, крапками и рисками [ 29, 11 - 13].

Традицийни подильськи играшки-вершники -- були завжди чоловичоСЧ стати. Зображували на кони селян, козакив, вийськових тощо. Попри вси загальни риси стереотипу, вершник мав чимало локальних видмин. Так, у с. Мазуривка коникив робили витонченими, на високих, дугоподибних ногах, з гордовито пиднесеною головою на довгий шиСЧ.

Досить цикави й ридкисни за фантазийнистю образу керамични свищики виготовляв Якив Бацуца наприкинци XIX-- початку XX ст. (с. Адамивка). В основи СЧх композициСЧ людська постать (можливо, жиноча) из пташкою пид пахвою. Людина сидить верхи на антропозооморфний истоти -- кентаври. Таке фантастично-химерне поСФднання не маСФ прямих аналогий в украСЧнському народному мистецтви, виняток становлять росийськи полкани (напивлюди, напивтварини).

Багатий и самобутний свит подильських забавок у вигляди тварин и птахив. Передусим це свищики. Гончари найчастише липили СЧх кониками, баранцями, кизочками, пивниками, курочками, индиками тощо. Особливою пластичною виразнистю видзначаються коники й олени з м. Бар, баранци та индики з с. Смотрич (початок XX ст.) [28, 201 - 203].

Майже в усих гончарських осередках виготовляли й играшковий посуд -- зменшену копию справжнього. Так, майстри з с. Адамивка виробляли миниатюрни збаночки, чаши на низьких и високих нижках, мисочки й макитерки, пляшечки и двийнята, розписуючи свитло-вохристий черепок темно-коричневим ангобом здебильшого рослинними мотивами за композицийним принципом вильного заповнення форми. Помиж гилок квитив инколи вносили силуетни зображення тварин, пташок, людей и под. Таким чином, дитячий посуд з Адамивки загальною формою та орнаментальною системою прикрас дуже нагадуСФ мисцеви керамични вироби.

У XIX-- на початку XX ст. на Волини дияли два найбильших осередки вигртовлення керамичних играшок (с. Вишнивець та с. Великий Кунинець, тепер Збаразького району ТернопильськоСЧ области). Вишнивецьки забавки поривняно из подильськими надзвичайно витончени, струнки та барвисти. Коло образивздесь цилком традицийне, як и в инших регионах: ляльки з птахами, вершники, а ще узагальнених форм пташки и свийськи тварини. Однак кожен стереотип багатий локальними вариантами. Вишневецьки ляльки мають читку пропорцийну форму, м'який силует, по-дивочому струнку, гордовиту поставу. Яскравий колорит суцильно фарбованого одягу графично окреслений чорними й охристими смужками, оздоблений зигзагами, хрестиками тощо. У такому ж стильовому ключи виготовляли вершникив та инши фигурни свищики.

На Львивщини керамични играшки виробляли у м. МиколаСФви, с. Салаш, с. Стара Силь, м. Стрий Самбир та ин. Давни традициСЧ мають дуже цикави, пластични свищики и тарахкальця зи СтароСЧ Соли -- переважно теракотови и розписани билими вертикальними, похилими або горизонтальними смугами. Наприкинци XIX ст. у згаданому осередку крим загальнопоширених стереотипив (вершник, лялька, пташка) виникли ридкисни в украСЧнському народному мистецтви сюжети -- тАЬтаноктАЭ, тАЬколисочкатАЭ. тАЬТаноктАЭ -- двофигурна композиция -- жинка й чоловик, узявшись за руки, танцюють. До жиночоСЧ фигурки ззаду прилаштований мундштук для свистка. Скульптурне зображення тАЬколисочки на кружалахтАЭ, а в ний дитини, становить сюжетну й пластичну основу свищика -тАЬ колисочкитАЭ [25, 13 -17].

Окрему групу забавок становлять керамични тарахкальця, так звани хихички. РЗх виготовляли у вигляди порожнистоСЧ кульки завбильшки з гусяче яйце. Подибни тарахкальця, як уже згадувалось, яйцевидноСЧ форми, видоми трипильський культури. Старосильськи хихички при стандартний форми мають ризноманитни оздоби, утворени из стародавних мотивив: тАЬсонцетАЭ, тАЬпивмисяцьтАЭ, тАЬспиральтАЭ и т. ин.

Близько до керамичних играшок СФ дрибна пластика из сиру, що побутувала на Гуцульщини з давних часив. Однак, зважаючи на недовговичнисть материалу, достовирни видомости про характер виробив походять з XIX ст. З видповидно обробленоСЧ сирноСЧ маси майстри липили коникив, оленив, киз, пташок, витягуючи из одного шматка окреми частини -- тулуб, ноги, голову, хвист та ин. Материал утруднював деталювання, потребував узагальнення, тому фигурки тварин майже однакови, виризняються лише головою або СЧСЧ окремими частинами -- вухами, рогами тощо. РДдиним инструментом при формуванни фигурок були пальци. Мабуть тому стильки пружности, м'якости й теплоти видчуваСФться у малесеньких забавках из сиру. ГадаСФмо, що вироби из сиру, враховуючи СЧх майже однаковий набир сюжетив из керамичною играшкою, мали колись спильну оберегову функцию. Згодом, на початку XX ст. Переважали естетични засади. Села Брустурив, Ричка, Снидавка и Шепит теперишньоСЧ РЖвано-ФранкивськоСЧ области -- осередки виготовлення традицийноСЧ сирноСЧ пластики.

На УкраСЧни играшки виготовляли не тильки з твердих и пластичних материалив, а й з лози, рогози, соломи техникою плетиння. В осередках Бибрка, Яворив ЛьвивськоСЧ области, сил Джурив, Мишин, Прутивка РЖвано-ФранкивськоСЧ, Пишкивци, Хотовици ТернопильськоСЧ та инших водночас з кошиками для дорослих виробляли й маленьки дитячи. В Остери та околицях наприкинци XIX ст. виплитали визочки.

Чудернацьки солом'яни ляльки з ледь помитною перев'яззю голови, тали и довгими руками на УкраСЧни, як и в инших слов'янських народив," були для дитей простого люду найдоступнишою играшкою, а давнише, мабуть, використовувались у магичних, ритуальних обрядах. З соломи виплитали також тарахкальця у вигляди порожнистоСЧ подушечки, настромленоСЧ на паличку.

Для виготовлення саморобних играшок застосовувалися наявни материали -- тканина, кольоровий папир, картон.
З них робили ляльки, зокрема, паяци, витинали для забави силуетни зображення тварин, птахив тощо.

У 20-х роках народни керамични та дерев'яни играшки переважно залишалися традицийними. У пизниших творах окремих майстрив видчутни новаторськи спроби зминити игрову фиункцию забавки идеологичною. Так виникла скульптура малих форм, насичена видповидним идейно-тематичним змистом (наприклад, дрибна пластика РЖвана Гончара з с. Крищинци -- будьонивци, арешт буржуСЧв и под.). У 20-- 30-х роках традицийни керамични играшки виготовляли майже в усих гончарних осередках, але найбильшого визнання дистали Опишня, Нижин, РЖчня, Ворониж, Адамивка, Бубнивка та ин.

Крим керамичних забавок у багатьох центрах деревообробництва виробляли играшкови мебли, свищики, мороки, рухливи фигурки. На УкраСЧни дияли також дви майстерни ляльок з пап'СФ-маше (голивки) та м'яких материалив у КиСФви й Полтави. Полтавськи ляльки -- це романтизовани типи червоноармийця, комунистки та сатирични постати куркуля й попа, а киСЧвськи (майстерня деякий час працювала пид керивництвом художника М. Л. Бойчука и його дружини С. О. НелипинськоСЧ-Бойчук) -- мали узагальнени неконкретизовани образи дивчинки (жинки)-украСЧнки, характерни для традицийних народних ляльок.

У 50--60-х роках килькисть играшкарських центрив зменшилася. Керамични забавки виготовляли опишнянський завод тАЬХудожний керамиктАЭ, керамични майстерни КиСЧвського зонального науково-дослидного институту експериментального проектування, а також гончари сил Адамивка, Бубнивка, Великий Кунинець, м. Косив та ин. Найбильшим центром керамичних играшок залишалась Опишня. Тут у 50-- 60-х роках працювали видоми майстри Настя Билик-Пошивайло, Трохим Демченко, Григорий Кирячок, Мотря Назарчук, Олександра Селюченко та ин. РЖграшки Т. Демченка здебильшого були анималистичного характеру, тоди як играшки М. Назарчук и О. Селюченко инколи утворювали багатофигурни тематични композициСЧ.

ТрадициСЧ опишнянських играшок розвивала й талановита одеська майстриня Ольга Шиян. Родом з Опишни вона ще в юнацтви захопилася виготовленням теракотових свищикив у вигляди кумедних тварин, що инколи приймають людськи постави. Особливо вдалими СФ звири-музиканти, яки складають килька тематичних композиций: тАЬТриотАЭ, тАЬКвартеттАЭ, тАЬОркестртАЭ, тАЬДжазтАЭ тощо. РЖграшки О. Шиян надилени особливою теплотою и природнистю фактури, оскильки майстриня не приховуСФ шорстку поверхню випаленоСЧ глини ани барвниками, ани лискучими поливами [1, 84 - 88 ].

Роздил II Методика проведення занять липлення

в початковий школи

II.1 Материали та инструменти для створення

керамики малих форм

Вихидним материалом для виготовлення керамичних виробив СФ глина. В основу класификациСЧ глин покладено СЧх видносну чистоту. Подиляють глини и за СЧх вогнетривкистю (тугоплавкистю). Чистота глини впливаСФ на тугоплавкисть, тому що сторонни домишки великою мирою сприяють плавкости глини.

Найкращи глини билого кольору без домишок йдуть на виготовлення фарфору та фаянсу. Ци глини спикаються при високий температури, яка пидвищуСФ якисть продукциСЧ. Гончарна глина пластична, вона мистить велику килькисть окисив зализа, тому маСФ червоне забарвлення та плавиться при нижчий температури [41, 54 ].

Найбильш поширена проста цегельна глина.

Глину спочатку видповидно обробляють, причому вид ретельноСЧ обробки залежить якисть виробив. Насамперед, необхидно надати глини одноридности, тобто ликвидувати прошарки, прожилки, видколоти велики частинки (грудки, каминци, кусочки вапна). У всих своСЧх частинах глина повинна мати однаковий склад та будову, а значить и однакову пластичнисть, инакше пид час подальшоСЧ обробки вона легко ушкоджуватиметься и не буде достатньо мицною та ривномирно забарвленою.

Обробка глини починаСФться из замочування. Глину замишують з водою для утворення пластичного тиста. Замочують СЧСЧ в широкий посудини ( найкраще в пластмасовий мисци ) невеликими кусками. Спиввидношення сухоСЧ глини та води таке: для жирноСЧ глини - 1 : 0,5, для писноСЧ - 1 : 0,25. Щоб прискорити вбирання води, куски глини проштрикують у килькох мисцях. Вже за килька годин замочування глина готова для вимишування. Вимишують СЧСЧ руками на дерев'яний дошци, надаючи маси одноридности, При цьому з неСЧ витискують зайве повитря.

Великий шматок глини дилять на маленьки кусочки, яки вимишують, наче тисто. Писля такоСЧ обробки, крим одноридности, пидвищуються липкисть та тягучисть. що так потрибни для виготовлення тонких виробив, Якщо маса вийшла ридкувата, СЧСЧ витискують на гипсовий дошци, яка вбираСФ зайву вологу.

Перед липленням потрибно добре вимишати глину, покласти СЧСЧ в полиетиленовий мишок та диставати при потреби, Поруч у мисочци повинни бути вода та инструменти для липлення - металичний або виструганий из твердого дерева ножик, дерев'яни стеки.

РЖснуСФ ряд техник для створення керамичних виробив. Точиння форм на гончарному крузи - це означаСФ виготовлення тила геометрично правильноСЧ форми обертання за допомогою круга, що обертаСФться. Спочатку гончарни круги були дуже простими и виготовлялися повнистю з дерева, а пид низ клали каминь из видовбаною та змащеною жиром ямкою.

Сучасни гончарни круги значно удосконалени: вони виготовлени на металичний основи з нижним або електричним приводом. Такий круг складаСФться з вертикального вала, на якому закриплена кругла плоска голивка. На голивци точать вироби. На звичайному крузи працюють, сидячи збоку на лави його станини.

Круг повинен обертатися зи швидкистю вид 50 до 300-350 обертив на хвилину из потужнистю, яка забезпечуСФ виготовлення великих виробив. Робоча площа у всих випадках повинна обертатися проти годинниковоСЧ стрилки.

При виготовленни тонкостинних виробив, яки важко знимати з робочого майданчика у сирому вигляди (можлива деформация), рекомендуСФться застосовувати товстий гипсовий диск, який закриплюСФться та знимаСФться разом з виробом [ 32, 66 ].

Якщо робота виконувалась на гипсовому диску, то щоб не дуже засмитити днище виробу гипсом, рекомендуСФться прокласти шматок пластичноСЧ маси. Писля закинчення роботи струну протягують вже пид циСФю пидкладкою, а потим, коли вириб трохи пидв'ялений, СЧСЧ видривають вид днища.

Головним инструментом гончара СФ гончарний круг та його руки. Застосовують також ризни допомижни пристроСЧ: шаблони, товщиномир, струна для зризання, губка, ризак.

Товщиномиром уточнюють розмири виробу. Шаблони та лекала допомагають перевиряти и створювати килька однакових виробив. РЗх виготовляють из дерева, пластмаси, и вони можуть бути найризноманитниших форм. Дротик-струна з двома руками призначений для зризання з голивки круга, гончарний ризак (звичайна дощечка з дерева твердоСЧ породи або пластмаси) - для обточування та виривнювання при завершенни роботи, поролонова губка - для зволоження поверхни виробу при обточуванни, а також для загладжування та вибирання залишку вологи з дна посудини (в такому випадку СЧСЧ закриплюють на дротику, щоб можна було дистатися на глибину).

Вси тонкощи роботи на гончарному крузи не описати, бо багато чого залежить вид особистости кожного, тому розглянемо лише основни прийоми [ 35, 105 - 108 ].

Перший прийом - центрування глини на головци круга. Для цього глиняну кулю потрибно розмистити в центри. Якщо ж вона поставлена правильно видносно центра, то при швидкому обертанни здаватиметься майже нерухомою. Час вид часу, видриваючи руки вид глини, потрибно СЧСЧ зволожувати губкою. Поступово пидсилюючи тиск долонями рук та пальцями, яки закриваються, намагаються розташувати глиняну кулю в центри круга та перетворити СЧСЧ в загладжений купол.

Другий прийом можна назвати витягуванням та здавлюванням утвореного купола. Його необхидно повторити 8-10 разив для того, щоб глиняний вириб став однориднишим, а писля випалювання мицнишим. Тому писля центрування при здавлюванни глини обома руками и поступовому пидниманни СЧСЧ вверх купол перетворюСФться в конус. Перетворивши глиняну масу в правильний купол, зменшити швидкисть обертання круга та кинцем пальця намитити на вершини купола центр.

Тепер сформуСФмо порожнину та днище виробу. Це буде третий прийом. Великим пальцем ливоСЧ руки робимо заглиблення в центри. Круг при цьому весь час маСФ обертатися. Писля розширення заглиблення поступово ставимо в нього два великих пальци, а рештою пальцив та долонями обох рук охоплюСФмо глину. Глина повинна оброблятися вологими руками. Писля того як будуть утворени необхидний диаметр днища та невелика порожнина, губкою вибираСФмо у ний воду.

Четвертий прийом - витягування цилиндра. Пидтягнить стинку цилиндра вверх ливою рукою зсередини та суглобом вказивного пальця зовни до потрибноСЧ висоти. Витягувати невеличкий цилиндр можна лише одниСФю рукою, витискаючи нижню частину порожнини миж великим пальцем та рештою. Щоб витягнути цилиндр до потрибноСЧ висоти, цю вправу треба повторити 2-3 рази, воду периодично слид вибирати сухою губкою.

Отже, п'ятий прийом - виготовлення из цилиндра вази. Якщо тиснути на внутришню частину стинки цилиндра, то вона витягуватиметься з розширенням форми. При такому формуванни дуже важливо, щоб дияли обидви руки, яки знаходяться всередини та зовни цилиндра, точно одна навпроти другоСЧ, взаСФмно координуючи тиск, потрибний для утворення необхидноСЧ форми [ 35, 44 - 51].

Вже при витягуванни цилиндра в його стинках можна виявити повитряни бульбашки, що СФ наслидком поганого переминання глини. РЗх можна усунути проколюванням дротиком та видавлюванням повитря. Якщо бульбашок багато, то глину потрибно перебити по-новому, Коли край цилиндра вийшов неривний, то бокову стинку проколюють дротиком до порожнини и, стинку в найнижчому мисци, де починаСФться неривнисть.

Шостий прийом - вивертання краю стинки вази. Його можна виднести и до оздоблення вази деталями. Для цього верхний край виробу виточують тоненьким. Потим манипулюючи пальцями, глину тАЬвиводятьтАЭ назовни та завертають.

Виготовлення ручки можна виднести до сьомого прийому. Потрибно взяти шматок глини, з якоСЧ точилася ваза, и змоченою правою рукою поступово витягнути та розгладити його до потрибноСЧ довжини. Витягнувши край ручки и пидв'яливши, можна приклеСЧти СЧСЧ циСФю ж ридкою глиною до стинки вази, легко притиснувши.

Восьмий прийом. Писля виконання всих додаткових вправ вазу зрижте з круга. Виготовлений инструмент - стальну стружку з двома ручками - прикладить до низу днища и, притискаючи пальцями до диска, одночасно тягнить СЧСЧ до себе. Видразу ж на диск пидлийте води и протягнить струну ще раз. Писля цього вазу зсуньте або знимить на пидставку - ривну, змочену водою, дерев'яну або пластмасову дощечку. На ций же пидставци СЧСЧ и пидсушуйте.

Писля пидсушування глечика чи вази перед приклеюванням ручки иноди виконують незначне обточування.

Проводять його теж на гончарному крузи на невисокий швидкости. Невелики вироби обточують у день СЧх виготовлення. Необхидна вологисть у великих виробах пидтримуСФться збериганням СЧх щильно закритими. РЖнструментом може бути невелика металична стричка завширшки 2-2,5 см и завдовжки 20-30 см, зигнута на кинци пид прямим кутом. З такоСЧ ж стрички можна виготовити и петлю, прикрипивши СЧСЧ до дерев'яноСЧ ручки.

Для обточування вазу встановлюють догори днищем на голову круга та центрують спочатку на дуже малий частоти обертання, використовуючи для ориСФнтациСЧ концентрични кола на диску.

Писля центрування шматочками глини вазу мицно закриплюють на головци диска з чотирьох бокив. Глину прикладають из двох протилежних бокив одночасно.

При обертанни инструмент просувають вид центра вази прямо до краю дошки, поки не виривняСФться днище и не стане за товщиною однаковим зи стинкою. Рух маСФ бути обов'язково вид центра до краю, инакше виникаСФ напруга у глини. Писля виривнювання днища инструмент прикладають знизу та спрямовують рух вид днища до шийки.

Для розмноження однакових глиняних виробив, абсолютно идентичних за величиною, але складниших за формою, застосовують технику заливання у гипсови форми.

Для виготовлення гипсових форм та моделей використовують гипс ( Ca SO4*2H2O ), який часто буваСФ засмичений домишками. Гипсову форму виготовляють из застосуванням гипсовоСЧ модели оригиналу виробу. Таку модель спочатку роблять из глини або з пластилину, а потим переводять у гипс. Модель маСФ бути трохи бильша, ниж готовий вириб, бо розмири керамичноСЧ маси писля сушиння та випалювання зменшуються.

У процеси роботи використовуються таки инструменти: металични лопатки, ниж, стамеска, шкребок, гумова чашка, цикля, ложка, ноживка, дерев'яний молоток, мастило, трикутник.

Гипсови форми бувають одно - та багатокускови. Однокускови форми, тобто у вигляди одного монолитного куска можна виконати килькома способами [ 4, 65 - 68 ].

Перший спосиб.

Модель рельСФфного панно розмиром 20х20 см, виконана из сироСЧ глини та розмищена на аркуши паперу. Для виготовлення форми перекладемо модель на шматок скла, який за розмиром бильший, ниж панно. Зробимо огорожу, видступивши вид стинок на 2-3 см, заввишки теж на 2-3 см бильшою, ниж найвища виступаюча точка на панно. Огорожею може бути стричка картону, глини, пластилину, Щоб вони не розсувалися при заливанни гипсу, закрипимо СЧСЧ зовни та закриСФмо вси щилини, де заливаСФмо готовий гипсовий розчин.

Другий спосиб.

РД модель цього ж самого панно, але з висушеноСЧ глини, В такому випадку для виготовлення форми заливати СЧСЧ ридким гипсом не можна, адже у гипсовому розчини СФ вода, яка розмочить глину, а та розшириться и зруйнуСФ форму. Тому спочатку потрибно виконати изоляцию глини вид гипсу, Найпростишою изоляциСФю може бути розчинене у води до стану ридкоСЧ сметани звичайне господарське мило. Цим розчином и змащують модель перед заливанням гипсом.

Багатокускови форми виготовляти складнише, ниж однокускови. Розглянемо це на приклади виготовлення форми з гончарного, вже випаленого глечика. Його ТСрунтуСФмо та використовуСФмо як модель. Оскильки глечик не конусоподибний, доведеться дилити його по вертикали точно на дви половини, а значить и форма буде двоконусовою. Виготовимо короб-огорожу з дощечок з розрахунком, щоб видстань из трьох бокив модели до короба була приблизно 3-4 см. Висота огорожи теж повинна бути на стильки ж сантиметрив бильшою вид найвищоСЧ точки модели. Верх модели, а у нас отвир, притискаСФмо до внутришнього боку короба. Простир, утворений из трьох бокив миж моделлю та коробом, вид поверхни столу до линиСЧ розподилу, заповнимо глиною абр пластилином. ВиривняСФмо глину та змастимо половину модели, що залишилась. Приготувавши свижий розчин гипсу, заллСФмо зверху модель и згладимо поверхню вривень из коробом. Коли гипс затвердиСФ, розберемо огорожу та звильнимо модель вид глини. Ми одержали один кусок форми.

Для другого куска вставимо модель у вже виготовлений кусок форми тим же боком. Покладемо знову СЧСЧ на стил так, щоб вона була зверху, а гипс знизу, ПриготуСФмо свижий розчин гипсу та заллСФмо короб доверху. Коли гипс затвердиСФ, знимаСФмо короб и в з'СФднаному стани двох половинок зачистимо всю форму як одне циле. Постукуючи, роз'СФднаСФмо СЧх, виймемо модель. Двокускова форма готова, СЧСЧ можна зв'язати за допомогою наризаних килець вид старих гумових камер шин автомобиля.

Крим глечика, за допомогою двокусковоСЧ форми можна виготовляти й инши керамични вироби.

Ризни побутови вироби можна виготовляти техникою лиття специально приготовленоСЧ ридкоСЧ глини у гипсови форми. Така техника називаСФться шликерним миттям.

Принцип роботи полягаСФ в тому, що глиняним шликером заповнюють пидсушену гипсову форму, Надлишок води, який СФ у шликери, всмоктуСФться в микроскопични пори гипсу, и на стинках форми наростаСФ шар сирого черепка [20, 18 - 24].

Розглянути техники створення керамичних виробив, мають, безумовно, складний процес. Учни 1-4-х класив не можуть працювати в таких техниках, проте даний теоретичний материал доцильно використати в гуртковий роботи з видбором техник та способив творчоСЧ роботи из врахуванням вику дитей. Теоретични видомости та практични вминня, навички необхидни вчителю образотворчого мистецтва. Адже щоб створити навить простий вириб и навчити цьому виду творчоСЧ роботи учнив, йому потрибно самому володити основами конкретного ремесла, зокрема - художньоСЧ керамики.

РЖРЖ. 2 Методика проведення занять липлення з глини

Виготовлення глиняних играшок - це особлива галузь керамичноСЧ справи. Практика свидчить, що учни молодших класив люблять липити, СЧм дуже цикавий процес створення в об'СФми власного задуму. Але саме головне, як свидчать численни педагогични дослидження, до липлення дитей заохочуСФ те, що вони можуть зи шматка пластилину чи глини неодноразово вилиплювати фигурки, зминювати СЧх, переробляти. Цей вид творчоСЧ роботи даСФ можливисть видчути об'СФмнисть, пластику и навить рухомисть як материалу, так и створених фигурок, играшок.. Створени дитьми об'СФмни фигурки в дитячий уяви и в игровий форми набувають живих рис. В руках дитини вони рухаються, тАЬрозмовляютьтАЭ, смиються тощо.

Традицийно в початковий школи на уроках образотворчого мистецтва учни займаються липленням з пластилину. Тека практика ведеться дуже багато рокив. Поряд из пластилином пид час використовують такий материал як пластика. Ззовни вин нагадуСФ пластилин и в роботи теж м'ягкий та еластичний. Проте для мицности и довговичности виробив вин вимагаСФ термичноСЧ обробки. Пластилин и пластика як материали липлення зручни та доступни для молодших школярив. Глина, як материал для липлення в шкильних умова використовуСФться дуже ридко. Це пояснюСФться тим, що учни на початках не вмиють акуратно працювати з цим материалом. Та и для вчителя це начебто зайвий клопит, певни труднощи. Не кожен вчитель початкових класив володиСФ практичними вминнями в области керамики. Така справа бильше доступна фахивцям образотворчого та декоративного мистецтва. Але не зважаючи на це, все ж доцильно практикувати на уроках образотворчого мистецтва займатися липленням саме з глини. Це - природний материал, це - жменька земли, глини, з яку використовували наши предки з давних-давен. РЖ тому потрибно залучати дитей навчатися основам липлення саме за допомогою глини, прилучати СЧх до народного мистецтва.

Керамична играшка, як уже зазначалося у роботи, цикава дитям тим, що вона пиддатлива для творчости, фантазиСЧ. Навчати учнив основам липлення, розвивати у них видчуття об'СФму, простору, пластики (все те, що вимагають сучасни шкильни програми з образотворчого мистецтва) ефективнише и доцильнише на традициях народного мистецтва. Учням значно цикавише вилиплювати типажив народноСЧ творчости, аниж липити просто овочи, фрукти, листочки тощо.

Розглянемо послидовнисть роботи з глиною на уроках образотворчого мистецтва.

Глину, як готовий робочий материал, вчитель повинен пидготувати заздалегить и на початку заняття дати кожний дитини потрибну килькисть готовоСЧ глиняноСЧ маси. Вчитель пояснюСФ и обов'язково показуСФ, як потрибно працювати з цим материалом, вилиплюСФ фигурки, коментуючи своСЧ диСЧ. На основи почутого и побаченого учни приступають до самостийноСЧ роботи. В процеси липлення вчитель повинен пидсказувати дитям, вказувати на недолики и помилки, допомагати створити виразни образи.

Уроки липлення не обмежуються одниСФю годиною. Повинен бути так званий цикл урокив, тематичний блок, коли протягом двох-трьох урокив учни працюють в техници липлення. Таки тематични блоки доцильно проводити два - три рази на рик, найбильш доцильно у 3 и 4 класах. Завдання повинни поступово ускладнюватися. На перших уроках липлення вчитель придиляСФ бильшу увагу теориСЧ и демонструСФ прийоми липлення. Подальши уроки - це в основному практична творча робота дитей.

Техника и технология керамики включаСФ не лише липлення. Це основна частина роботи, але не менш важлива - сушиння та випалювання вилиплених фигурок. Цю частину роботи вчитель проводить самостийно, учни можуть лишень спостеригати процес випалювання.

Розглянемо декилька простих прикладив роботи з глиною на уроках.

Липлення котика, собачки.

Учням потрибно передати характерни ознаки тварини, рухи. Проте, фигурка повинна носити узагальнений, дещо стилизований характер.

Наприклад, у котика тулуб видовженоСЧ цилиндричноСЧ форми з пластичними передними и задними кинцивками, голова -- кругла з короткими гострими вушками. Липити котика найпростише з окремих частин. Спочатку треба вилипити тулуб з нижками и голивку, врахувавши СЧх пропорциСЧ та форму. Потим приСФднують инши частини (вушка, хвостик).

Розглянемо, наприклад, форму играшковоСЧ лисици. У неСЧ маленька голивка, загострена до носа, видовженоСЧ форми тулуб, довгий хвист, коротки тонки лапи. Липити лисицю краще з одного видовженого шматка, якому надають характерноСЧ форми довгастого тулуба з невеликою голивкою и довгим хвостом. Лапи липлять окремо, дотримуючись пропорций натури.

Послидовнисть липлення фигурки баранчика.

Подили пластилин (глину) на дви непропорцийни частини, (мал.1). З першоСЧ частини зроби тулуб. Для цього розкачай пластилин (глину) прямими рухами рук и утвори товстий валик. Кинци валика зигни дугою та стекою зроби розризи. Пальцями рук утвори передни та задни ноги (мал.2).

Вид загальноСЧ форми видтягни пластилин (глину) для шиСЧта голови, потим видтягни мордочку, а на ний -- маленький носик.

З иншого кинця форми видтягни пластилин (глину) и пальцями утвори хвист (мал.З).

З другоСЧ частини пластилину (глини) злипи рижки и з'СФднай з головою.

Стекою видили очи, нис. Заривняй неривности та надай фигури характерни ознаки. Поривняй СЧСЧ из зразком (мал.4). Готову фигуру можна розфарбувати. Таким чином можна вилипити коника.

РЖI.3 Процес створення керамичноСЧ играшки на уроках образотворчого мистецтва

Для занять липлення вчителю необхидно розробити тематику завдань, визначити, обрати способи створення глиняних фигурок и в цилому розробити процес виготовлення керамичноСЧ играшки, який буде посильний для дитячоСЧ роботи та реальний зи сторони материальноСЧ бази та умов творчоСЧ праци. Як уже зазначалось, вчителю потрибно самому пидготувати глину для занять. Це досить трудомисткий обсяг роботи, вимагаСФ значних затрат часу. Тому вчителю необхидно заздалегидь пидготувати глину (робочу масу) и принести СЧСЧ на урок липлення, роздиливши на порциСЧ, частини для кожного учня. На уроци учни працюють тильки над липленням своСЧх фигурок.

Одна из самих традицийних та популярних керамичних играшок - це свистунци у вигляди фигурок коня, пивника, зозульки, козлика, барана. РЖз декоративних настильних играшок видиляються яскравистю та м'яким гумором зображення жиночих фигурок, всиляких годувальниць, тАЬводоносоктАЭ тощо. Народни керамични играшки дивують своСФю простотою та виразнистю форми, яка передаСФ саме яскраве, саме значне. РЖз дитячоСЧ играшки вона поступово перетворилась в настильну декоративну скульптуру, яка використовуСФться для прикраси интер'СФру. Заслуженою славою користуються играшки, зроблени в Яворови ЛьвивськоСЧ области, Косови, Космачи РЖвано-ФранкивськоСЧ области, а також Василькивська та Онишнянська керамика.

Щоб доторкнутись до чудового свиту народноСЧ керамичноСЧ играшки, треба взяти в руки добре перемнуту глину та приступити до липлення играшки.

Розглянемо процес виготовлення простоСЧ играшки - тАЬЛялечкатАЭ. Таке завдання посильне для учнив молодших класив. Маючи елементарни навички роботи з пластилином (пидготовка дитячого садочку), учни смиливо можуть братися за це завдання.

РЖз шматка глини величиною з куряче яйце скачайте в руках кульку. Втиснить у неСЧ вказивний палець на глибину приблизно двох фаланг. Перетиснить ливою рукою кульку в середини, роздиливши СЧСЧ на дви частини. Нижня частина повинна бути бильшою ниж верхня. РЖз верхньоСЧ частини липлять тулуб, голову та руки, из нижньоСЧ - спидничку у вигляди дзвоника. Глибина спидници-дзвоника повинна спивпадати з довжиною вказивного пальця. Щоб зробити форму дзвоника, глину поступово обминаСФмо навкруги вказивного пальця. Коли товщина стинок буде приблизно 5-6 мм, переходимо до липлення тулуба, голови та рук. Глину, яка знаходиться зверху, роздиляСФмо на дви частини так, щоб верхня була менша, ниж нижня. РЖз нижньоСЧ вилиплюСФмо тулуб та руки, а из верхньоСЧ - голову.

Пидривнявши ножем знизу спидничку, фигурку закрипляСФмо на дощечку, яку можна тримати на колинах або поставити на стил. НамичаСФмо талию та руки, а из верхньоСЧ частини липимо голову разом з головним убором. Потим липимо из запасу глиняноСЧ маси, залишеноСЧ в середний частини фигурки, руки. Деяки детали глиняноСЧ фигурки виконуються окремо, наприклад, фартух. Його виризують из тонкоСЧ пластинки розкачаноСЧ глини. Змочити фартух водою, притиснути його треба як можна щильнише до спиднички.

Для липлення тАЬнемовлятитАЭ на руках у тАЬЛялечкитАЭ використовують мали детали. Вони скоро сохнуть, тому СЧх треба ставити на мокру ганчирку. Перед тим, як з'СФднати вилиплени детали одна з одною, СЧх треба змочити водою. Для липлення тАЬнемовлятитАЭ розкачуСФмо невеликий валик глини. РЖз одниСФСЧ його частини вилиплюСФмо голивку, из другоСЧ - ноги. ЗалишаСФться тильки виготовити из тонкоСЧ пластмаси плаття та приклеСЧти до фигурки тАЬнемовлятитАЭ. На заключному етапи вкладаСФмо немовля в руки тАЬлялечки-нянькитАЭ.

Готову играшку слид де-не-де пидправити стеками та розгладити вологою ганчиркою, Писля цього СЧСЧ можна ставити сушити.

Декоративна играшка тАЬВодоноскатАЭ липиться в тий же послидовности, що и тАЬЛялечкатАЭ. Тильки у неСЧ в руках не дитя, а коромисло з видрами.

Липлення тАЬЖар-птицитАЭ. На видмину вид фигурок людей жар-птицю повнистю липлять из цилого куска глини. Для цього слид добре розимнути в руках глиняний шматок та надати йому яйцеподибну форму. Потим закрипивши на дощечци, роздилити зверху глиняний шматок на дви частини. РЖз одниСФСЧ частини липимо голову, тулуб та ноги, а из другоСЧ - хвист та крила. Закинчують липку тим, що тоненьки краСЧ хвоста та крил вигинають хвилеподибно пальцями.

РЖграшки-свистунци. Кинець дерев'яноСЧ палички завдовжки 7-10 см та товщиною 0,5-1 см облиплюють глиною та добре обтискають. Вилиплюють свистунець у вигляди птаха, барана або коника. Знимають из палички та закривають отвир, затиснувши пальцями глину. Писля цього знову заструганою на конус паличкою, але тонкою, роблять новий отвир з торця перпендикулярно знизу або зверху. Вин повинен з'СФднуватися з утвореною камерою. Вси отвори пробивають дуже акуратно. Випробовують, чи свистить вириб. З першого разу не завжди це вдаСФться, але регулюючи отвори, ви можете досягнути успиху. Велика камера дасть низький звук, менша - високий. Потим вириб декорують.

Ще можна зробити так. Розпластати глину, завернути СЧСЧ з усих бокив та добре злипити. Утвориться невелика камера.

Потим зверху долипити решту деталей (крила, гребинь, ноги, хвист тощо) та тоненькою паличкою проколоти отвори та нанести декор. Таким способом можна липити пивникив, курочок, зозульок, коникив, баранцив тощо.

Про глечик из глиняних спиралей або килець було видомо вже стародавним гончарам. Спосиб спиралей або килець пернедував виробництву на гончарному крузи. Вин не потребуСФ особливого обладнання, але не даСФ ни особливоСЧ свободи творчости, ни великоСЧ ризноманитности при створенни форм. Цього можна досягнути лише при використанни гончарного круга. Проте липлення из килець, спиралей посильне для учнив молодших класив. В такий спосиб можна легко створювати невелички фигурки порожнисти у середини.

Розглянемо послидовнисть виготовлення невеличкого горщечка. Як и в усих инших випадках, перед початком роботи глину добре переминають, щоб вона була одноридною та щильною. На дощечку кладуть папир або шматок тканини. Залежно вид висоти глечика пидбирають и товщину шару, яка СФ також товщиною днища та стинок глечика. Виризають из картону потрибного диаметру днище и прикладають на глину. Стеком обризають глину та переносять на заготовлену дощечку. Писля цього виготовляють килька глиняних ковбасок такоСЧ довжини, яка тильки можлива без розриву. Кладуть перший джгут на дно, закручуючи його по спирали. При цьому через кожний сантиметр глину легко та з однаковою силою придавлюють, намагаючись витиснити повитря. Коли перша спираль повнистю скручена, СЧСЧ кинець косо зризають и до нього притискають початок новоСЧ спирали. Це продовжують доти, поки стинка не збильшиться до 10-12 см. Обов'язково спостеригають, щоб вириб нарощувався геометрично правильно. Для цього пид час роботи оглядають його з усих бокив. Оскильки вин стоСЧть на окремий пидставци, то його можна повертати разом з нею. Коли необхидни висота та контур форми досягнути, шийку (верхню частину або завершення) попередньо пидризають, прикривають полиетиленовим мишечком та залишають для сушиння до пидв'яленого стану. Поставивши глечик догори днищем, вибирають глину на глибину 0,5 см для утворення нижки [ 25,.43 - 51 ] .

РЖншим способом, за допомогою глиняних ковбасок, також можна нарощувати стинки. Писля одного повного укладання джгут обризають та з'СФднують його кинци миж собою. Таким же чином укладають наступний круг. При цьому створюСФться велика килькисть з'СФднаних кругив. Щоб не послабити вириб, з'СФднання розмищують не на одний вертикальний линиСЧ, а змищено. Кильця можуть бути загладжени як и з внутришнього боку, так и ззовни, або залишени як своСФридний декор, характерний для даного методу.

При розширенни форми потрибно поступово збильшувати довжину ковбасок, и навпаки, при звуженни - зменшувати. В миру розширення глечика напивфабрикат пидв'ялюють все довше та довше, оскильки вага його стинок збильшуватиметься.

Вилиплений та пидсушений глечик декорують. Щоб вин мав гладеньку поверхню, його загладжують вологою поролоновою губкою або шкуркою.

Для зручности в роботи можна виготовити круглий поворотний столик, який ще називають турнеткою. На ний виготовляють ризни предмети, повильно повертають разом з виробом та перевиряють правильнисть його форми. Для зачищення днища та виточування нижки перевертають и добре закриплюють вириб у центри турнетки за допомогою вологих шматочкив глини, притиснувши СЧх до шийки глечика та диска [ 33, 60 ].

Ще один цикавий спосиб виготовлення малих керамичних форм - формування за допомогою модели.

Глину розкачують до товщини 5-7 мм, накривають нею просту, виризану из затвердилого гипсу або деревини модель (наприклад, медальку), покриту шматочком тонкоСЧ тканини. Не продавлюючи дуже глини, притискають СЧСЧ всю якомога щильнише, починаючи вид центра и до краСЧв, щоб витиснути повитря. Залишок глини пидризають, на ций же модели сирець пидв'ялюють.

Писля пидсихання (а не висихання) вириб знимають из модели, зачищають и легко загладжують вологою губкою. Можна ще до основноСЧ форми долипити невеличку деталь.

Розглянемо технологию виготовлення намиста из кульок, цилиндрив, елипсив, кубикив або пластинок. Для цього розкатують глиняну ковбаску будь-якого диаметру та стеком наризують майбутни намистинки. Якщо намисто складатиметься из однакових кульок, то наризи повинни бути однаковими за довжиною. А коли потрибни ризного диаметру кульки, то видповидно розкатують бильшого та меншого диаметру глиняни ковбаски. У долонях обкатують наризани шматочки в кульки. На СЧх поверхню наносять дротиком по колу невелички проколи, або стеком канавки тощо. Аналогично чинять из пластинками або цилиндриками. При цьому можна проявляти фантазию та винахидливисть. В кульках, цилиндриках та пластинках тонким дротиком роблять отвори. РЖз глини можна виготовити ризноманитни ТСудзики. Для цього на тканини (мишковини) розкладають глину та накривають СЧСЧ зверху теж тканиною. Розкатують качалкою и знимють шар из тканини. З нього и виризають ТСудзики [16, 19 - 21].

Дитяча керамична играшка - дивовижний свит пластики, форми, гармониСЧ. Ознайомлення та вивчення цього виду керамики у шкильний практици розкриваСФ широки можливости для творчого розвитку школярив.

Висновки

Проведений науково-методичний анализ педагогичноСЧ, методичноСЧ та мистецтвознавчоСЧ литератури показав глибоке зацикавлення дослидникив у пошуках педагогичноСЧ направлености декоративно-ужиткового мистецтва УкраСЧни. Будучи невичерпним джерелом культури украСЧнського народу и духовним оберегом, воно допомагаСФ виховувати та формувати юну особистисть, як повноцинну, естетично збагачену людину сучасности.

В ходи виконання дипломноСЧ роботи нами зроблений ретроспективний огляд историСЧ розвитку народноСЧ керамики, СЧСЧ региональних особливостей, функционального значення, змисту и форми, декору и кольору. В дослидженни детально описано та проилюстровано техники липлення малоСЧ пластики, зображено инструменти та приспосиблення.

На основи теоретичного дослидження та вивчення взирцив керамичних виробив, а саме народноСЧ играшки, розроблено методику проведення занять липлення в молодших класах.

В роботи описано процес, послидовнисть виготовлення керамичних играшок в умовах шкильного кабинету образотворчого мистецтва. Додатки включають илюстративний материал, ескизи играшок та фотографиСЧ готових виробив, яки учни можуть виготовляти за допомогою невибагливих инструментив та доступноСЧ сировини.

Отже, проведене науково-теоретичне дослидження даноСЧ теми, опрацювання практичних можливостей використання художньоСЧ народноСЧ керамики в навчальному процеси виявили широке поле плидноСЧ навчально-виховноСЧ та творчоСЧ роботи з учнями на уроках образотворчого мистецтва. Ознайомлення учнив з народною керамичною играшкою та розвиток вминь створювати керамични вироби розширюСФ диапазон пизнання, розвиваСФ творчу активнисть, спонукаСФ до подальшоСЧ образотворчоСЧ дияльности.

Литература

1. Антонович РД.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.РД, Декоративно-прикладне мистецтво.- Львив, Свит, 1992. - 272 ст.

2. Азаренко А.РЖ. За порадою до мистецтва. К., Рад. школа, 1990, №6,

С.37-38.

3. Боголюбов Н.С. Скульптура на заняттях в школьном кружке. -

М.,1986, 126 ст.

4. Вид ремесла до творчости. Збирник за редакциСФю Ю.Г. Легенського.- К,, "Техника", 1990.

5. Вильчинський М.В. Шляхи пидвищення ефективности урокив

образотворчого мистецтва. - К., Поч. школа, 1980, №12, С.21-23.

6. Вильчинський В.М. Образотворче мистецтво. Пидручник для 1 - 2

класив. - К., 1990, 128 ст.

7. Велигоцька Н. Окраса интер'СФру. Розвиток украСЧнськоСЧ

керамики.- К., Мистецтво,- 1986 - №4. С.22-24.

8. Воронов Н.В. Искусство, рожденное огнем. - М., 1970. - 64 ст.

Гассанова Н. Керамика в сучасний архитектури // Образотворче мистецтво, 1994,-№1,0.24-26.

9. Гура Л.П., Жоголь Л.Г. Прикрась свий дим.- К.,Техника", 1990.

10. Гургула РЖ.В. Нариси з историСЧ украСЧнського образотворчого мистецтва.- Львив, "Каменяр", 1985.

11. Гошко Ю. Державний музей етнографиСЧ та художнього промислу у Львови (до 100-риччя з дня заснування) // НТЕ,- 1974,- №3,- С.68-71.

12. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях. Методични рекомендациСЧ.-К., РНМК, 1990.

13. Демчик М. Планування нетрадицийних занять / образотворча дияльнисть. //Палитра педагога, 2000, № 4.

14. Держав ний музей етнографиСЧ та художнього промислу АН

УРСР.-К.; 1989. - 60.

15. Данченко Л. Невмируще джерело .-К.,Мистецтво, 1975.

16. Данченко Л. Новаторство и традициСЧ II ОМ.- 1973,- №2,- С.27-29.

17. Жоголь Л.РД. Декоративное искусство в интерьере.- К.,

"Будивельник", 1985.

18. Жаркова РЖ. Календарне планування /1-4 класи/, - Тернопиль, 2001.

19. Захарова В.М. Методические указания к курсу тАЬИзобразительное

искусство и методика руководства изобразитенльной

деятельностью детейтАЭ. - М., 1998. - 68 ст.

20. ЗадаСФш Я. Образотворче народне мистецтво и навчальний процес. -

НТЕ.- 1987.-№1-С.54-60.

21. Експериментальна интегрована програма тАЬМистецтвотАЭ. 1 - 4 класи.

\Укладач С. Коновець. - К., 1999.

22. Кайши Ю. Розвиток художних здибностей дитей молодшого

шкильного вику.. - К.,1981. - 43 ст.

23. Каменский А.Д. О смисле художественной традиции. - М., 1986.

24. Кардашов В.М. Шляхи активизациСЧ творчоСЧ дияльности на уроках образотворчого мистецтва, - Поч.школа, 1987, №6.- С.23-27.

25. Колос С.М., Хургин М.В. Декоративна керамика. - К., Мистецтво, 1989..

26. Коновець С. Образотворче мистецтво як засиб активизациСЧ дитячоСЧ творчости. // Мистецтво та освита. , 2001, №3, ст.. 34.

27. Кузин В.с. Методика преподавания изобразительного искусства в 1 - 3 классах. - М.,1987. - 180 ст.

28. Культура и побут населення УкраСЧни: Навчальний посибник для

вузив. - К., 1991. - 230 ст.

29. Макаренко О.Ю. Казковий свит играшки. - К., 1984, - 56 ст.

30. Микитчук В.И., Лепа В.Е. Руками сельского умельца. - К., 1989., -

173 ст.

31. Миклашевский А.И. Технология художественной керамики:

Практическое руководство в учених мастерских. - М. - Л., 1981. -

85 ст.

32. МусиСФнко П.Н. Керамика в архитектури и будивництви. - К., 1983. -

67 ст.

33. Найден О.С. УкраСЧнська народна играшка. - К., 1999, - 256 ст.

34. Новек Л.С. Естетичне виховання в сучасний школи УкраСЧни.

Поч.школа, 1991, №5.- С. 10.

35. Основи художественного ремесла: Практическое пособие для

руководителей школьних кружков / Под ред. В.А. Барадулина. - М.,

1979, - 320 ст.

36. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного

искусства в школе. - М., 1984. - 286 ст.

37. Степанова Н.Н. Цвет в интерьере - К., "Вища школа", 1988, - 124 ст

38. Творчисть молодих: Альбом. //Автор-упорядник Л.Г. Коновалова., -

К., 1983, 93 ст.

39. Ткач С.К., Мельник В.М. Образотворче мистецтво. 4 (3) клас:

Альбом-посибник., Тернопиль, 2000, 64 ст.

40. Художники Прикарпаття: Альбом. /Автор тексту та упорядник

Р.В. Дреботюк. - К., 1989, 240 ст.

41. Федотов Г. Глина и керамика. - М., 2002. - 158 ст.

42. Чесноков Л.А. В мире увлечений. - К., 1986. - 96 ст.

43. Черток М.Ю. Повесть о глине. - М., 1990. - 54 ст.

44. Шорохов Е.В. Композиция. М., 1986,-С.288.


Скачать работу: Методика ознайомлення учнив 1тАУ4 класив з мистецтвом художньоСЧ керамики

Перейти в список рефератов, курсовых, контрольных и дипломов по
         дисциплине Педагогика

5ro4ka.ru

demo

Выполняет на заказ

дипломные, курсовые работы, рефераты, эссе, любых расчеты, бизнес-планы, другие научные работы по приемлемым ценам....

К вашим услугам онлайн-консультант, позволяющий всегда держать руку на пульсе заказ....

подробнее

Наши возможности