Порядок заказа работы на сайте 5ro4ka.ru

Yurii

Предлагаеn выполнить: дипломную, курсовую работу, реферат или другую научную работу по любой интересующей Вас теме. Срок выполнения работы от 24 часов. Если детали работы согласованы - вы оплачиваете аванс 30% и работа выполняется. Как только работа будет готова, на Ваш электронный адрес отправляется демо-версия (содержит оригинальные части работы с сокращениями). Ознакомившись с сокращенным вариантом, Вы доплачиваете оставшуюся сумму и получаете полную версию работы. Вы всегда можете узнать об этапах работы на сайте у online-консультанта

Добавить в закладки
 
Наши группы в социальных сетях          





Дисциплина: Философия
Вид работы: дипломная работа
Язык: украинский
Поняття ментальности: сутнисть, функциСЧ. Видображення проблеми ментальности украСЧнського народу в наукових дослидженнях ХХ ст. Дослидження проблеми ментальности та менталитету в сучасний украСЧнський науци. Висвитлення особливостей та генези ментальности.
ДРУГИЕ ДОКУМЕНТЫ:
ЛИТЕРАТУРА ПО ДИиИПЛИНЕ: Философия

Философия
Философия. Конспект лекций
Философия. Курс лекций для ССУЗов
Философия - шпаргалки.

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ РЖ. ПОНЯТТЯ МЕНТАЛЬНОСТРЖ: СУТНРЖСТЬ, ФУНКЦРЖРЗ, ГЕНЕЗА

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ПИТАННЯ ВлДУХУ НАРОДУВ», ВлНАЦРЖОНАЛЬНОГО ДУХУВ» В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИНРЖ ХРЖХ - поч. ХХ ст

РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. ВРЖДОБРАЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МЕНТАЛЬНОСТРЖ УКРАРЗНСЬКОГО НАРОДУ В НАУКОВИХ ДОСЛРЖДЖЕННЯХ ХХ ст

3.1 СтудиСЧ з питань дослидження украСЧнського национального характеру

3.2 Дослидження проблеми ментальности та менталитету в сучасний украСЧнський науци

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ВСТУП

Початок ХХРЖ ст. ознаменований певною переоцинкою ставлення людства до цивилизациСЧ и культури, розмежуванням цих понять и прагненням Влзминити свий загальнолюдський менталитет, оновити й омолодити свою душуВ». Це означаСФ, що людство зминюСФ свий свитогляд, змист якого не може бути зведений лише до нового политичного мислення: це й нови свитовидчуття, свитосприймання, свитоуявлення, ставлення до свиту тощо. Та щоб створити цилисне людство, кожному народови треба сьогодни добре попрацювати як на господарський ниви, так и особливо на терени духовности. Важливисть першого так само безперечна, як и усвидомлена велика циннисть и значущисть другого.

В контексти таких завдань важливим СФ питання чи буде украСЧнський народ зминювати свою душу, свий, як сьогодни кажуть, менталитет, риси, суттСФви ознаки своСФСЧ психологиСЧ, свого характеру?

Надзвичайна популярнисть понять тАЬментальнистьтАЭ та тАЬменталитеттАЭ, намагання збагатити свий лексикон з боку журналистив, политикив, науковцив ризних галузей призводить до певного спрощення розуминня. Тобто, часте вживання даних терминив з политичних трибун, наприклад, веде до втрати багатьох нюансив, що складають СЧх змист.

З иншого боку, реалиСЧ сьогодення в УкраСЧни вказують на необхиднисть етноментального пидходу у всих сферах суспильного буття: економици, политици, державотворенни и, без сумниву, в педагогици, в процеси виховання и навчання дитей. Для того, щоб обТСрунтовувати важливисть етноментального фактору для сучасних суспильних процесив в УкраСЧни, необхидно з'ясувати суть ментальности, як характерних особливостей свитосприйняття та дослидити трансформацию концепциСЧ тАЬнародного духутАЭ, тАЬдуши народутАЭ, тАЬукраСЧнськоСЧ ментальноститАЭ в украСЧнський етнонауци.

Проблема менталитету украСЧнцив, як дослидження окремих аспектив свитовидчуття и свитобачення народу, розглядалась украСЧнськими историками, фило-софами, етнографами тощо. Певни елементи таких дослиджень ми бачимо вже у Володимира Мономаха ( тАЬПоучення дитямтАЭ ), Ф. Прокоповича ( драми и диалоги ), Г. Сковороди ( философськи твори ) тощо. Багатим материалом для вивчення ментальних особливостей украСЧнцив СФ народний фольклор.

Актуальнисть дослидження:

Важливисть етноментального пидходу при виришенни завдань навчання та виховання спонукаСФ до глибшого усвидомлення самого поняття ВлментальнистьВ» та його еволюцию в украСЧнський народознавчий науци.

Новизна циСФСЧ роботи полягаСФ в тому, що в ний зроблена спроба систематизациСЧ наукових праць украСЧнських философив, етнографив, историкив, в яких розглядаСФться проблема окремишности украСЧнського народу.

Метою даноСЧ роботи СФ визначення сути, ознак и генези ментальности та дослидження доробку украСЧнських науковцив ХРЖХ - ХХ ст. з точки зору еволюциСЧ понять тАЬнародний духтАЭ, тАЬукраСЧнська душатАЭ, тАЬукраСЧнська ментальнистьтАЭ.

Видповидно до мети постаСФ ряд завдань:

- висвитлення сути, особливостей та генези ментальности;

- поняття ментальности: сутнисть, функциСЧ, генеза;

- питання Влдуху народуВ», Влнационального духуВ» в другий половини ХРЖХ - поч. ХХ;

- видображення проблеми ментальности украСЧнського народу в наукових дослидженнях ХХ ст.;

- студиСЧ з питань дослидження украСЧнського национального характеру;

- дослидження проблеми ментальности та менталитету в сучасний украСЧнський науци;

Об'СФкт дослидження: проблема ментальности в украСЧнський народознавчий науци.

Предметом дослидження СФ доробок украСЧнських науковцив другоСЧ половини ХРЖХ - ХХ столить, яки безпосередньо чи опосередковано дослиджували питання окремишности украСЧнського народу.

Ступинь дослидження проблеми:

Комплексного дослидження по висвитленни даноСЧ проблеми немаСФ. Частково проблема висвитлена в роботи В. Янива тАЬНариси до историСЧ украСЧнськоСЧ етнопсихологиСЧтАЭ ( Мюнхен, 1993 р. ). Окремими параграфами чи темами проблема заторкнута в таких працях як тАЬРЖстория украСЧнського письменстватАЭ С. РДфремова ( К., 1995 ), тАЬНариси историСЧ украСЧнськоСЧ философиСЧтАЭ Дм. Чижевського ( К., 1992 ), тАЬРЖстория украСЧнськоСЧ культури. Лекция за ред. Дм. АнтоновичатАЭ ( К., 1993 ), тАЬ1000 рокив украСЧнськоСЧ культуритАЭ М. Семчишина ( К., 1993 ), а також тАЬЕтнопсихологиятАЭ М. Пирен ( К., 1998 ).

Теоретичне значення дипломноСЧ роботи:

Дослидження мистить необхидни для курсу украСЧнознавства видомости щодо ривня дослидження проблеми ментальности в народознавчий спадщини та в сучасний етнонауци.

Практичне значення:

Результати дослидження можуть бути використани вчителями украСЧнознавства як материал для розробки урокив, написання рефератив, глибшого усвидомлення необхидности етноментального пидходу в процеси навчання та виховання учнив.

Методи дослидження:

В пидготовци роботи використани таки методи:

- поривняльно-историчний;

- комплексного анализу.

Апробация роботи:

Основни положення дипломного дослидження були висвитлени на звитний науковий конференциСЧ студентив Дрогобицького педагогичного университету в квитни 2002 р.

Дипломна робота складаСФться з вступу, трьох роздилив, висновкив та списку використаноСЧ литератури.

Повний обсяг роботи _____ сторинок.

РОЗДРЖЛ РЖ. ПОНЯТТЯ МЕНТАЛЬНОСТРЖ ТА МЕНТАЛРЖТЕТУ: СУТНРЖСТЬ, ФУНКЦРЖРЗ, ГЕНЕЗА

Розгляд питання про етничну ментальнисть розпочнемо з того, що термин тАЬменталитеттАЭ набув досить великого поширення не тильки в наукових працях, а й у публицистици. Сучасна наука не даСФ СФдиного визначення цього термину, що СФ свидченням того, що теория менталитету перебуваСФ поки що в процеси становлення.

Потреба в термини тАЬменталитеттАЭ виникла через те, що сьогоднишним дослидникам стало не вистачати суб'СФктивноСЧ информациСЧ та свидчень людей минулих часив про себе.

Якщо сьогодни визнаСФться, що кожний етнос маСФ свою духовно-культурну тАЬаурутАЭ, яка впливаСФ на весь процес життСФдияльности, то можемо вважати, що така тАЬауратАЭ иснувала и в минулому и мала також не менш важливе значення.

Слово ментальнисть походить вид латинського тАЬменстАЭ, яке означало в давнину не лише розум, але й спосиб мислення, душевний склад, певну интегральну характеристику психичноСЧ цилисности ( в Цицерона - тАЬособистисть кожноСЧ людини полягаСФ в тому, якими СФ СЧСЧ думкитАЭ ). Термин тАЬменталитеттАЭ нис це смислове навантаження - передати саме цилисний, всеобиймаючий момент людських мислення та повединки. Термин тАЬменталитеттАЭ набув великого поширення не тильки в наукових працях, а й у публицистици. Потреба у визначенни змисту термина тАЬментальнистьтАЭ виникла через те, що сьогоднишним дослидникам стало не вистачати зверхньоСЧ та здебильшого суб'СФктивованоСЧ информациСЧ та свидчень людей минулих часив та епох про себе. Й якщо сьогодни визначаСФться, що кожний етнос маСФ свою духовно-культурну тАЬаурутАЭ, яка истотно впливаСФ на самосвидомисть та ха-рактер життСФдияльности значноСЧ бильшости видповидних етнофорив, то така тАЬауратАЭ иснувала и в минули часи. Урахування циСФСЧ обставини зможе забезпечити бильш глибоке розуминня спонук и мотивив вчинкив и дий наших предкив.

Пионерами в застосуванни цього поняття в историСЧ стали французьки учени, що належали до школи тАЬАналивтАЭ. Вони ориСФнтувалися на пошуки фундаментальних, стийких структур свидомости, яки, на СЧхню думку, визначали стрижень историчного розвитку. РДдиного загальноприйнятого визначення ВлменталитетВ» (ВлментальнистьВ») не иснуСФ. У французькому философському словнику даСФться таке визначення цього поняття: тАЬМенталитет - сукупнисть розумових установок, звичок мислення, фундаментальних вирувань индивидаВ».

У витчизняний историчний науци першим зробив спробу сформувати поняття ментальности А. Я. Гуревич, пристрасний пропагандист традиций школи тАЬАналивтАЭ: тАЬМентальнисть - це наявнисть у людей того чи иншого суспильства певного спильного розумового инструментарию, психологичного оснащення, яке даСФ СЧм можливисть по-своСФму усвидомлювати свит и самих себе [57, 130]. Як бачимо, французьке визначення наголошуСФ на индивидуальности, а у визначенни Гуревича йдеться про суспильну свидомисть, оскильки дали учений зазначаСФ: ВлХаотичний и ризноманитний потик сприйнять переробляСФться свидомистю в бильш або менш упорядковану картину свиту, и це свитобачення позначаСФться на всий повединци людини. Суб'СФктивна сторона историчного процесу, спосиб мислення и видчуття притаманни людям даноСЧ социальноСЧ або культурноСЧ спильности, включаються в об'СФктивний процес СЧх историйВ».

ВлМенталитет - це не особливий национальний логос и не априорна система цинностей ( частина идеологий ), а певний социально-психологичний стан суб'СФкта - етносу, нациСЧ, народности, громадян, що втилив у соби ( не тАЬв пам'яти народутАЭ, а в його пидсвидомости ) результати тривалого й усталеного впливу етничних, природно-географичних и социально-економичних умов проживання суб'СФкта менталитетуВ».

Етничний менталитет - властивий даному народу склад мислення. Етничний менталитет СФ стийким изоморфизмом, притаманним культури чи групи культур, що не усвидомлюСФться и вважаСФться в ций культури природним. Вин не зминюСФться пид впливом идеологичного тиску. Знання етничного менталитету маСФ значення для визначення пропорциСЧ миж емоцийним та рациональним ривнем свидомости в прийнятти етничною групою ( в особи тих чи инших представникив ) ришень, а також заходив у видтворенни нею дуальноСЧ опозициСЧ - протиставлення ВлмиВ» - ВлвониВ», ВлсвоСЧВ» - ВлчужиВ».

Ментальнисть - спильне тАЬпсихологичне оснащеннятАЭ представникив певноСЧ культури, що даСФ змогу хаотичний потик ризноманитних вражень интегрувати свидомистю у певне свитобачення. Воно й визначаСФ повединку людини, социальноСЧ групи, суспильства, внаслидок чого суб'СФктивний тАЬзризтАЭ суспильноСЧ динамики органично включаСФться до об'СФктивного историчного процесу. Отож ментальни настанови на всих ривнях - вид идейно-теоретичного до буденно-емоцийного та несвидомого - мають стати невид'СФмним компонентом структури историчного пояснення.

Складаючись, формуючись и виробляючись исторично, менталитет упродовж конкретного видризка историСЧ являСФ собою сукупнисть социально-психологичних якостей и рис, суму детерминуючих повединницьких реакций, яки СФ певною цилиснистю, що виявляСФться в усих сторонах життСФдияльности людськоСЧ спильноти та СЧСЧ индивидив. Менталитет це записаний у материальних основах психики певний повединницький код, що детерминуСФ социально-психологичний стан суб'СФкта (людини, наций, народу), це органична цилиснисть социально-психологичних якостей и рис, притаманних саме цьому народу, ций спильности та СЧСЧ громадянам, яка зумовлюСФ саме таку реакцию суб'СФкта на змини навколишних умов.

Саме ментальнисть даСФ можливисть видкрити тАЬтаСФмницю национальноститАЭ, що полягаСФ насамперед у манери розумити речи: ЗакриплюСФться всим масивом етничноСЧ культури, видтворюСФ етнични уявлення про ривень розвитку даноСЧ спильности, про позитивни якости и недолики, головни елементи духовного життя, мисце традиций и новаторства.

Ментальнисть виходить за межи свидомости. Вона викристализувалася з етничного свитосприйняття, що мистить у соби значну килькисть елементив суспильноСЧ психологиСЧ: социальних емоций, бажань, настроСЧв, историчноСЧ пам'яти, реакций на змину зовнишнього середовища.

Науковцями доведено, що у представникив ризних етносив складаСФться ризний тАЬобраз свитутАЭ. Цей тАЬобраз свитутАЭ як переживання суб'СФктом навколишнього простору и часу необхидни для нормального протикання перцептивних процесив. Вин виконуСФ функцию забезпечення безперервности свиту и пидготовки категорий для його освоСФння. Етнична ментальнисть детерминуСФ побудову етнично забарвленоСЧ картини свиту.

Етнична ментальнисть СФ комплексом зовнишньо-дияльнисних феноменив, який сприймаСФться сторонньою свидомистю як Дух етносу як те, що робить даний етнос тАЬполитичнимтАЭ, специфично видминним серед розмаСЧття инших етносив. Це тАЬобличчятАЭ, яким даний етнос повернутий до всих инших етносив. Етнична
ментальнисть може найбильш адекватно тАЬпобачити себетАЭ та тАЬзбагнути себетАЭ
завдяки сторонний свидомости.

Етнична ментальнисть мистить у соби вже пидсвидомо-автоматични спонуки, через яки та сама програма саморозвитку етносу реализуСФться вже у форми опосередкованих зовнишними видносинами конкретних актив самоорганизациСЧ етносу. Етноментальни спонуки концентрують у соби весь попередний досвид такоСЧ самоорганизациСЧ.

Ментальнисть будь-якого етносу не СФ щось стале, закам'яниле, нерухоме. Навпаки, вона СФ дияльнисним феноменом. Та все ж таки СФ дещо константне у самому цьому дияльнисному вияви, а саме - програма комплекс дияльности, дий та вчинкив певноСЧ групи духовно спориднених индивидив, яки неусвидомлено реализуючи цю програму, видтворюють те безтилесно-специфичне, що СФ етничною. Ця дияльнисна комплекс-програма СФ своСФридною тАЬповернутистютАЭ даного етносу до всих инших етносив, через яку видбуваСФться тАЬузнаваннятАЭ даного етносу всима иншими.

Важливисть збереження ментальности кожного етносу полягаСФ в тому, що вона СФ неповторною цинною для перетворення етногенезу на процес, що даСФ можливисть окремому представнику людства збагачуватись наслидками творення социуму, яке видбуваСФться протягом багатьох тисячолить у ризноманитних природних умовах.

Можна видилити таки особливости ментальности:

1. Ментальнисть нациСЧ як специфичний спосиб сприйняття и розуминня етносом свого внутришнього свиту та зовнишних обставин виробляСФться пид впливом багатовикових культурно-историчних, геополитичних, природно-климатичних та инших чинникив. РЗх змина детерминуСФ и певну еволюцию ментальних властивостей. Однак саме ментальнисть долаСФ исторични епохи, зберигаСФ код наций. Вона не може зминитися протягом життя одного або килькох поколинь. Социальни катаклизми можуть истотно впливати на форму вияву и навить деформувати окреми риси наций.

2. Цей феномен маСФ передусим практичне прямування: перевирений поколиннями досвид ориСФнтуСФ людей на те, що слид використовувати и розвивати, а чого уникати, як вижити й утвердитися в довколишньому свити.

3. Ментальнисть не маСФ внутришньоСЧ диференциациСЧ на моральну, политичну та инши складови частини, СФ цилисним духовним утворенням. Тому СЧСЧ часто визначають як тАЬдух народутАЭ - те, що пронизуСФ вси сфери життСФдияльности людини.

4. Ментальнисть нациСЧ виявляСФться в доминуючих життСФвих настроях, у характерних особливостях свитосприймання, у системи моральних вимог, норм, цинностей и принципив виховання; у формах взаСФмин миж людьми та родинних засадах; в национальному характери та темпераменти; у ризних компонентах культури етносу, в тому числи й политичноСЧ.

Розглядаючи розвиток ментальности в онтогенези (индивидуальний розвиток будь-якого организму вид зародження до кинця життя) в загальному процеси можна видилити внутришни и зовнишни фактори-умови: Внутришни:

а) филогенетична спадковисть, що проявляСФться у форми природженоСЧ интроверсивности вищих психичних функций у сприйнятти навколишньоСЧ дийсности; кондроцентричности; анархичному индивидуализми; в тенденциСЧ переваги емоцийного, почуттСФвого над волею та интелектом;

б) об'СФм и глибина життСФвого досвиду - индивидуальноСЧ культури, пидготовлености, як результат процесу навчання;

в) ривень самоактуализациСЧ и прагнення людини до бильш певного виявлення и розвитку своСЧх индивидуальних можливостей;

г) особливости розвитку окремих психичних процесив або психичних функций ( пам'ять, емоциСЧ, почуття, мислення, сприйняття почуттив, воли ), що интегрують у физичному, интелектуальному, социальному и духовному потенциали особистости.

Зовнишни:

а) традициСЧ родини. Особисте несвидоме, що прориваСФться у свидому життСФдияльнисть дорослоСЧ людини, инколи всупереч воли и розуму, значною мирою формуСФться пид впливом переживань у ранньому дитинстви. Родинне середовище, типи стосункив дитини з батьками зумовлюють напрям становлення ментальних настанов, що обов'язково виявиться у специфичний повединци, в оптимистичному або песимистичному свитосприйнятти; в егоСЧзми або альтруСЧзми; у ставленни до приятелив и жинок, до дружини и дитей.

б) змист и форми взаСФмодиСЧ индивида з референтною групою. Це може бути реальна або умовна социальна спильнота, з якою индивид спиввидносить себе як з еталоном норми, думки, цинности и оцинки, якими вин ориСФнтуСФться у своСЧй повединци и самооцинци.

Тут важливою умовою привласнення национально-культурних цинностей СФ можливисть реализувати в референтний групи своСЧ тенденциСЧ, розкрити власну индивидуальнисть, отримати допомогу и пидтримку, задовольнити социальни потреби у визнанни, самовизначенни, самоутвердженни.

в) змист и форми взаСФмодиСЧ индивида з первинним контактним колективом у дитячому садку, школи, вузи.

г) змист и форми взаСФмодиСЧ з педагогичним колективом навчально-виховного закладу в особи вчителя, вихователя, социального працивника.

д) змист и форми взаСФмодиСЧ засобив масовоСЧ информациСЧ и комуникациСЧ з аудиториСФю.

Ментальнисть будь-якого етносу вкоринене у вихидни умови його життя и видповидну историчну долю. Вона випливаСФ з граничних чинникив самого буття як певного социуму. Ментальнисть видбиваСФ специфику транс историчних проблем етносу та СЧх розв'язання. Вона ориСФнтуСФ людей на те, що треба любити, чого уникати, що СФ найвищою циннистю, в чому негативний змист, вказуСФ ставлення народу до свиту та життя, маСФ свитоглядно-практичний характер.

Розбудова нових, демократичних структур у системи державного управлиння социально-психологичних якостей особистости, моральних и життСФвих цинностей, яки мають ТСрунтуватися на культурно-историчних, национальних, гуманистичних засадах. Ламання стереотипив духовного життя, що видбуваСФться через неспроможнисть програми внутришньоСЧ розбудови держави, генеруСФ нови деструктивни процеси - не сприйняття иснуючих реалий, спроби перекласти провину за вси негаразди на инших, сперечатися тАЬхто бильше, хто менше кладе на терези украСЧнськоСЧ долитАЭ, и на цьому ТСрунти - нагромадження та реализация загрозливого руйнивного потенциалу. Гостро даються взнаки симптоми денационализованого суспильства. Все це гальмуСФ державотворчий процес, пидриваСФ кориння громадянськоСЧ позициСЧ серед народу УкраСЧни.

Нини, коли ми прагнемо осмислити минуле, розибратися в теперишньому, знайти ориСФнтири на майбутнСФ, потрибен узагальнюючий та проникливий погляд на душу народу, його психологию, що виявляСФться в национальному характери, його имиджи, та менталитети.

Тильки загальнодержавна реализация потенций украСЧнського менталитету, що втилюСФ певний набир основних особистисних ознак, настанов, вирувань, цинностей, умонастроСЧв, здатна ушляхетнити життСФдияльнисть народу и повернути втрачени честь и гиднисть самостийноСЧ особистости, успишно виришувати проблеми мижнациональноСЧ напруги, економики, державотворення, громадянськоСЧ позициСЧ.

Все це висуваСФ загальну потребу в бильш глибинному науковому проникненни в духовний свит етничних груп, яки населяють УкраСЧну, осмислити змист и форми украСЧнського менталитету у нинишний непростий социально-економичний ситуациСЧ, що склалася в УкраСЧни на даному етапи розвитку. Важливе значення маСФ вивчення тАЬментального инструментариютАЭ, тобто понять и категорий етно - культури: мови, обрядив, вирувань, магиСЧ, мифив, мистецтва, морали. А. Гуревич пидкреслював значення такого фактора, як тАЬефиртАЭ етнокультури. Анализ мифологиСЧ, фольклору, художних текстив, витворив мистецтва, моральних и религийних норм, принципив, уявлень, архетипив и установок колективного несвидомого даСФ змогу вивчати цилисно смислови утворення суб'СФктив, бо саме вони СФ визначальними у структури етничноСЧ ментальности.

Ментальнисть - це дух народу, що не тотожний духу историчних культур, але який формуСФться на СЧх основи и дозволяСФ говорити про культуру не тильки окремих историчних щаблив, а й етничну, национальну, яка оновлюСФться, розгортаСФться у часи, але николи не зникаСФ, поки иснуСФ народ.

Категория тАЬментальнистьтАЭ належить до числа глобальних психологичних универсалий, яка завжди вбираСФ у якости обов'язкового компонента залишки досвиду попередних генераций певноСЧ нациСЧ. Численни дослидники наводять килька базових взаСФмопов'язаних особливостей ментальности украСЧнства, серед яких: екзистенциальний индивидуализм, егоцентризм, интроверсивнисть (спрямованисть психики на внутришний свит ), есканизм ( прагнення до илюзорного мрийництва ), консерватизм, кордоцентричнисть ( вид латин. cordis серце), социальний егалитаризм ( прагнення до социальноСЧ ривности), громадоцентризм, загальна аполитичнисть, анархичнисть.

Поява екзистенциального индивидуализму, егоцентризму в украСЧнського селянства багато в чому спричиняСФться сприятливими климатично-географичними умовами, яки СФ одними з найкращих в свити для ведення индивидуального хлиборобського господарства фермерського типу. Але якисни чорноземи роблять украСЧнськи терени неабиякою спокусою для иноземних загарбникив.

РЖншим джерелом индивидуализму украСЧнського селянства СФ спильнисть украСЧнськоСЧ та индийськоСЧ протокультури, яка обумовлюСФ формування интровертивного типу особистости, схильного бильше до индивидуальних форм спивжиття.

Геополитична межовисть УкраСЧни, яка знаходиться на стику двох цивилизаций - захидноСЧ та схидноСЧ и тому ставала ареною зиткнення цих двох великих свитив, - теж видиграла не останню роль в усталенни украСЧнського индивидуализму. Постийна екзистенций на напруга в житти спонукала мирних украСЧнських хлиборобив шукати пидвалини власного иснування у певний индивидуальни трансценденциСЧ буття, у прагненни втекти вид здебильшого жахливоСЧ реальности до илюзорного мрийництва.

тАЬВтечатАЭ украСЧнцив вид суспильного життя до природи ( видомий украСЧнський антеСЧзм - любов до природи ) СФ втратою частини свого тАЬятАЭ, рисою ментальности, яка притаманна багатьом генерациям без державного украСЧнства. РЖнтровертивний индивидуализм пересичного украСЧнця маСФ за пидсумок егоцентризм, який призводить до браку дисциплини, знецинення власних авторитетив, нездатности створити сою владу, а головне - утримати СЧСЧ. РЖндивидуализм украСЧнськоСЧ ментальности виступаСФ пидоймою для виникнення загального анархизму, який детерминуСФ державну неспроможнисть украСЧнства, його нездатнисть до интеграциСЧ. Але и своСФридний индивидуализм традицийноСЧ украСЧнськоСЧ ментальности може виступати важливою передумовою для позитивних зрушень. РЖндивидуалистично налаштоване украСЧнство тяжило до громадськоСЧ спильноти. Для украСЧнцив громада СФ у певному сенси тиСФю ж родиною, лише у инший царини стосункив. Маючи индивидуалистськи кордоцентрични настанови, украСЧнство видтворюСФ взирци родинних взаСФмин у галузи суспильно-политичний через створення локальних громад, яки диють на тотожних родинних засадах.

Джерелом анархичности украСЧнцив СФ жиночий первень украСЧнськоСЧ психики. Зовнишни прояви жиночого начала в украСЧнський психици допомагають виднайти ключ до розуминня базових якостей национальноСЧ ментальности. Визначальним чинником виступаСФ матриархальний характер украСЧнськоСЧ родини. Як правило, в украСЧнський сим'СЧ функцию виховання здийснюСФ головним чином матир, постийно пиклуСФться про дитей та опикаСФ СЧх. Маючи переважно жиноче виховання, дитина набуваСФ типово жиночих рис характеру, серед яких переважаючою СФ кордоцентрична емоцийнисть.

Звидси й виникаСФ в украСЧнський ментальности перевага почуттив над розумом, сентиментальнисть, надмирна вразливисть, брак воли, впадання у крайнощи, непослидовнисть. Роль батька у виховному процеси обмежувалася в украСЧнцив функциСФю покарання. Виступаючи дисциплинуючим вектором виховання, годувальник-батько сприймаСФться дитиною видчужено. Дитина мусить, скорячись сили, слухатися, але внутришньо протестуСФ, прагне вирватися з-пид батькивськоСЧ влади. Постать батька асоциюСФться из владою. У дорослому вици людна на пидсвидомому ривни репродукуСФ негативни настанови, яки сформувалися у дитинстви. За украСЧнським звичаСФм уси дити ( сини й доньки ) мають ривни права на батькивську спадщину.

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ПИТАННЯ ВлДУХУ НАРОДУВ», ВлНАЦРЖОНАЛЬНОГО ДУХУВ» В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИНРЖ ХРЖХ - поч. ХХ ст

Початки наукових дослиджень украСЧнськоСЧ историСЧ, етнографиСЧ, мови, письменства, - те, що ми називаСФмо украСЧнознавством, припадають на кинець XVIII ст. Цей процес розвитку ризних галузей науки пов'язаний з украСЧнським национальним видродженням. Саме тоди, коли росийський уряд доруйновував украСЧнську державнисть, коли завмирало украСЧнське культурне життя в своСЧх старих формах, якраз тоди серед освичених представникив украСЧнського громадянства, як антитеза до упадку старого життя, зароджувався новий духовний процес: пробудження интересу до свого власного минулого, прагнення зберегти национально-историчну традицию враховуючи вплив нових идей, що приходили з Заходу, идей народности й демократизму, - все це стало початком процесу украСЧнського национального видродження. Воно розпочинаСФться якраз тоди, коли росийський уряд докладав усих зусиль, щоб не тильки назва, але навить и сама пам'ять про часи колишньоСЧ козацькоСЧ слави зникла, щоб раз и назавжди викоринився погляд, ниби украСЧнци - якийсь окремий народ. Саме тоди украСЧнськи патриоти починають збирати пам'ятки з историСЧ своСФСЧ минувшини и видавати СЧх у свит, щоб не пропала пам'ять про колишнСФ самобутнСФ життя краю.

Однак вси ци видання мали, навить для свого часу, здебильшого делитантський характер; вони були справою патриотичного захоплення. Для серйозних систематичних дослиджень и публикаций необхидни були наукови установи та видавництва.

РЖз видкриттям на териториСЧ УкраСЧни университетив та заснуванням упродовж ХРЖХ ст. урядових наукових комисий та наукових товариств ми можемо говорити про видповидний науковий ривень робит в галузи народознавчоСЧ науки.

ОбТСрунтування науковим способом права украСЧнського народу на культурно-историчну самостийнисть, вильний национальний розвиток не можливе без розуминня особливости, своСФридности, специфичности, тобто окремишности народу, яка зумовлюСФться и визначаСФться певними ознаками. Розуминня окремишности призводить до питання про духовне буття народу. Тобто виникають питання про тАЬдух народутАЭ, тАЬдушу народутАЭ яки знайшли своСФ видображення в народознавчих роботах украСЧнських наукових диячив другоСЧ половини ХРЖХ ст.

Це стосуСФться праць П. Юркевича, М. Костомарова, М. Максимовича, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Кулиша, П. Чубинського, М. Драгоманова, О. Потебни та ин.

ВлФилософия серцяВ» Памфила Юркевича ( 1827 - 1874 ).

Розум виявляСФ загальне в дияльности людей, серце ж - основа неповторности та уникальности людськоСЧ особистости; тому у серци творяться ти явища и подиСЧ историСЧ, яки принципово неможливо тАЬвивеститАЭ из загальних законив. ВлУ серци людини лежить джерело тих явищ, яки закарбовани особливостями, що не випливають з жодного загального поняття чи законуВ». Звичайно, розум, тАЬголоватАЭ керуСФ, плануСФ, дерегуСФ, але серце - породжуСФ. ВлСерце породжуСФ лише ти явища душевного життя, яки не можуть бути з'ясовани загальними закономирностями психики. В ту сферу, що в ний пануСФ загальна закономирнисть и правильнисть, серце не втручаСФться. Воно лише розкриваСФ себе в ций сфери и то не разом, а помалу, та раз видразу. В глибини серця завше залишаСФться джерело нового життя, нових рухив та устремлинь, яки не вмищуються у закинченни, обмежени форми життя души и роблять СЧСЧ придатною для вичностиВ».

Змушений писати та викладати росийською мовою, Юркевич, проте, всиСФю своСФю творчистю утверджував дух украСЧнськоСЧ ментальности.

Попри вси тяжки обставини национально-колониального гниту у КиСФви ще за часив КиСФво-МогелянськоСЧ академиСЧ зберигся идейний климат украСЧнськоСЧ ментальности, який не просто впливав, а й формував спосиб мислення багатьох росийських мислителив, що жили, вчили и працювали тут. Тут можна говорити про специфичну КиСЧвську екзистенциально-гуманистичну школу философиСЧ.

Першим дослидником, що зайнявся питанням украСЧнськоСЧ етнопсихологиСЧ, був Микола Костомаров ( 1817 - 1885 ), великий ерудит, историк и етнограф. До украСЧнськоСЧ етнографиСЧ и украСЧнства звернувся пид впливом видань Максимовича, тиСФСЧ загальноСЧ атмосфери захоплення народнистю, що в ти часи панувала. Видоми таки етнографични праци Костомарова: ВлОбъ историческомъ значеним русской народной поезииВ» (1843), ВлСлавянская мифологияВ» ( 1847 ), ВлИсторическое значение южнорусского писенного творчестваВ». Власни етнографични записи Костомаров опубликував у ВлМалорусскомъ литературномъ ЗборникъВ» Мордовцева ( Саратов, 1859 ), оприч того, пид його доглядом и редакциСФю вийшли томи РЖРЖРЖ, IV, V ВлТрудовъ етнографическо-статистической експедиций въ юго-западный крайВ» Чубинського.

У праци ВлДви руськи народностиВ» методологично наголошуСФ, щоправда тильки в теоретичний частини, коли говорить лише загально про формування национальноСЧ психики, вплив географичних чинникив на душу людини ( як складовоСЧ частини спильноти, що заселюСФ дану територию ), але поруч из географичним чинником видзначаСФ исторични умови життя, и потим - практично-засадничо спираСФ свою студию на анализи историчних факторив.

Основною рисою украСЧнця Костомаров уважаСФ перевагу особистого над загальним. В индивидуальному житти виявляСФться це в пидкреслюванни свого ВляВ» и в прагненни до самовияву. В родини в УкраСЧни маСФмо малу родину (индивидуалистичну ), тобто писля одруження дити виддилюються вид батькив, отримують своСФ окреме майно, символизоване власною хатою; СЧхний зв'язок з батьками СФ виключно почуттСФвого характеру. Громада украСЧнцив - це Влдобровильне товариство людейВ», тоди як у росиян - тАЬмиртАЭ. Щодо держави, то в УкраСЧни из зарання историСЧ Влнародна воля стоСЧть понад князивським правомВ».

Поняття Бога в УкраСЧни Влмицне почуття божоСЧ всеприсутности, душевна скруха, внутришня розмова з Богом, тайне думання про божу волю над собою, сердечний порив у свит невидомого, таСФмного, радисногоВ».

РЖндивидуализм, який випливаСФ з бажання самовияву, що веде до пидкреслення власного тАЬятАЭ, автоматично звертаСФ увагу на своСФ нутро, веде до увнутришнення. З тоСЧ зробленоСЧ Костомаровим констанциСЧ можна висловити в сучасний психологичний терминологиСЧ внесок, що украСЧнець СФ интровертивний тип, а росийська тАЬзовнишнистьтАЭ вказуСФ на екстравертивнисть вдачи. В украСЧнця переважають почування, пидсвидоми прямування, а в росиян аналитичний тАЬсвитлий розумтАЭ та воля.

ВлУчасть природи в украСЧнських писнях надзвичайно велика; украСЧнська поезия не розлучаСФться з природою: природа оживляСФ СЧСЧ, подиляСФ з нею радощи и журбу людськоСЧ души; трави, дерева, птаство, звирята, свитила неба, ранок и вечир, весна и сниг - усе дише, думаСФ, почуваСФ разом из людиною, все видгукуСФться до неСЧ чаривним голосом, - голосом то спивчуття, то надий, то присуду ...В».

З тоСЧ поетичности украСЧнця випливаСФ ще любов до жинки, и це ще раз веде нас до проблеми родини, ширше тоСЧ проблеми Костомаров не розробляСФ, видзначаючи тильки, що в росиян СФ закохання в тАЬтилесну красутАЭ, а жиноча краса тАЬридко коли пидноситься понад материютАЭ - тАЬридко коли писня нагадуСФ про високи прикмети й повагу жиночоСЧ душитАЭ.

Костомаров цикавий славетними тАЬКнигами буття украСЧнського народутАЭ. Основою для тАЬКниг буттятАЭ СФ та ж идея, яку подиляли й росийськи националисти-романтики: кожен народ маСФ свою мисию в историСЧ, реализуючи певни функциСЧ Влсвитового духуВ». Ризниця миж росийським, польським та украСЧнським тлумаченням историСЧ свитового духу полягаСФ в постулюванни особливоСЧ украСЧнськоСЧ мисиСЧ в свити, яка випливаСФ из традицийного украСЧнського волелюбства. УкраСЧна Влне пропала, бо вона не знала ни царя, ни пана, а хоч був цар, СФсть так чужий, и хоч були и СФсть пани, так чужи, хоча ти пани и з украСЧнського роду, однак не говорили по-украСЧнськи, суть виродки, а справжний украСЧнець не любить ни царя, ни пана и знаСФ одного БогаВ».

Так формулюСФться украСЧнська национальна идея. Тут вона не збигаСФться з идеСФю религийною, згидно зи статутом Товариства, говориться про слов'янську СФднисть незалежно вид религийних розходжень, прокламуСФться можливисть примирення розбижностей у християнських церквах.

У Книгах виразно пидкреслений идеал свободи, а якщо Господь караСФ, то гиршою карою вид потопу, вийни, мору СФ покарання неволею. РЖ згидно з тим СФ похвала ладу, в якому тАЬне буде ни царя, ни царевича, ни царивни, ни князя, ни графа, ни герцога, ни сиятельства, ни превосходительства, ни пана, ни боярина, ни крипака, ни холопатАЭ. Тобто пидставою нашого життя маСФ бути лад, який давав би змогу кожному само виявитися по своСЧх здибностях и вартости. РЖ навпаки, таки пид-креслено брак протиставного прямування в украСЧнця - брак у нього чесноти пидпорядкування. Зовсим аналогично до своСФСЧ пизнишоСЧ етнопсихологичноСЧ студиСЧ Костомаров у Книгах наголошуСФ почуттСФвисть украСЧнського народу, перевагою його ендотимного тла, яка або те озуСФ любов, що кульминуСФ у любови историчних ворогив, - и послидовно заперечення рационализму, а навить схильнисть до пасивизму, що виявляСФться у нереальному мрийництви, яке призводить до творення утопий. Ци почування мають ще своСФ виразне видбиття у социальному прямуванни несення допомоги й идеалу гармониСЧ у зразковий родини й суспильстви, але при занику инстинкту боротьби.

Книги - це идеал украСЧнського суспильного життя, и тим самим идеал украСЧнця.

Принципи анализу тАЬнародного духутАЭ були реализовани Костомаровим в його майстерський праци 1844 р. тАЬПро историчне значення росийськоСЧ народноСЧ поезиСЧтАЭ. Загальни идеСЧ вин виклав значно пизнише, мабуть, найяснише це йому вдалось у проекти програми свого курсу, запропонованому Казанському университетови 1857 року. Костомаров виходить из того, що слид розризняти зовнишнСФ та внутришнСФ життя народу. ЗовнишнСФ життя, або фактична история ( Костомаров вживаСФ замисть слова тАЬфакттАЭ введене тоди Погодиним слово тАЬбыльтАЭ ) СФ история окремих осиб. Життя ж народу, маСФ СЧх страждання, радости й диСЧ - це його внутришнСФ життя. ВлНам треба побачити бидного поселянина в його хати, прислухатися до його домашньоСЧ мови, пизнати його спилкування з сим'СФю и сусидамиВ».

Життя народу подиляСФться на: 1) физиологичне ( мисцевисть, климат, етнични особливости, здоров'я, тилесний склад и зовнишний вигляд, здибности ); 2) политичне ( держава, сусиди, захист ); 3) суспильне ( церква, дим, суспильний побут ); 4) духовне ( ставлення народного духу до верховноСЧ истоти, - людини и природи: религия, виховання, освита ).

Костомаров вбачав у народи, в масах, в його тАЬвнутришний историСЧтАЭ ту духовну силу, яка спроможна рухати поступ.

Михайло Максимович в основу своСЧх етнографичних и литературних праць поклав украСЧнськи переконання, любов до народу й бажання служити йому своСФю науковою роботою. Етнографични збирки Максимовича ( тАЬМалороссийськия писнитАЭ 1827 р., тАЬУкраСЧнськи народни писнитАЭ та тАЬГолоса украСЧнських писеньтАЭ 1834 р., тАЬЗбирник украСЧнських писеньтАЭ, 1849 р. ) цилком перевернули стари погляди на украСЧнську народну поезию, показавши писнями историчними та побутовими красу СЧСЧ, багатство и ризноманитнисть.

Максимович робить спробу охарактеризувати психику украСЧнського и росийського народу на пидстави писень. Ця спроба тАЬхарактереологиСЧтАЭ виглядаСФ так: тАЬу росийських писнях виявляСФться дух, покирний своСЧй доли и пидлеглий СЧСЧ воли. Росиянин не звик брати дияльноСЧ участи в переворотах життя ... - Вин бажаСФ немов отдилитись од усього ... закривши рукою вухо, хоче начеб загубитися в згуку. Через це росийськи писни визначаються глибокою тугою, безнадийним забуттямтАЭ. УкраСЧнськи - тАЬвиявляючи боротьбу Духа з долею, видрижняються поривами пристрасти, короткою твердистю и силою почуття, але й природнистю вислову. В них бачимо не забуття й не безнадийний сум, але бильше гнив и тугу; в них бильше диСЧтАЭ. - УкраСЧнський Влдух, не знаходячи ще в соби самому особливих форм для повного вияву почуття, що зароджуСФться в його глибини, мимоволи звертаСФться до природи, з якою вин через своСФ дитинство ще приятелюСФ, и в СЧСЧ предметах бачить, видчуваСФ щось подибне до себеВ».

Екзистенциально-ментальний пидхид плидний и при змалюванни свитоглядноСЧ позициСЧ видатного украСЧнського мислителя та письменника Миколи Гоголя (1809 - 1852).

З традицийноСЧ точки зору, Гоголь - письменник ( причому росийськомовний ) з реалистичних позиций критикуСФ тАЬпрогнилистьтАЭ бюрократично-чиновницького ладу РосийськоСЧ империСЧ. Персонажи гоголивських тАЬРевизоратАЭ, тАЬМертвих душтАЭ та инши - репрезентують лише тАЬповерховийтАЭ шар реальности, примарний свит, що ховаСФ пид собою инший, справжний свит, свит людськоСЧ души та серця. Перший свит - свит тАЬмертвих душтАЭ СФ своСФридним тАЬшифромтАЭ, до якого необхидно знайти тАЬключтАЭ, щоб досягти свиту тАЬдуш живихтАЭ. Ключ цей треба шукати у власний души - Влзнайти лише ключ до своСФСЧ власноСЧ души; коли ж знайдеш, тоди тим самим ключем одимкнеш души всихВ».

Оцинюючи у тому плани творчисть Гоголя, Д. Чижевський наголошуСФ: ВлЯк не красу людськоСЧ души Гоголь побачив у мертвости СЧСЧ, так, навпаки, за идеал вин ставить - бути живими душами. Знову не интелект, не воля висуваСФться на перше мисце, а видчуття, емоция, здатнисть глибоко и жваво реагувати на життяВ». РЖ дали: тАЬЦиллю творчости Гоголя було: оживити души, роздмухати у людини жар в души, де вин починаСФ згасати, показати, що прекрасна душа СФ природно-прекрасна мета для людини. Миж останними словами, що вин написав перед смертю, були: ВлБудьте не мертви, а живи души; нема инших дверей, як ти, що СЧх вказав РЖсус Христос, и хто ходить инде - СФ тать и злочинецьВ».

Тарас Шевченко.

До Кирило-МефодиСЧвського товариства належав гениальний украСЧнський мислитель, поет, художник Тарас Шевченко ( 1814 - 1861). Щодо свитоглядноСЧ позициСЧ Шевченка, у литератури иснуСФ величезна розбижнисть точок зору и позиций, кожна з яких маСФ тАЬсвоСЧтАЭ пидстави в творчости Кобзаря УкраСЧни. Для бильш-менш адекватноСЧ оцинки шевченкового свитогляду треба застосувати не традицийний - обСФктивисько-натуралистичний-методологичний вимир, а розглянути творчисть Шевченка у контексти властивоСЧ йому национальноСЧ-украСЧнськоСЧ-свитоглядноСЧ ментальности.

Зваживши на характерни риси циСФСЧ ментальности (кордоцентризм; екзистен-циально-особистисне, полифоничне бачення свиту; антеСЧзм ), не важко встановити, що УкраСЧна, як головна реалия творчости Шевченка, змальовуСФться у постийний опозициСЧ диалози двох основних СЧСЧ тАЬвимиривтАЭ - тоСЧ социальноСЧ спильности, яка реально втилена в историчний дийсности, що триваСФ у теперишньому часи, и духовно-идеальноСЧ спильности, яка була в минулому ( представлена високими морально-етичними заповитами тАЬкозацькоСЧ славитАЭ ) и яка маСФ бути видроджена у майбутньому.

Перехид вид тАЬславноготАЭ минулого до несправедливого, ганебного наслав'я сьогодення ( його символично-художний образ - УкраСЧна-покритка ) був результатом не тих або инших реальних историчних подий и фактив, а моральноСЧ катастрофи, що стала тАЬкароютАЭ, розплатою за гриховнисть. Так само и майбутнСФ оновлення, видродження украСЧнськоСЧ слави маСФ прийти внаслидок втручання вищих моральних сил добра и справедливости.

Шевченко не революционер ( попри вси заклики тАЬгромадою обух сталитьтАЭ, окропляти тАЬвражою злою кров'ютАЭ волю ), вин типовий тАЬбунтартАЭ. Шевченкив тАЬбунттАЭ заперечуСФ тАЬнесправедливутАЭ социально-политичну реальнисть, закон, порядок не з метою замини СЧСЧ иншою ( хай тАЬсправедливоютАЭ ), але ж все-таки знов тАЬреальнистютАЭ, тАЬзакономтАЭ, тАЬпорядкомтАЭ - його тАЬбунттАЭ утверджуСФ лише панування идеальноСЧ тАЬреальноститАЭ морали та добра, панування творчого людського духу.

Тому тАЬУкраСЧнатАЭ, тАЬкозацтвотАЭ у творчости Шевченка СФ екзистенциальними поняттями.

Пантелеймон Кулиш ( 1819 - 1897 ) у своСЧх тАЬзапискахъ о южной РуситАЭ ( два томи, СПБ., 1856 - 1857 ) показав зразок нового методу в етнографичний роботи. Вин подавав не сами голи записи творив народноСЧ поезиСЧ, а й уводив читача в обставини записив, розповидав про спивцив та оповидачив, давав той побутовий фон, на якому працюСФ етнограф. Це робило з його етнографичних студий немов суцильни етнографични картини. На думку Кулиша, в народний поезиСЧ тильки початок тиСФСЧ национальноСЧ творчости, що на вищих ступенях розвитку переходить у художнСФ письменство. В народний словесности нема нияких чужих нам елементив, нове художнСФ письменство виросло з неСЧ безпосередньо и, розвиваючись усима сторонами, нови вбираючи в себе основи життя, переймаСФ й ту роль на себе, що спершу грала народна поезия, тобто одбиваСФ життя народу, його думи, погляди, настроСЧ й интереси. Через те й занепадаСФ творчисть народна, що народови тепер немаСФ й потреби самому творити и вин ниби переклав цю функцию на той специальний орган, який маСФмо за новитних часив у письменстви.

У двох томах його тАЬЗаписоктАЭ побачило свиту багато нового цинного материалу - дум, переказив, легенд, казок - и як зустрили цю працю земляки, видно з ентузиастичних слив Шевченка: тАЬтакоСЧ книги, як ВлЗаписки о южной РуситАЭ, я ще зроду не читав, та й не було ще такого добра в руський литератури... Вин ( Кулиш ) мене неначе на крилах перенис на УкраСЧну и посадив миж старими, слипими товаришами - кобзарямВ».

тАЬОсноватАЭ, в який заправляли Кулиш и Костомаров, на поли етнографичноСЧ праци служила тим принципам, яким дорогу поклали згадани учени: поруч из зибранням етнографичних фактив, вона давала й окреми спроби систематизациСЧ та пояснення зибраного материалу, зв'язуючи народну поезию з письменством (праци Номера, Свидницького, Жемчужникова, Чубинського ). Поза ВлОсновоюВ» в ти часи теж вийшло килька помитних етнографичних праць, як от Миколи Гатцука - тАЬВжинок ридного полятАЭ ( Москва, 1857 р. ), Миколи Маркевича - тАЬОбычаи, повирия, кухня и напитки малороссиянътАЭ ( КиСЧв, 1860 р.), Миколи Закревського - тАЬСтаросвитський бандуристатАЭ ( Москва, 1860 р. ). Друга половина 60-х рокив, коли почалися репресиСЧ та украСЧнство, не сприяла навить науковим працям, и новий розвиток украСЧнськоСЧ етнографиСЧ припадаСФ вже на 70-ти роки, коли в КиСФви засновано тАЬЮго-Западный отдиль Империи Русскаго Географического ОбществатАЭ ( 1873 р. ).

Ще перед заснуванням згаданого виддилу Павло Чубинський ( 1839 - 1884 ) организував видому експедицию в захидний край, що дала грандиозни наслидки. Здобутки циСФСЧ експедициСЧ видано рр. 1872 - 1878, и склали вони 7 величезних томив етнографичного материалу: том РЖ - вирування й забобони народни, приказки, загадки й чари; том РЖРЖ - народний дневник; том РЖРЖРЖ - казки; том IV - побут, родини, хрестини, весилля й похорон; том V - писни; том VI - юридични звичаСЧ; том VII - про народности, що живуть на УкраСЧни. Чубинський згуртував цилий ряд визначних учених: Вол. Антонович, М. Драгоманов, Павло Житецький, Олександр Кистякивський, Олександр Русов, РЖван Рудченко, Федир Вовк ( Волков ), М. Левченко. Праци згаданих учених мистились як у ВлТрудахъВ» Чубинського, так и в специальному органи виддилу - ВлЗапискахъ Юго-Западного отдилаВ» ( два томи, 1873 - 1874 р. ); окрим того окремо вийшли праци: Антоновича и Драгоманова ВлИсторическия песни малорусскаго народаВ» (КиСЧв, 1874-75 рр. ), Драгоманова ВлМалорусския народные предания и разсказыВ» (КиСЧв, 1876 р.). Надзвичайну вагу в украСЧнський народознавчий науци маСФ й дияльнисть славного украСЧнського композитора Миколи Лисенка, - його тАЬЗбирник писеньтАЭ та взагали праци над народною музичною творчистю (ВлХарактеристика музыкальныхъ особенностей малорусскихъ думъ и писеньВ»).

Михайло Драгоманов ( 1841 - 1895 ). У Женеви вин видав за киСЧвським планом тАЬНови украСЧнськи писни про громадськи справитАЭ ( 1881 р. ) та тАЬПолитични писни украСЧнського народутАЭ ( два випуски, 1883-85 рр. ) з широкими историчними коментарями.

Значним вкладом в процес дослидження ментальних та етнопсихологичних особливостей украСЧнцив була концепция О. Потебни, який дослиджував механизми формування етничноСЧ специфики.

В роботах тАЬДумка и моватАЭ, тАЬМова и народнистьтАЭ, тАЬПро национализмтАЭ О. Потебня поняття про тАЬнароднистьтАЭ розглядаСФ як все, що видризняСФ один народ вид иншого, складаСФ його национальну своСФриднисть. Мова, за його доказами, не тильки етнодиференциююча, але й етноформулююча ознака будь-якого етносу, що зумовлюСФ саме його иснування.

На думку О. Потубни, вси иснуючи у свити мови ризнять дви властивости - звукова тАЬчленороздильнистьтАЭ и те, що уси вони СФ системами символив, що служать для виразу думок. Ци останни характеристики етносвоСФридни и головна серед них - система прийомив мислення втилена в мови.

О. Потебня вважав, що функция мови не означаСФ готову думку. Представники ризних народив за допомогою национальних мов формують думку видминним вид инших шляхом. Вин також звертав увагу на те, що культура и освита розвивають и закриплюють етноспецифични характеристики представникив тих або инших народив, а не нивелюють СЧх. Функция мови не тильки фиксувати готову думку, але й творити СЧСЧ.

О. Потебня приходить висновку, що втрата народом мови приводить до денационализациСЧ його. Дуже важливою для сьогодення СФ його теза про те, що освичена людина СФ незривнянно стийкишою у своСЧй народности, тому дуже важливо дбати про национальну освиту та интелект.

Пидсумовуючи вищесказане слид зауважити, що упродовж другоСЧ половини ХРЖХ ст. украСЧнськими вченими була виконана величезна наукова робота, яка охоплювала дослидження усих сторин життя украСЧнського народу в його минулому и сучасному.

Можна сказати, що исторична самобутнисть, своСФриднисть украСЧнського культурно-национального типу знайшла в соби повне на той час, наукове обТСрунтування. Однак багато з цих наукових праць були видани росийською мовою, вчени мусили рахуватися з росийськими цензурними вимогами, не висловлювати своСЧх думок до кинця, часто не робити висновкив из власних праць, навить не вживати самоСЧ назви тАЬукраСЧнськийтАЭ, зминюючи СЧСЧ словом тАЬрусскийтАЭ, тАЬмалорусскийтАЭ чи тАЬюжнорусскийтАЭ.

Кинець ХРЖХ початок ХХ ст. характерний тим, що основною системотворчою идеСФю РДвропейськоСЧ культури, и украСЧнськоСЧ в тому числи, СФ национальна идея.

Незважаючи на вси видминности в розуминни национальноСЧ идеСЧ, зумовлени неоднаковими обставинами суспильного та державного розвитку, спильною була идея визначення свого народу як окремого духовного индивида, котрий мистить у соби идею видминноСЧ вид инших доли.

Ця идея знайшла своСФ видображення у працях украСЧнських культурних диячив, яки творили на злами столить.

Зокрема це роботи РЖ. Нечуя-Левицького, РЖ. Франка, Л. УкраСЧнки, В. Винниченка, М. Грушевського.

Нечуй-Левицький у твори тАЬСвитогляд украСЧнського народутАЭ дав тильки тАЬескиз украСЧнськоСЧ митологиСЧтАЭ ( як зазначено у пидтитули книжки ), СФ килька цикавих помичень. Насамперед - украСЧнська митология тисно пов'язана из природою, и це вказуСФ на тисний зв'язок украСЧнськоСЧ духовности з природою, що повнистю пидтверджуСФ погляд Костомарова.

ВлКожний народ творить соби богив, на себе глядячи, и по своСФму смаку даСФ СЧм форми по своСФму психичному характеруВ», Левицький даСФ основну характеристику: тАЬв украСЧнський митологиСЧ ми бачимо давни форми бита пастушого й патриярхально-хлиборобноготАЭ [58, 18], але, на жаль, не даСФ точного анализу, обмежуючись здебильшого простим описом божеств. Одне твердження важливе, що тАЬукраСЧнський народ любить соби творити богив в найлюбиший форми сим'СЧ багатого господаря-хлиборобатАЭ, отже - поруч з пов'язанням из землею - маСФмо ще другу характеристичну рису украСЧнськоСЧ духовности: сильно розвинене симейне життя, що пидтверджуСФться фактом, що тАЬв колядках и щедривках колядники славлять господаря, його жинку, сина й дочку, - славлять ниби сим'ю, для якоСЧ спивають Риздвяни писнитАЭ [58, 18]. В иншому мисци вин характеризуСФ що цей тАЬгосподар - не воСЧн, а старий чоловик, поважний и смутнийтАЭ. В ций характеристици головного бога в украСЧнському Олимпи видображено факт украСЧнськоСЧ найвойовничости.

Левицький пидкреслюСФ обдарованисть украСЧнця тАЬдобрим розумом та багатою фантазиСФютАЭ, але - проте - тАЬформи украСЧнських митив близьки до природних формтАЭ. УкраСЧнський народ у тАЬсвоСЧх митахтАЭ додержуСФться мири; його фантазия не любить переступати за граници ненатуральних форм. Вона любить правду й естетичнисть, - навить, можна сказати, вже геть не описуСФ красу мистичних образив такими фарбами, як в християнських акафистах описуСФться краса християнських святихтАЭ. [58, 18].

Левицький видзначаСФ пантеСЧзм украСЧнськоСЧ примитивноСЧ религиСЧ: тАЬПантеСЧстична религия даСФ широке мисце для народноСЧ поезиСЧ; вона сповняСФ весь свит, небо и землю богами, даСФ жизнь в фантазиСЧ чоловика мертвий натури, даСФ мисль язик, голос зорям, сонцеви, мисяцеви, лисам, квиткам, птицям и звирятам, тоди як монотеСЧзм однимаСФ од усього жизнь, а даСФ СЧСЧ тильки Богови та людський души. Перед СФвропейським РДговою все мусить дрижати, вмирати од одного його лиця; перед ним усе смерть, и в йому тильки жизнь, тоди як пантеСЧстична религия була причиною, що народня украСЧнська поезия розкишно розвивалася за помиччю розкишноСЧ природи и багатоСЧ народноСЧ фантазиСЧтАЭ. А ще дали дуже виразне ствердження: ВлПантеСЧстичний мотив зробив для украСЧнського народа всю природу живою, розумною, говорючою й думаючою. Од того любов до природи в писнях, надихана СЧСЧ живим духом ...В».

ПантеСЧзм СФ пидставою вири в можливисть метаморфоз, цей мотив дуже сильно пов'язаний в поезиСЧ з родинним життям, причому вирнисть закоханих - але розлучених - спричинюСФться до того, що вони писля смерти живуть спильно, як дерева чи квити. Так, наприклад, Левицький цитуСФ оповидання, коли то мати Ганички не хотила виддати СЧСЧ за сусидового Яничка, не зважаючи на те, що Яничкова мама у всьому допомагала синови. Яничко вмер з розпачи й туги. Коли його домовину несли до церкви, Ганичка вирвалася из хати, вхопилася за домовину и вмерла. РЗх похоронили обабич церкви, а на могилах виросли розмарин та лилея, - та таки високи, що понад церкву схилилися вершками докупи. А як мати - в иншому випадку - труСЧть нелюбу невистку, СЧСЧ син теж приймаСФ отруту, а на могилах виростають явир та береза. Це дуже улюблени мотиви, характеристични для розуминня родинного щастя й вирности, що сягаСФ поза гриб.

РЖ. Я. Франко читко бачив, що сама национальна самореализация абсолютно необхидна, неуникна як шлях розвитку людськоСЧ цивилизациСЧ остильки, оскильки становить невид'СФмну, тАЬорганичнутАЭ, тАЬнатуральнутАЭ складову процесу, уважного Франком як мислителем-гуманистом за визначальний, сутнисний для всиСФСЧ новитньоСЧ историСЧ, за Влнайбильш характерний для ХРЖХ в.В», - процесу ВлемансипациСЧ людськоСЧ одиницитАЭ. Без циСФСЧ складовоСЧ людина неминуче робиться тАЬнеповноютАЭ, тАЬуломноютАЭ: тАЬВсе, що йде поза рами нациСЧ, се або фарисейство людей, що интернациональними идеалами ради би прикрити своСЧ змагання до панування одноСЧ нациСЧ над другою, або хоробливий сентиментализм фантастив, що ради би широкими тАЬвселюдськимитАЭ фразами покрити своСФ духовне видчуження до ридноСЧ нациСЧВ».

РЖз сказаного випливаСФ ще одна обставина. Так як тАЬемансипация людськоСЧ одиницитАЭ становила для Франка етос национальноСЧ идеСЧ, то философська рефлексия над национальною идеСФю природно тяжила в його творчости до художньо-образних форм саморозгортання: як ризновид духовноСЧ дияльности, СФдино здатний безпосередньо-чуттСФво представити всю вичуту й пережиту повноту присутности в цьому свити конкретноСЧ, уникально неповторноСЧ, циСФСЧ людини, мистецтво, надто письменство з його незривнянними з-посеред усих мистецтв можливостями передавати сокровенне, емоцийно-особистисне протикання интелектуальних процесив, було само по соби адекватнишою формою для предметного розкриття внутришнього багатства национальноСЧ идеСЧ як тАЬнатурального вислову душитАЭ, ниж наука чи публицистика.

При знайомстви з текстами досить очевидно, що як философ Франко бильший и оригинальниший у своСЧх художних творах, насамперед у поемах, ниж у теоретичних працях як интелигент на злами столить, а й до того ще й як митець и политик, надилений загостреним тАЬисторичним смисломтАЭ, що включаСФ прицильно-точний тАЬсоциальний екомиртАЭ - здатнисть адекватно оцинювати дийсний историчний масштаб подий, що видбуваються перед очима, - Франко ясно здавав соби справу з переходового характеру своСФСЧ епохи. Вин передбачав, що змини, яки визривають у надрах старих империй, будуть глобальними и що подальша доля УкраСЧни цилком залежатиме вид того, наскильки вона сама, як колективний суб'СФкт, виявиться дозрилою, дорослою до самовладного й самодияльного историчного життя, до того, аби так довго пидготовлювана тАЬхвиля високого пидйомутАЭ не затопила УкраСЧни, черговий раз витиснивши СЧСЧ в безвильне й без продуктивне поза историчне буття, властиво в национальне небуття - иснування Влв роли ковадла, на якому ризни чужи молоти вибиватимуть своСЧ мелодиСЧ, або в роли кролика, на якому ризни прихильники вивисекциСЧ будуть доконувати своСЧх експериментивВ».

Цей страх неготовности - своСФридна модификация тАЬекзистенциального страхутАЭ - пронизуСФ всю публичну дияльнисть Франка 1890 - 1900-х рр., зумовлюючи и СЧСЧ ризнобичнисть: адже ж тАЬтреба всего, на вси боки, щоб ми справди росли органично, то тоди тяжше буде ворожий сили спинити нас у тим роститАЭ. [49, 101]. Так апелював Франко 1897 р. до украСЧнських радикалив.

У видповидь на Франкове ризке: тАЭСором украСЧнський интелигенциСЧ, сором особливо молодому поколинню, коли воно не видчуСФ тоСЧ великоСЧ потреби, не виднайде шляху до народа, не покладе основи до того, щоб УкраСЧну зробити политичною силою. Адже упадок абсолютизму в РосиСЧ буде не нини, то завтра, а конституцийна управа даСФ поле готовим силам до конкуренциСЧ. Коли украСЧнство до того часу не буде готовою силою, то будьте певни, що й найкраща конституция перейде над ним до дневного порядку и куватиме на нього нови ярматАЭ [49, 107-108], - у видповидь на цей тАЬстрах неготовноститАЭ Леся УкраСЧнка в полемичний статти тАЬНе так тиСЧ вороги, як добриСЧ людитАЭ гирко иронизуСФ: тАЬ... политична воля нибито маСФ наступити тАЬне нини, то завтра!тАЭ вашими б, д. Франко, устами та мед пити!тАЭ А дали: Влне муки апостолив-мерцив лякають теперишню росийську опозицию, а марнисть СЧх прациВ».

Лесю УкраСЧнку лякаСФ - Влмарнисть прациВ», тобто сама реальнисть цього, хоч як жаданого, перелому постаСФ перед нею як щось доволи гипотетичне, радше теоретично тАЬвирахуванетАЭ, ниж безпосередньо-життСФво вичуте.

Для Франка незаперечним було те, що у становленни нациСЧ новитнього типу, який тАЬмовчить, молиться и платитьтАЭ ( М. Д. Унамуно ) виришальну роль покликана видиграти интелигенция, вносячи в маси национальну идеологию. Саме в цьому вбачав вин историчний смисл поколиння тАЬМолодоСЧ УкраСЧнитАЭ, сформулювавши його жорстко й однозначно в 1905 р.: ВлПеред украСЧнською интелигенциСФю видкриваСФться тепер, присвобидниша форма життя в РосиСЧ, величезна дийова задача - витворити з величезноСЧ етничноСЧ маси украСЧнського народу украСЧнську нацию, суцильний культурний организм, здибний до самостийного, культурного и политичного життя, видпорний на асимиляцийну роботу инших наций, видки б вона не йшла, та при тим поданий на присвоювання соби в якнайширший мири и в якнайшвидшим темпи загальнолюдських культурних набуткив, без яких сьогодни жодна нация и жодна, хоч и як сильна, держава не може остоятисяВ».

Ця нациотворча функция интелигенциСЧ, цилком природно, обходила Франка головним чином в етико-антропологичному аспекти, позаяк становила сенс и його власного життя.

ВлПрироднимВ» утворенням СФ не нация, а етнос (у Франка тАЬрасатАЭ), нация ж СФ тАЬсуцильний культурний организм, здибний до самостийного культурного и политичного життятАЭ. В иншому мисци Франко конкретизуСФ це положення, вказуючи, що на историчний тАЬрозвий народатАЭ тАЬскладаСФться природна форматАЭ (географичне положення, раса, мова) и Влкультурний, отже набутий змистВ», тобто не фатум економичного наступу, а саме суб'СФктивний чинник виступаСФ в философиСЧ украСЧнськоСЧ идеСЧ виришальним, творчим, тАЬзмистовнимтАЭ при якисному переродженни инертноСЧ, в соби сущоСЧ етничноСЧ маси в самостийний самодияльний национальний организм. Етнос, тАЬрасатАЭ - тило, материя, тАЬформатАЭ, що тильки заплиднившись духом (тАЬкультурним, отже набутим змистомтАЭ), спроможна тАЬскластисьтАЭ на для себе сущу нацию. А для виконання такоСЧ мисиСЧ дух - отой тАЬвичний революционертАЭ, тАЬщо тило рве до боютАЭ, - мусить видзначатися цилим комплексом характеристик - комплексом, котрий Гумильов описуСФ термином тАЬпасионарнистьтАЭ.

В структури циСФСЧ пасионарности як необхидноСЧ умови нациогенезу можна видилити, за Франком, два моменти, що на них вин раз у раз наголошуСФ: це идеал - тАЬидеал повного, ничим не в'язаного и не обмежуваного (крим добровильних концесий, який вимагаСФ дружнСФ життя з сусидами) життя и розвою нациСЧтАЭ [51,284] - и нацилена на нього, обволикаюча, обиймаюча його собою вира. Здийснений Франком у статти тАЬПоза межами можливоготАЭ анализ тАЬпасионарноготАЭ духа спивзвучний з гумильовськими идеями:тАЭ Усякий идеал - се синтез бажань, потреб и змагань близьких, практично легших, и трудниших до осягнення, и бажань та змагань далеких, таких, що на око лежать поза межами можливого. Як каже Чемберлен - ось чим видризняються культурни идеали и пориви СФвропейськоСЧ цивилизациСЧ. Що таки идеали можуть повставати, можуть заполювати серця широких кругив людей, вести тих людей до найбильших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати СЧм сили в найстрашниших муках и терпиннях, се лежить, мабуть, у крови индоарийськоСЧ раси и тильки СЧСЧ одноСЧ; серед инших рас ми того явища не зустричаСФмо.

РЖдеал национальноСЧ самостийности в усяким погляди, культурним и политичним, лежить для нас поки що, з нашоСЧ теперишньоСЧ перспективи, поза межами можливого. Нехай и так. Та не забуваймо ж, що тисячни стежки, яки ведуть до його осущення, лежать просто-таки пид нашими ногами, и що тильки вид нашоСЧ свидомости того идеалу, вид нашоСЧ згоди на нього буде залежати, чи ми пидемо тими стежками в напрями до нього, чи, може, звернемо на зовсим инши стежки... Ми мусимо серцем почувати свий идеал, мусимо вживати всих сил и засобив, щоб наближуватись до нього, инакше вин не буде иснувати.

РЖдеал повинен не тильки усвидомлюватися, а й тАЬпочуватися серцемтАЭ, бути предметом и знання и вири: Ось тому найтяжчою хворобою духа СФ червоточина сумниву, зневири, вона-бо спустошуСФ идеал, виправляючи з нього смисложиттСФву наповненисть, и, в кинцевому пидсумку, ослаблюСФ пасионарнисть. У пролози до поеми тАЬМойсейтАЭ, з пророчим пафосом звертаючись до свого народу (тАЬВирю в силу духа и в день воскресний твойого повстання), Франко не випадково вважаСФ за потрибне застерегти, тАЬщо сей спивтАЭ тАЬхоч тугою повитий, Та повний виритАЭ: бачимоздесь спробу видмежувати свий тАЬпесимизмтАЭ як суто настроСФвий (у вирши тАЬДекаденттАЭ: тАЬЩо в моСЧй писни биль, и жаль, и туга - Се лиш тому, що склалось так життятАЭ) вид песимизму свитоглядного, на декадентський взирець.

В интелектуальному нурти переламовоСЧ епохи, де видгомин романтичноСЧ традициСЧ накладаСФться на впливи позитивистськоСЧ социологиСЧ и з СЧхньоСЧ химерноСЧ сполуки починають виокремлюватися атоми екзистенцийних проблем, завдання историософськи усправедливити национального героя, довести немарнисть його пасионарноСЧ життСФпосвяти справди виявляСФться тим основним питанням философиСЧ Франкового життя, яке здатне видиграти системотворчу роль, лягти нарижним каменем в основу стрункоСЧ идейноСЧ побудови. Бачимо це на приклади твору, найбильш репрезентативного для философиСЧ украСЧнськоСЧ идеСЧ у Франка, твору, загальновизнаного за високоякисний, художньо цилисний синтез його смисложиттСФвих пошукувань поеми ВлМойсейВ».

В историСЧ СФвропейськоСЧ культури не багато випадкив, коли мистецтви вдалось би так сконденсовано й повно тАЬзгорнутитАЭ, охопити весь свий духовний шлях, зробивши його предметом власного дистанцийованого споглядання - оформити в самосвидомости своСФ внутришнСФ життя. Феномен тАЬМойсеятАЭ, до якого Франко простував упродовж всиСФСЧ творчоСЧ биографиСЧ, в тому що твир писався в умовах екстремальний - в передчутти невидворотно-близького психичного зламу, отже, духовноСЧ смерти, на тий грани, де минуле втрачаСФ тяглисть перетикання в майбутнСФ и цей часовий гиатус - бо без надиСЧ на майбутнСФ тАЬтерертАЭ гасне, вимикаСФться - цей гиатус и робить минуле життя в соби завершеним, скинченим-приданим до естетизациСЧ.

Ця обставина дозволяСФ розглядати поему як абсолютно достовирне джерело для вивчення Франкового свитогляду, як тАЬпряму мовутАЭ його духу, абстрагуючись вид доконечних до врахування при естетичному анализи моментив тАЬучудненнятАЭ авторського тАЬятАЭ та ризноСЧ мири його оприсутнення в тканини художнього твору.

Симптоматичним в идейному аспекти видаСФться вже саме звернення Франка до теми Мойсея, творця национальноСЧ религиСЧ и першоСЧ в стародавньому свити власне национальноСЧ историСЧ. На загальну думку историкив, саме рахуючи вид започаткованоСЧ напивлегендарним МойсеСФм доби пророкив на межи РЖРЖ й РЖ тис. до н.е., можна вести мову не про патриархальну родину, а про СФврейський народ. Франкови на конфесийний спецификациСЧ не залежало - його неослабний, упродовж десятилить, интерес до СФврейського питання не даСФться редукувати ни до справ вировизнання, ни до комплексу социальних, правових проблем, - цей интерес носив насамперед политичний характер.

Франкова поема з идейного боку з месианизмом стискуСФться досить опосередковано - Франкив Мойсей не надилений визначальним и сутнисним для класичного пророка - мисионера тАЬпочуттям посланстватАЭ, яким дорожив романтичний национализм и яким видзначалися тАЬбратчикитАЭ. В тАЬМолодоСЧ УкраСЧнитАЭ його вже заступило почуття обов'язку, а видповидно й национальний герой утратив свою харизму, зробившись трудивником - тАЬкаменяремтАЭ. Не випадково й про Мойсея в тексти раз у раз наголошуСФться, що вин виддав своСФму народови тАЬвесь вик, весь трудтАЭ, тАЬдля того трудивсятАЭ - це видображаСФ характер МойсеСФвоСЧ мисиСЧ як власне виховноСЧ, свитоглядно-формуючоСЧ, отже, типово интелигентськоСЧ (показови епизоди з дитьми, чию тАЬкров и душутАЭ таки просякли чути з колиски тАЬпророцьки словатАЭ). Саме в цьому сенси треба розумити МойсеСФву заяву, що РЖзраСЧль пиде тАЬу мандривку столитьтАЭ из печаттю його, МойсеСФвого, Духа. А що цих сорокалитних цилеспрямованих трудив виявилося все ж замало, аби викликати в народу посисти власне царство, то потрибен ришучий пасионарний поштовх, який спричинив би одномоментний перехид вид помалу накопичуваних килькисних змин до новоСЧ якости - вид юрби до народу. Функцию такого пасионарного поштовху й виконуСФ МойсеСФва смерть, чи, точнише, зникнення: певним чиномздесь дублюСФться парадигма тАЬпустинитАЭ - РЖзраСЧль уражений навич представленою видсутнистю Мойсея на гори, його небуттям, простотою (тАЬРЖ було те тАЬнематАЭ, Мов жах смерти холоднийтАЭ и бунтуСФться - повстаСФ вин опираючись ций новоутворений пустоти, тобто це и СФ в чистому вигляди тАЬбунт духатАЭ (тАЬРЖз номадив линивих ся мить Люд героСЧв створитьтАЭ). Мисия героя-интелигента завершилась - з тАЬмаситАЭ викристализувався тАЬнарод-творецьтАЭ.

Таким чином, завдання витворити з тАЬмастАЭ украСЧнську нацию було для Франка аж нияк не суто политичною програмою, а насамперед проблемою философсько-антропологичною, бо национальна спильнота, взята як самостийний суб'СФкт историСЧ, СФ для нього в першу чергу певним типом випродукуваноСЧ свидомости, цилком спивставним из емоцийно-вольовою интенцийнистю свидомости индивидуальноСЧ. Отже, РЖван Франко був людиною, яка втилила в национальний идеСЧ пафос величноСЧ та трагичноСЧ историСЧ - доли украСЧнського народу, саме у тАЬфранкивський периодтАЭ постаСФ завдання створення украСЧнськоСЧ политичноСЧ нациСЧ; але для Франка завдання творення украСЧнськоСЧ политичноСЧ нациСЧ не було политичною програмою, а виокремилось як философсько-антропологична проблема.

Национальна спильнисть СФ для нього насамперед певним типом свидомости, котра може бути зиставлена зи свидомистю индивидуальною. Франко и тАЬМолода УкраСЧна тАЬ вводять в культуру парадигму вибору национальности: национальне, видокремлене вид державного, виступаСФ тАЬпотребою душитАЭ - проявом индивидуального духу в його саморозвиткови.

Якщо в творчости Франка головним було служиння народови, то з им'ям Леси УкраСЧнки пов'язани поява в украСЧнський литератури особистости; народження нового для УкраСЧни феномена индивидуальности, яка постаСФ проти сили колективу. Це було видображенням найхарактернишоСЧ риси украСЧнського национального типу - индивидуализму. УкраСЧнець не сприймаСФ воли, не вичерпуСФться приСФднанням до колективу; при цьому индивидуализм поСФднуСФться з идеСФю ривности та неприпустимости насильницькоСЧ влади. Але украСЧнський индивидуализм - Влце боязнь форми. РЖндивидуализм у звичайному розуминни протиставиться филистерський, пересичний, прийнятий формальности. РЖндивидуализм - своСФриднисть, оригинальнисть форми. Наш индивидуализм - це перед филистерська свобода, степ, степ перед переобранням його плугом, степ широкий - воля. (С) Информация опубликована на 5ro4ka.ru
РЖ цей индивидуализм виявляСФться у тому, що називаСФться отаманщиною. Це знову лирична втеча вид твердих форм, вид гарантованих берегив, вид загального и конечногоВ».

Глибокою екзистенциальною СФ творчисть украСЧнського письменника та мислителя Михайла Коцюбинського (1864-1913). Одна з провидних тем його творчости - видчуження людини, втрата органичного зв'язку з ненькою-землею, природою. Це видчуження - результат тАЬзавойовницькоготАЭ ставлення людини до природного буття. Людина - завойовник тАЬодягаСФ землю в каминь й зализо... бичуСФ святу тишу земли скреготом фабрик, громом колис, бруднить повитря пилом та димомтАЭ. В результати туга й самотнисть (тАЬРЖнтермеццотАЭ), а той смерть як спокута за втрачену гармонию з природою (тАЬТини забутих предкивтАЭ). Отже, тАЬперемогатАЭ над природою обертаСФться поразкою для людини. Вихид Коцюбинський шукав в поверненни до природи, тАЬперенесеннитАЭ СЧСЧ, так би мовити, в саму людину, у встановленни постийного диалогу з природою не як з байдужим буттям, а як зи своСЧм тАЬвнутришнимтАЭ.

Започаткувавши в украСЧнський литератури жанр тАЬпотоку свидомоститАЭ, Коцюбинський змальовуСФ багатошаровисть людськоСЧ психики, зазираСФ до незбагненних для рационального анализу глибин несвидомого. Коцюбинського цикавить людська особистисть. Звичайно, людина тисно пов'язана з навколишним природним и суспильним свитом. Проте його цикавить не тАЬзовнишнитАЭ (природно-социальни) спонуки людськоСЧ повединки, а саме тАЬвнутришнитАЭ, згидно з якими реализуСФться индивидуально-неповторне тАЬструктуруваннятАЭ свиту особистистю, творення власного, внутришнього свиту индивида. Людина прагне повноти буття у свити, встановлюСФ зи свитом специфично диалогичний стосунок любови до буття, що детерминуСФться тАЬсерцемтАЭ, а не зовнишньою необхиднистю. Коцюбинський виразно змальовуСФ особливо тАЬпобожнетАЭ ставлення украСЧнця до земли. Його творчисть пронизана екзистенциальними мотивами любови, смерти, голоду, гриха, провини.

Видатний украСЧнський мислитель, политичний дияч и письменник Володимир Винниченко (1880-1951) був прихильником социалистичних идей, багато в чому погоджувався з марксизмом, але ридко розходився з ним у тлумаченни национального питання. Погляди з цих питань, а також змалювання подий украСЧнськоСЧ революциСЧ 1917-1918рр. знаходимо у тритомний праци Винниченка ВлВидродження нациСЧВ». тАЬУкраСЧнський народ, який до злуки з РосиСФю пишався своСФю наукою, литературою, народ, який утворив таку багату писню, таку глибоку народну музику... цей народ, тепер очевидно, упадав, убожив, дичавив. Причиною ж тому було, як виразно доводилось усима уважними дослидувачами, денационализация, нищення ридних форм розвиткутАЭ. Треба, щоб руський демократ Влуважнише поставився б до голосив своСФСЧ власноСЧ руськоСЧ науки, яка устами РосийськоСЧ АкадемиСЧ Наук точно й виразно зазначила, що украСЧнська нация не СФ те саме, що руська: що закони СЧСЧ життя не СФ закони життя руських, що ламання цих законив ламаСФ душу цилого народу; що така руйнация СФ злочинство перед вселюдським поступомВ».

Характеризуючи спонуки до прагнення национальноСЧ незалежности, Винниченко говорить так: тАЬВелика, таСФмна, нерозгадана людським розумом сила, що зветься людською мовою инстинктом життя, дала людини любов до самоСЧ себе, як необхидний засиб пиддержування життя в соби та навкруги себе. Людина, що маСФ живий, свижий, здоровий инстинкт життя, мусить любити все, що даСФ СЧй це життя, що зберигаСФ його, що видновлюСФ, змицнюСФ життСФви СЧСЧ сили.

Тому людина любить найздоровишу, найсвижишу добу свого иснування, дитинство, юнацтво. Теплим зворушенням, сумною нижнистю виСФ вид образив, вид спогадив тоСЧ пори, коли так свижо, так нерозтрачено буяли сили життя. РЖ непереможна, вдячна, трохи навить мистична через свою непереможнисть и нерозгаданисть любов живе в души людини до всього того, серед чого видбувалась найкраща доба СЧСЧ иснування - до тих людей, до крику тих звирят, до всих явищ, яки сприяли, яки були хоча би свидками зросту СЧСЧ життСФвоСЧ сили.

В цьому СФ коринь и основа национального чуття. Через це национальна свидомисть и любов до своСФСЧ нациСЧ не знаСФ ни кляс, ни партий, ни вику, ни полу. РЖ визискуваний пролетарий, й визискувач-буржуа однаково люблять себе й все те, що даСФ й пидтримуСФ в них владичну, могутню силу.

З цього погляду интернационализм специально руського видання, интернационализм, що вимагаСФ одречення вид своСФСЧ национальности й роз творення себе в безфарбний, абстрактний маси людськости, СФ абсурд. РЖ не тильки абсурд, а лицемирна, шкодлива, просто злочинна пропаганда самогубства, пропаганда убивання життя в собитАЭ [37,72-73].

У його творах виразно чуСФться екзистенциальний пидхид до миркувань про сенс цивилизациСЧ. тАЬПрогрес, рух уперед. Куди уперед? Що буде бильше аеропланив, радию, електрики? Чи в цьому прогрес? А чи ж бильшою буде сума радощив видносно суми страждань? Чи ж бильшою?.. Хай мени по совисти скажуть, чи меншою стала в нашому столитти сума страждань поривняно з сумою радощив людських. Меншою... ниж, наприклад, у якому-небудь п'ятому, дев'ятому столитти? Нихто не може цього сказатитАЭ [48-294].

Дуже хвилюСФ Винниченка й питання, чи маСФ сенс дияльнисть революционерив? тАЬМи - худи, фанатични аскети, ми пустельники, що йдемо на жерцив пишних храмив, де стоять божки... Ми хочемо вигнати одгодованих жерцив щоб СЧхнСФ мисце зайняли худи аскети... Але сами божки, сами скрижали - незминни, вични, СФдини, закам'янили - мусять лишитисятАЭ [48,294].

Виразно чуються в творах письменника й екзистенциальни мотиви тАЬмежовихтАЭ ситуаций. тАЬВсе дурниця, и мораль, и кохання, и життя - СФ тильки один биль. Та хиба ще смерть...тАЭ - читаСФмо в романи тАЬЗаписки кирпатого МефистофелятАЭ. В той же час оптимистичним гимном радости СФднання людини з природою - з цилим космосом безпосереднього прилучення людини до сонячноСЧ енергиСЧ - звучить Винниченкив роман тАЬСонячна машинатАЭ.

Михайло Грушевський передбачав майбутний триумф украСЧнських стихий над усима перепонами, звертав увагу на могутний инстинкт национального будивництва, який збериг украСЧнське населення та постийно видроджував його до нового життя, пидтримував у найскрутниших умовах тАЬнациональне щепленнятАЭ, з политичних, религийних та культурних течий створював невловими комбинациСЧ, яки пидтримували зв'язок украСЧнськоСЧ териториСЧ, народне життя в СЧх роз'СФднувальних частинах и незминно в моменти питання про СЧх национальне об'СФднання.

Вин постийно наголошував, на тому, що повна самостийнисть та незалежнисть СФ послидовним логичним завданням запитив самого национального розвитку та самовизначення будь-якоСЧ народности, що займаСФ певну територию и маСФ достатни задатки та енергию розвитку.

Михайло Грушевський, даючи визначення украСЧнства, наповнював його социально-политичним змистом. ВлТеперишнСФ украСЧнство, - писав вин, - се те, що було од викив на украСЧнський земли: домагання для украСЧнського народу ривного права з иншими народами - права бути господарем на одвичний своСЧй земли.

Тильки що народ називав себе в давних виках народом руським, а як ся назва означати и великоросив, и тих що вид украСЧнського народу його права видбирали, то вин не схопив дали сил именем себе називатись и пошукав соби иншого имениВ».

А почалось це десь из середини ХРЖХ ст., бо як видзначаСФ М.Грушевський, тАЬименем УкраСЧнцив вид часив Шевченка означалися люди, яки хотили воли для УкраСЧни и всього украСЧнського народу, ривности, Влосвити и добробуту всих людейВ».

РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. ВРЖДОБРАЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МЕНТАЛЬНОСТРЖ УКРАРЗНСЬКОГО НАРОДУ В НАУКОВИХ ДОСЛРЖДЖЕННЯХ ХХ ст

Виходячи из потреб сумижних наук у 20-ти роки етноментальни дослидження проводять багато институтив. Зокрема УкраСЧнський Демографичний институт, очолюваний М.Птухою, дослиджував биосоциальни процеси в системи украСЧнського етносу. Ци питання дослиджували також Етнографичне, Географичне, Антропологичне товариства. Слид видзначити працю в 3-х томах тАЬМатериали до антропологиСЧ УкраСЧнитАЭ пид керивництвом Л.НиколаСФва.

Дослидники украСЧнського видродження 20-х рокив наголошують на ВлнеобарокковомуВ» характери творчости його учасникив. Тим самим встановлюСФться спадкоСФмнисть тАЬкларнетично-витаСЧстськоготАЭ стилю 20-х рокив з екзистенциально-кордоцентричними ориСФнтациями традицийного украСЧнського менталитету: ВлФилософия Влвидповидального серцяВ», Влсерця всесвитуВ» - центральна у творцив необарокко - йде ... вид СЧСЧ першотворця Сковороди, через Шевченка и Гоголя до ТичиниВ».

УкраСЧнське видродження 20-х було яскраво-пристрасним спалахом, революцийним вибухом национальноСЧ енергиСЧ украСЧнськоСЧ интелигенциСЧ, розбудженоСЧ Шевченком и п'янким повитрям свободи и суверенности УкраСЧни 1917-1920 рр. УкраСЧнська интелигенция 20-х рокив вперше за останни 300 рокив зробила видчайдушно-героСЧчну спробу пидвестися з колин, випростатися, закрити своСЧм тАЬвидповидальним серцемтАЭ свий народ, свою культуру. Не вси витримали до кинця напругу бою - у 1933 р. капитулював Тичина (тАЬпоцилував пантофлю папитАЭ, за його власним виразом), пизнише пиднис руки вгору М. Бажан, ВлвидкупивсяВ» виршем (ВлРЖз-за гир та з-за високихВ») М. Рильський, застрелився М. Хвильовий. Винищення украСЧнськоСЧ интелигенциСЧ було свидомо запланованою акциСФю тАЬупокореннятАЭ УкраСЧни и отримало назву тАЬРозстриляне видродженнятАЭ.

У 30-х роках дослидження в галузи етнопсихологиСЧ, проблем ментальности етносу зараховани до типу буржуазних наук. Склалася велика програмна в наукових дослидженнях. Тильки в 70-х роках в СРСР науковци висловили думку про нерозробленисть категорий, понять науковоСЧ галузи по дослидженню свитоглядний, психологичний особливостей етничних спильнот.

3.1 СтудиСЧ з питань дослидження украСЧнського национального характеру

Важливий вклад у процес дослидження украСЧнськоСЧ ментальности та етнопсихологиСЧ украСЧнцив зробили вчени-украСЧнци з диаспори. Сюди видносимо: тАЬСтудиСЧ з украСЧнськоСЧ ментальности та антропологиСЧтАЭ Ф. Вовка (Прага, 1927), тАЬУкраСЧнська духовнисть в СЧСЧ культурно-историчних виявахтАЭ Я. Яреми ( Львив, 1935 р. ), тАЬГоловни риси украСЧнського свитогляду в украСЧнський культуритАЭ Д. Чижевського ( Подебради, 1940 р. ), тАЬСвитогляд украСЧнського народутАЭ РЖ. Мирчука ( Прага, 1942 р. ), наукова праця Ю. Липи тАЬПризначення УкраСЧнитАЭ ( Львив, 1938 р. ), в який вин пояснюСФ суть украСЧнського менталитету та мисце украСЧнського етносу у свитовому розвитку. Цикави пидходи до виришення проблеми видображено в роботах В. Щербакивського тАЬФормация украСЧнськоСЧ нациСЧтАЭ ( Подебради, 1937 р. ), В. Петрова тАЬПоходження украСЧнського народутАЭ ( Регеноурд, 1947 р. ). Патриотичним спрямуванням видзначаСФться праця Д. Донцова ВлДух нашоСЧ давниниВ» (Прага, 1944 р.) та ин.

Великий доробок внесли своСЧми працями О. Кульчицький, Б. Цимбелистий, РД. Юнацький, М. Шлемкевич, В. Янив, праци яких були надруковани у повоСФнни роки у США, ФранциСЧ, Нимеччини. Окреми СЧхни статти вмищени у збирци тАЬУкраСЧнська душатАЭ ( КиСЧв, 1992 р. ).

Вони розглядають проблему ментальности з точки зору национально-обумовлених психофизичних властивостей.

Визначний вчений-историк В. Липинський в своСФму идеологичному твори тАЬЛисти до братив-хлиборобивтАЭ украСЧнський вдачи посвятив цилий роздил (останний ).

Основною рисою украСЧнськоСЧ вдачи вважаСФ Липинський индивидуализм, але, вбачаючи насамперед небезпеки индивидуализму, вин наголошуСФ в першу чергу не украСЧнський индивидуализм, але брак украСЧнського пидпорядкування, або, щоб виразитися словами самого Липинського: тАЬстихийний нахил до всякого индивидуалистичного анархизму и ризноСЧ, отаманщинитАЭ [58, 20]. Сам индивидуализм аж нияк не СФ лихом, як це Липинський виказуСФ на приклади английцив: ВлАнглийський провидник-индивидуалист маСФ стильки империализму, мистицизму, идейности, воли та розуму, що вин свий - даний йому, як й украСЧнцеви од природи - индивидуализм та анархизм потрафить обмежити суверенною верховною владою одного ( монархиСФю ) и обов'язком супроти своСЧх пидвладних. Звидси английська вирнисть монарха пидвладним и пидданим монархови; звидси вирнисть поодиноких вождив своСЧм пидвладним и СЧх видповидальнисть перед ними; звидси вирнисть пидвладним вождям ... УкраСЧнському провидникови таке обмеження вродженого йому индивидуализму та анархизму даються дуже трудноВ».

Ця национальна хиба корениться глибоко в историСЧ, наприклад, Липинський цитуСФ погляди чужинцив: тАЬВони не мають влади и живуть в ворожнечи миж собоютАЭ. Так характеризував вже в VI в. нашоСЧ ери мешканцив украСЧнськоСЧ земли византийський письменник - Маврикий. А дали вже вид себе додаСФ Липинський: тАЬкняжи усобици и самоослаблення княжо-варяжськоСЧ держави на УкраСЧни за часив киСЧвських, завдяки хиткости и слабости верховноСЧ влади, яка не могла знайти соби пидпори в мисцевий украСЧнський анархичний верстви и кипила и розкладалася в котли украСЧнськоСЧ анархиСЧ. Боярська сваволя в держави Галицько-Волинський по тий же самий причини и з такими самими наслидками. Магнатськи и шляхетськи бийки та наСЧзди на УкраСЧну за часив безвладноСЧ и свобидноСЧ тАЬРичпосполитоСЧтАЭ польськоСЧ ... Самовиризання Хмельничан, цвиту козацькоСЧ УкраСЧни, завдяки знищенню верховноСЧ влади, поваленоСЧ ними самими разом з династичними и монархичними плянами Великого БогданатАЭ. Отже, цей егоцентризм веде до браку дисциплини, до оплюгавлювання власних авторитетив, до невминня, створити свою владу чи до поборювання власноСЧ влади, до фантастичного гасла тАЬУкраСЧни без влади и без пидвладнихтАЭ, що знаменуСФ в правди замилування до свободи, але одночасно вказуСФ на невминня СЧСЧ запевнити у зудари з ворогом, який - при всих своСЧх хибах - маСФ однак виразну тенденцию до тАЬповажання до своСФСЧ владитАЭ, якоСЧ нам треба б у них тАЬповчитисятАЭ, якщо не маСФмо заплатити за наш брак досвиду тАЬполитичною незалежнистю украСЧнських земельтАЭ. Так, Липинський вияснюСФ в иншому мисци вчинок Андрия Боголюбського, якого украСЧнськи Влдемократично-республиканськи историки та политики лають ... за те, що вин знищив КиСЧв. Але вони не кажуть, що КиСЧв був гниздом анархиСЧ серед тодишньоСЧ руськоСЧ провидноСЧ верстви и що Андрий Боголюбський тому поклав основи могутности держави московськоСЧ, що змицнив киСЧвську владу, оперши СЧСЧ виключно на дисциплиновану пивнично-руську, а не анархичну пивденне руську частину циСФСЧ верствиВ». РЖншими словами, коринь нашого лиха тАЬв надмирним обособленню та индивидуализми одиниць. УкраСЧнськи люди, не зв'язани миж собою ни в простори ( сполученнями органичними ), ни в часи ( спильно усвидомленою традициСФю ) посидають сталу тенденцию до диференциациСЧ ( подилу ) при великий нездатности до интеграциСЧ ( сполучення).

Друга характерна риса украСЧнськоСЧ вдачи - це перевага емоциональности над волею та интелигенциСФю. Зробивши спостереження, Лип енський його дали дуже пластично розвиваСФ: тАЬНадмирною чутливистю, при пропорционально заслабий воли та интелигентности, пояснюСФться наша легка запальнисть и скоре охолоджування; пояснюСФться теж дразливисть на дрибници и байдужисть до дийсного важних речей, яких розризняти вид дрибниць не вмиСФмо. Вси наши одушевлення зи слизьми, молитвами и тАЬвсенароднимитАЭ спивами проходять так само скоро й несподивано, як скоро й несподивано вони появляються. Виявити наше хотиння в ясний и тривалий идеСЧ та закрипити його витривалою, здержаною, довгою, организованою, послидовною и розумною працею нам трудно тому, що увага наша, не керована вижками воли и розуму, весь час розпорошуСФться пид впливом нових емоциональних подражень, яки нищать попередни. Досить, наприклад; подразнити чиюсь амбицию, або дрибне хотиння, щоб вин пид впливом цього дрибного подражнення забув про идеали та хотиння, ришаючи иноди про буття цилоСЧ нациСЧ. При таких умовах, политика, як умилисть организувати и здийснювати розумом та волею певни стали хотиння та идеСЧ, СФсть на УкраСЧни найбильше тяжкою та невдячною працею.

Брак волюнтаризму видзначено й в инших мисцях и кажеться, що саме в зв'язку з линивством не розвинулися в УкраСЧни дисциплина, послух, громадська солидарнисть, здатнисть до жертви й самопосвяти. У другому мисци твору Липинський видзначаСФ, що брак волюнтаризму в УкраСЧни був ще доповнений поширенням Влсоциального фатализмуВ», тобто вирою в автоматичнисть поступу. Так, наприклад, переконання, що тАЬукраСЧнський народ маСФ прекрасну мову, чудову писню, багату територию и сорок милионивтАЭ доводило до илюзиСЧ, що тАЬпри неминучий перемози свитовоСЧ демократиСЧ витворять вони автоматично украСЧнську нацию и дадуть СЧх власну державуВ».

Величезна перевага ендотимного тла над интелектуальною надбудовою. Липинський ставить це в зв'язок из плодючистю украСЧнськоСЧ земли, вказуСФ на велике пов'язання украСЧнця з землею. Навить сам заголовок його книжки Листи до братив-хлиборобив вказуСФ на роль земли, яку приписуСФ вин зв'язкови из землею. ВлЛюбов до земли СФ основною динамичною силою, як украСЧнськоСЧ, так и всих осилих нацийВ».

Липинський, стверджуСФ, що: тАЬ ... причиною ( другою, бо першою СФ геополитичне положення на перехрести шляхив ) нашоСЧ недержавности СФсть найбильше в РДвропи родюча земля и добре пидсоннятАЭ, бо вона веде до швидкоСЧ ВлдегенерациСЧ громадських инстинктивВ». Це легкисть боротьби з дуже сприяючою людини природою розвивала в людях, яки вид килькох поколинь пожили на УкраСЧни, линивство и нездатнисть до постийного, довгого и методичного зусилляВ».

Липинський, видзначаючи украСЧнський романтизм, докоряСФ, що в нас саме идеализму нема, - звичайно, розумиючи пид цим термином певну специальну видтинь:здесь не йдеться вид видирвання вид материального, не йдеться тильки про визнання принципу переваги нематериального, духовного, але идеться про скристализовану вже не материальну мрию в конкретну идею, яка вимагаСФ своСФСЧ реализациСЧ - циною зусилля, а иноди й жертв.

Липинський наголошуСФ у своСЧй праци на негативи вдачи, вказуючи наскильки вони спричинили до наших историчних трагедий, а зробить це з тим бильшим полином, що вин завжди перебуваСФ пид впливом недавно пережитоСЧ новоСЧ трагедиСЧ, що випливала з анархизму вдачи, пасивности й утопичного мрийництва, без достатньоСЧ вольовости на чин, на ризик, на священну вийну.

Потрибно, як Липинський, вийшов и його сучасник (а одночасно один из опонентив Дмитро Донцов у своСЧй идеологиСЧ вид питання про причини наших политичних невдач, и знайшов СЧх у наший духовности, у наший национальний вдачи. РЖ тому в своСЧй основний книзи Национализм не хоче давати ниякоСЧ програми партиСЧ чи руху, а трактуСФ свою книгу як виклад певного свитогляду, що мав би прийти на змину свитогляду його сучасникив.

У Национализми не можна знайти викладу про духовнисть, а поодиноки КонстанциСЧ треба вибирати з тексту.

Донцов розглядав национализм як свитогляд украСЧнського народу. Центральний пункт теориСЧ Донцова - принцип воли, тлумаченоСЧ иррационалистично. Основою, тАЬТСрунтомтАЭ национальноСЧ идеологиСЧ вважав волю наций до життя, влади, експансиСЧ. Як важливу рису национальноСЧ идеологиСЧ вин розглядав тАЬнациональну романтикутАЭ, що ставить над усе загальнонациональну идею. Донцов наполягав на тАЬнетерпимоститАЭ навить тАЬфанатизмитАЭ, без яких, мовляв, не може успишно реализовуватися национальна идеология. Подибно до Липинського вважав, що боротьба за самостийнисть СФ справою тАЬактивноСЧ меншоститАЭ (елити) нациСЧ. тАЬНация глядить у минулетАЭ, - писав Донцов у праци ВлНационализмВ», - звидки в традициях шукаСФ свою видправну точку и в майбутнСФ, яке маСФ урядити для майбутних поколинь. УкраСЧнство мусить усвидомити соби, що його идея, коли хоче перемогти, - повинна перейнятись поняттям влади над люднистю и териториСФю и надихнути собою таку спильну форму господарства, що пиднесла б потрийно видатнисть моральних и физичних сил УкраСЧни в поривнянни з теперишним СЧСЧ станомВ».

Донцов видзначаСФ примат розуму над афектом, при чому афект - пристрасть все таки треба видризняти вид простого почування (хоч цього вин виразно не каже), бо саме в афекти СФ елемент чогось постийного, тривалого и витривалого, коли саме почуттСФвисть робить схильним до примхливоСЧ зминности, як ми це бачили у Липинського. РЖ згидно з тим Донцов уже виразно каже про наявнисть сентиментализму в украСЧнцив. Цей квиСФтизм вдачи призводить до идеалу спокою як життСФвого стилю, а цей идеал непорушности переходить навить в идеал краси. тАЬЗвидси СЧх краса (тобто краса сучасноСЧ провидноСЧ верстви украСЧнцив) була не в стримлинню до здобуття, а в тузи до идилиСФю, за збереження того що СФтАЭ. [58,25]. Донцов ставиться критично до таких властивостей - лиризм, щире чуття, безмежну доброту, любов до свиту й людини и говорить, що це СФ краса, яка тАЬвидирвана вид хотиннятАЭ.

Про тАЬиндивидуалистичний егоСЧзмтАЭ говориться у його праци, держава мала бути для одиници. тАЬОбиватель дивився на державу з точки погляду потреб и цилей одиници, з погляду тАЬприроджених прав людинитАЭ, яки в перший мири мали респектуватися. Не з гори в дил, лише з долини в гору. Важне було не миць держави та СЧСЧ влади над всими багатствами - материальними й людськими краСЧни, лише забезпечення щастя одиници або одиниць. Ясно, що коли при таким погляди на рич одиниця або народ приходили в суперечку з державою, з нациСФю - державнонациональний идеал видходив на другий плян. Нация не маСФ права над одиницею, яка СФ суверенна до того степеня, що маСФ право сецесиСЧ з даного национального або державного зв'язку. Щоб той, хто родився украСЧнцем, мусив бути украСЧнцем, це було для провансальцив нечуване насильство над Влсвобидною особистистюВ».

У 1938р. вийшов твир тАЬЗа силу и перемогутАЭ ДариСЧ ВиконськоСЧ (за справжним именем РЖванни Федорович-МалинськоСЧ). Етнопсихологични спостереження ВиконськоСЧ зибрани у роздили ВлПсихика ресантиментуВ». Виконська идеологично зближена до Донцова, и етнопсихологични констатациСЧ в неСЧ подибни до думок про украСЧнську вдачу Донцова, але виклад твору СЧСЧ спокийниший, хоч и вона також виходить из негативних рис вдачи з бажання, щоб ми СЧх позбулися.

ВидзначаСФ украСЧнський вибуялий индивидуализм и наш брак пидпорядкування, брак вольовости, пов'язаний з пасивнистю та линивством, при надмирний чуттСФвости, натякаСФ на нашу охоту допомогти иншим.

РЖнтерпретация украСЧнського индивидуализму виходить из загального твердження, що идеал бути сильним та могутним - це тАЬподекуди идеал кожноСЧ людинитАЭ, але в нас зокрема вин розвинувся пид впливом степу - отже, географичного чинника. Бажання индивидуального самовияву - це своСФридне стоитлуження (компенсата) за збирну викову неволю. А що в нас неволя була станом перманентним, до цього ж неволя часто дуже в дошкульний спосиб вризувалася в свидомисть, то и бажання компенсата було в нас дуже сильне. Проте, за даних умов индивидуальний самовияв дуже обмежений, а це в свою чергу збуджуСФ в нас реакцию жалю, невдоволення.

Коли поневолення народу, з одного боку, впливало на скриплення прямування до индивидуального самовияву, то з другого боку - ослаблювало прямування до пидпорядкування, - и породжувало брак дисциплинованости: хто не почуваСФться членом даноСЧ держави, той не звик думати, ани поступати категориями цилости та спильноти.

Коли ж иманентне нам прямування до самовияву, степеноване ще неволею з СЧСЧ обмеженням збирних виявив и з зменшенням индивидуального розвитку, столиттями СФ не заспокоСФне, тоди людина вступаСФ на бездорижжя неправильних реакций, - що ми до пидвищення власноСЧ вартости не змагаСФмо шляхом впертого виявлення себе, але знижуванням вартости инших, знецинюванням СЧхньоСЧ вартости, досягнень, праци, - коротко: ВлОсобисте, невдоволення виявляСФться у критиканстви, злоби, зависти. Не пидношення себе догори, але стягання инших вниз стаСФ характеристичною недугою, и це призводить до фальшивого розуминня ривности, яка в нас розумиСФться як не ривнисть старту, але як ривнисть осягив, чого ниде у свити нема й бути не можеВ».

Ця хиба ще степенуСФться при браку вольовости, бож саме напругою воли можна перемогти все, навить важки обставини, и можна при сили воли за найважчих умов самовиявитися. Коли ж тоСЧ воли не стаСФ, тоди знову вертаСФться до тАЬстягання в болототАЭ инших, зокрема при наший перечулености. Тут и джерело понижування здибниших чи щасливиших, тим самим неохота до авторитетив, яки за таких умов ридко можуть закрипитися.

Розчулюючися над самими собою, над особистими невдачами, ми маСФмо нахил спивчувати з подибними невдачами, та навить зи слабшими, бо це родить у нас видчуття, що ми таки сильниши, коли можемо милосердитися над кимось, допомогти йому. тАЬЛюбимо, майже бажаСФмо, щоб наш земляк був ще бидниший, ще безрадниший за нас самих, щоб мати змогу, обдарувати його нетактовним спочуттям або часто неподильною допомогою. Тоди хвилево почуваСФмося тАЬвищимитАЭ... ВлВин такий биднийВ» - це перший та останний, найсильниший аргумент у користь кого-небудь... ВлРЖ саме той чинник, мабуть, спричинився до скриплення прямування до подавання допомоги, а видомо справди з инших мисць, що в нас СФ незаперечна схильнисть до подавання допомоги Влзгори внизВ».

УкраСЧнська людина - на думку ВиконськоСЧ - Влзадивлена в дрибни успихи дешевоСЧ амбициСЧ, нездибна до справжнього творчого гниву ани до глибокоСЧ творчоСЧ радости, нездибна обурюватися ани захоплюватися цилою истотою нездибна до одержимоСЧ любови, що одна у пари з холодним розумом даСФ непереможну силу доконати на вигляд недосяжного, нездибна врешти до героСЧчного видчування життя, яке задля великого дила нехтуСФ особистим, малимВ». Так то Виконська в одному реченни збираСФ вси основни хиби вдачи, що стали основою наших историчних лих, причому вона у цилому виклади даСФ доказ, як дуже комплексною СФ удача людини, и як то одна причина - в основи викова неволя - може в ризних напрямах формувати ментальнисть людини та спильноти.

У 1938 р. вийшов твир Юрия Липи тАЬПризначення УкраСЧнитАЭ. У цьому твори переважаСФ ясний оптимистичний том. Ю. Липа захоплюСФться украСЧнською людиною. Вин видзначаСФ значення фактору людини як такоСЧ, применшуючи значення географичних формуючих чинникив и пидходить правильно до анализу украСЧнськоСЧ духовности, коли вин СЧСЧ розглядаСФ не у статичному стани, а в еволюциСЧ нашарувань, - тобто в динамичному процеси формування украСЧнськоСЧ нациСЧ впродовж викив, розглядаючи послидовно впливи ризних пришельцив, чи ризних культур, що дияли а УкраСЧни. Але робить помилку, перебильшуючи вплив позитивних нашарувань, при ривночасному применшенни впливу негативних. Коли Липа приймаСФ, що украСЧнци вид Трипилля мають давню хлиборобську культуру з матрияхатом, нижнистю, але й впертистю, запопадливистю, розважливистю, тоди вин видзначаСФ збагачення позитивами индивидуализму з його нахилом до краси мистецтва, шуканням правди.

Липа пидкреслюСФ хлиборобськисть нашоСЧ вдачи, тобто СЧСЧ пов'язанисть из землею. Цю рису завдячуСФмо колонизациСЧ трипильцив в РЖРЖРЖ тисячолитти до Христа. В характери трипильцив видзначаСФ надзвичайну енергию яку вони мусили виявити добуваючи краСЧну лисив, болит и луговин, перемагаючи зминнисть и сувористь природи. Трипильци не творили великих державних организаций и СЧхня експансия йшла у напрями опанування природи. Це дуже важливе твердження, бо воно багато значить и в сучасний психици украСЧнця.

З хлиборобським свитоглядом тисно пов'язуСФться матриархат: тАЬв центри духовности цього кругу стоСЧть жинка - мати, истота, що СФднаСФ коло себе родину. Найдавниший символ того агрикультурного населення - це образ ВеликоСЧ Матери, божества прапрадидив сучасних украСЧнцивтАЭ [58,33]. Перевага матери пов'язана з тАЬсамим устроСФм осилоСЧ хлиборобськоСЧ родини, де потрибни насамперед вминня господарювати, витривалисть у праци й традиционализм у працитАЭ [58,33]. При цьому видзначений и мужеський елемент у родини. Скриплення чоловичого первня в родини - це вплив Готських, яки Влнайбильшого перевороту довершили в самий структури родини. Це видбилося в мистериСЧ украСЧнського весилля, що символизуСФ перехид вид середньоазийського матриярхату до индогерманського патриархатуВ».

З поняттям украСЧнськоСЧ родини СФ тисно пов'язане поняття власноСЧ хати, дому. Це маСФ ще й инше значення: дим - це те мисце, де людина СФ людиною. Це - осередок людства для украСЧнцив.

Липа применшуСФ силу индивидуализму в украСЧнцив, а прибильшуСФ СЧх дисциплинованисть. Тим часом цила низка мисць з самого твору Липи вказуСФ на индивидуализм, а тому його концепция видаСФться штучною. Липа при обговоренни индивидуализму виходить из наступноСЧ цитати: тАЬПотяг до краси насичуСФ циле життя украСЧнця. Крим дилянки музичноСЧ й поетичноСЧ творчости, видно це и в одежи, и в осели, и в любови до природи... Багата поетична натура украСЧнця висловлюСФться в незмирний килькости дум, побутових и ритуальних писень, приказок, легенд...тАЭ. По ций цитати сам Липа даСФ наступний коментар: тАЬЦя риса, мальовничий индивидуализм - це те, що вперше впадаСФ до очей чужинцеви. Недарма описи УкраСЧни вид Гердера до сучасних мандривникив пидкреслюють цю прикмету украСЧнського характеру и надають цилому краСФви назву Геллади. Правдоподибно, таки СФ зв'язок индивидуализму з гелленським первнем раситАЭ [58,35]. Дали йде интерпретация причин ослаблення украСЧнського индивидуализму в поривнянни з грецьким, для якого основною характеристикою СФ Питагорейська засада: тАЬлюдина СФ мирилом речейтАЭ.

Проте ривночасно Липа видзначаСФ, що для украСЧнця характеристичне переконання в тому, що УкраСЧна СФ центром свиту, и додаСФ вид себе такий коментар: Влце СФ також нормальне для духовности - узнавати свий край за середину свиту, як для одиници физично здоровоСЧ узнавати передусим свий организм за довершени шийВ».

Липа твердить при характеристици украСЧнського проводу, що Влне легко добре провадити людей з такими складними характерами, як украСЧнциВ». Виходячи из ствердження впливу готськоСЧ культури на нашу дисциплинованисть, Липа хвалить и украСЧнську иСФрархичнисть, протиставляючи СЧСЧ вождизмови, и наш традиционализм, консерватизм, и природний нахил до життя в гуртах, а доходить вин до ствердження, що провид - це мистецтво, яке мусить рахуватися з тим, що украСЧнець не перенесе ничого насильного, що придушувало б особу, и що украСЧнець СФ ворогом слипих авторитетив, бо в нього високе ставлення особистости. Тому Липа даСФ теорию моральноСЧ вартости провидника. ВлЧи то буде вибир отамана чумацькоСЧ валки, а бо навить парубоцькоСЧ ватаги, чи пошана для короливського або гетьманського маСФстату пидставою буде завжди поза квалификациями воСФноначальника чи провидника - передусим його моральна вартисть. Тому найвищий, найвеличниший провидник для украСЧнця - це той, що найповнише висловлюСФ собою моральну справедливисть. На другим мисци лише треба згадати про те, що вин маСФ бути й особисто талановитим и продовжувати давни традициВ».

Липа пише про украСЧнську войовничисть, але одночасно СФ згадка, як то тАЬкилькадесят тисяч образив, мальованих вояками в таборах интернованих, це на 95% - квити, лагидни краСФвиди и идилиСЧ. Ба, й у сучасних бойовикив побачимо лагидно колировани й умаСФни квитами герби. З рештою, ця лагиднисть, а навить ВлнижнистьВ», що СЧСЧ несправедливо дехто змишуСФ з безсилистю, не зменшуСФ бойовости, ани не виключаСФ жорстокостиВ».

Трипильська культура - культура хлиборобив - вимагала для свого иснування впертости, енергиСЧ. Хлиборобство виплекуСФ також передбачливисть, розважливисть, холоднисть. Говорить про Влвтечу вид свитуВ» Сковороди: ВлВтечу вид суспильного життя - це зменшення себе, це - обниження вартости власного життя, це нехить до продуктивности на ширшу скалю. Як же жахливо описав Гоголь таке пораженство одиниць и кляс! Вони звирячи мали й безсили - ци сварливи Довгочхуни, що викинули прадидивськи шабли, ци Коробочки й Собакевичи. Люди, що хочуть бути меншими, що залишаються при инстинктах и нижчих емоциях, бо вони не здибни до сублимациСЧ цих емоций у вищи, бильше суспильни. Це - хутир, або украСЧнци на нижчим ступени духовностиВ».

В загальному констатациСЧ Липи виступають наче в певному контрасти, а чи навить виразний опозициСЧ до його сучасникив, и вин почуваСФться, щоб очистити украСЧнську духовнисть (обмити) в очах оточення. Липа - интелигентний та начитаний - може мати велике значення як стимул до шукань.

Яким Ярема у праци тАЬУкраСЧнська духовнисть в СЧСЧ культурно-историчних виявахтАЭ зазначаСФ, що вдача людини чи народу - це не просто сума поодиноких властивостей, а суцильна структура. Вин не СФ прихильником закостенилости национальноСЧ вдачи, - навпаки, пидкреслюСФ тАЬпластичнисть психикитАЭ [58,46]. Ярема видносить украСЧнцив в групу интровертивних народив и як перший вияв интровертизму вважаСФ негативне видношення до зовнишнього свиту, яке може проявитися у критизми у насмиху над дийснистю. ВлШляхом изоляциСЧ, - зазначаСФ Ярема, - намагаСФмося як-небудь позбутися невиносимоСЧ дийсности. Ми утикаСФмо вид неСЧ на самоту, чи то у свит власний - внутришний, або СЧСЧ не зауважуСФмо, або СЧСЧ идеализуСФмо. У всих тих випадках займаСФмо супроти неСЧ пасивну поставуВ».

РЖз спрямуванням уваги на власне нутро випливаСФ й украСЧнський егоцентризм, тАЬщо змагаСФ до пидпорядкування всего интересам та цилям ВляВ», Влна вищому ступни индивидуальноСЧ культури вин спиритуализуСФться. Найвищою циллю змагань стаСФ власна морально-духовна досконалисть чи то вичне щастя поза межами земногоВ». Егоцентрична постава, що ВлдаСФ перевагу всьому особистому над усим загальнимВ», ставала в нас причиною историчних катастроф.

Ярема зазначаСФ: ВлЦентр ваги спочиваСФ на забезпеченню свободи индивидуальности. ЖиттСФви интереси та вимоги загального - цилого идентификуються всецило з интересами складових частин - индивидуальностей. Окреме отримуСФ примат перед загальним. Виссю и вихидною точкою циСФСЧ концепциСЧ СФ индивидВ».

Одночасно Ярема вказуСФ, що украСЧнци при великим егоцентризми, при Влсоциальним незацикавленниВ», мають цинну социальну здатнисть Влпрямуваня до несення допомогиВ». РД це Влздатнисть социяльноСЧ симпатиСЧ, гуманнистьВ», що полягаСФ Влна видчуванни себе самого в других и ототожнюванни з нимиВ».

Ярема видзначаСФ, що поруч из Влпроповиддю любови ближньогоВ» в нас появляСФться ще инша социальна прикмета, Влтак знаменна для украСЧнського духуВ»: Влздибнисть розумити иншу природу, иншу людину, инший нарид, - розумити, що в кожного може бути свий шлях, для нього природниший, ниж нашВ».

Толерантнисть появляСФться у религийний сфери та национальний. Випливаючи з цилоСЧ постави украСЧнця толеранция пов'язана ще з иншою властивистю вдачи - з украСЧнською неагресивнистю ( розвиненою войовничистю ). Ярема видзначаСФ, що вже в княжи часи украСЧнська добродушнисть проявилася з повною силою, а дух християнства тильки скрипив цю властивисть.

УкраСЧнська неагресивнисть залишила слиди и у внутришньому житти. Тут Ярема пригадуСФ заповит князя Мономаха: ВлНе вбивати ни не винного, ни винного, навить коли заслужить на смерть, - не губить души жодного християнинаВ».

Свою працю Ярема закинчуСФ загальною характеристикою и до неСЧ додаСФ картину тих впливив, що йшли в напрями скриплення украСЧнськоСЧ интровертивности.

УкраСЧнська интровертивнисть тисно пов'язана з географичними умовами. З одного боку, одностайнисть краСФвиду, а з другого - безмежний простир зумовлював вильнисть. Третий географичний чинник - урожайна земля.

УкраСЧнську интровертивнисть скрипили зовнишни впливи та история. тАЬБудучи сама наслидком интроверсиСЧ, ( история ) цю интроверсию ще бильше поглиблювалатАЭ. Безнастанни исторични лихолиття спричиняли кожний раз нову утечу вид свиту, а вслид за тим спадали на край и нарид нови зовнишни лиха. На ТСрунти такоСЧ психологиСЧ виростала духовна культура, яка нарид дали виховувалатАЭ [58,54].

Панас Феденко у праци тАЬНауковий Збирник УкраСЧнського Вильного Университету у образитАЭ показуСФ як характер зумовлюСФ историчну долю народу й история в свою чергу впливаСФ на характер.

Феденко виходить вид географичного аспекту степу и робить таке зауваження: тАЬСтеп в наший историСЧ, як був, то в дуже малий мири феноменом естетичним, але переважно тим елементом, що постийно держав украСЧнську люднисть у физичний и психологичний напружености, протягом довгих викивтАЭ. Зи степом зв'язане поняття перманентноСЧ катастрофи як Влдоминуючий чинник у наший историСЧВ».

Феденко видзначаСФ, що важке геополитичне положення УкраСЧни зродило в СЧСЧ людности и героСЧчну поставу и стало основою лицарського духа, зокрема в козацьку добу. Вин також зауважуСФ, що якщо у поодиноких народив СЧхня национальна вдача витворювалася пид впливом поодиноких доминуючих в житти суспильних верств, то в УкраСЧни формуючою духовнисть верствою було козацтво.

Розлогий степ не давав змоги ривномирно организувати його оборону и це СФ причиною индивидуализму. ВлЗа польсько-литовськоСЧ доби нашоСЧ историСЧ центральна влада не дбала за оборону УкраСЧни, и весь тягар вийни з степовиками лиг на плечи самоСЧ людности, який доводилося з рушницею за парканом стоятиВ».

Феденко видзначаСФ, що з украСЧнською свободолюбнистю СФ пов'язане видчуття особистоСЧ гидности.

Постийна загроза степу мала ще й инший наслидок: погорду до маСФтку, до грошей, яка Влпоширена в украСЧнському селянському побути, зокрема у шлюбних справах. На придане молодоСЧ не звертають такоСЧ уваги, бильше цинять здоров'я та вдачуВ».

Феденко про украСЧнську почуттСФвисть пише: тАЬПостийна небезпека, непевнисть завтрашнього дня дала тий доби своСФридну печать меланхолиСЧ поряд з найбуйнишим виявом веселого настрою. Мабуть видсиль походження маСФ украСЧнський гумор з його головною рисою: бачити за зовнишньо-веселим сумний змисттАЭ. В иншому мисци свого твору вин видзначаСФ, що почуттСФвисть СФ характерною для села, а для миста властивий бильше рационализм.

Феденко зауважуСФ, що катастрофи, яки випливали з степу, спричинили до замкнености украСЧнця, тАЬяку сторонний глядач часто схиляСФться вважати за хитристь: мовляв тАЬмалорос и не збреше, и правди не скажетАЭ. Особливо це виявляСФться в поширенни у народний мови видповиди у форми захисту. Ця риса випливаСФ з бурхливоСЧ историСЧ УкраСЧни, по який мандрували протягом столить ризни вийськови сили. Виявляти свою щиру думку перед ними бувало зажди небезпечно. Видсиль здержливисть, тАЬслухай и на вус мотайтАЭ, не виявляй свого чуття навить виразом обличчя ани рухом. Може ця зовнишня нерухомисть утворила для украСЧнцив опинию линивих [58,58]. Щодо нерухливости, то пов'язуСФ СЧСЧ з характером селянського народу.

Олександр Кульчицький у праци тАЬРиси характерологиСЧ украСЧнського народутАЭ видзначаСФ, що душу народу формували столиттями ризни чинники и виризняСФ шисть чинникив:

1). Расови; 2). Геопсихични; 3). РЖсторични; 4). Социопсихични; 5). Культуроморфични; 6). Доглибнопсихологичний.

Кульчицький зупиняСФться на двох расових елементах украСЧнського народу: динарському ( 44% загалу населення ) та остийському ( 22% ). Людину остийськоСЧ раси Кульчицький характеризуСФ як залежну в соби, яка уникаСФ контактив з зовнишним свитом, залишаючись в интимний сфери свого близького оточення (Влмоя хата скраюВ»). Динарська вдача видзначаСФться великою силою почуттив, вигуковистю. ВлТе, що в украСЧнський психици видповидаСФ тАЬкозацькому идеаловитАЭ, виявляСФ переважно психични тенденциСЧ динарськоСЧ расиВ».

Географичний чинник видбився на украСЧнський души трьома ризними полосами украСЧнськоСЧ териториСЧ. Пивнична низинна полоса з лисовою гущавиною, трясовинням впливаСФ на зменшення життСФрадости, людина видчуваСФ обмеженисть, яка веде до обережности, терпеливости.

Середня смуга - лисостепу - спричинюСФ своСЧм сухишим та теплишим пидсонням збильшення життСФрадости и оптимизму. Багатство лисостепу викликаСФ в хлибороба лагиднисть, щедристь, почуття довирливости, религийноСЧ вдячности.

Пивденна смуга безкрайого степу викликаСФ бажання тАЬнестриманого руху в безконечнистьтАЭ. Степ породжуСФ тугу, сповнену ентузиазмом у шуканни недосяжного.

РЖсторичний вплив на украСЧнську духовнисть Кульчицький пов'язуСФ з геополитичним тАЬмежовим положеннямтАЭ.

Про вплив социальноСЧ структури пише: тАЬУкраСЧнци, позбавлени у вислиди историчних умов життя своСФСЧ шляхти и не маючи у вислиди створених умов класного тАЬтретього станутАЭ, залишилися в своСЧй основи селянським народом, що не сприяло розвиткови психичних прямувань и диспозиций, властивих для социальних форм великого засягу, доцильно зорганизованих. Навпаки, життя селянина, зумовлюючи глибокий индивидуализм, твердо закоринений, сприяло розвиткови малих груп. Социальне життя таких груп розвивало психични властивости, бажани й формовани для интимности, - отже почування симпатий й спочування, дружби й вирности, як теж дар вчування и розуминнятАЭ [58,62].

У статти тАЬСвитовидчування украСЧнцятАЭ Кульчицький робить таке зауваження: тАЬРозглядаючи по черзи поодиноки аспекти украСЧнськоСЧ психики в СЧхньому видношенни до свитосприймальних настанов, ми могли ствердити, що часто виявлялася виразна конвергенция, тобто збижнисть напрямку тих чинникив, що впливали на формацию украСЧнськоСЧ души. Та иноди назначувалася и дивергенция, розбижнисть диючих чинникив ...тАЭ [58,64]. Кульчицький накреслюСФ спильну структуру, виходячи вид емоцийно-почуттСФвого характеру, вид видомоСЧ тАЬкордоцентричноститАЭ украСЧнськоСЧ вдачи. Кордоцентричнисть пов'язуСФ з рефлексивнистю, яка спрямована на самоформування.

М. Шлемкевич у праци тАЬДуша и писнятАЭ з'ясовуСФ мисце украСЧнськоСЧ почуттСФвости. Не заперечуючи великоСЧ сили й краси украСЧнськоСЧ писни, Шлемкевич вказуСФ на тАЬзону небезпек, де починаються фатальни наслидки наших душевних скарбивтАЭ. Вин думаСФ, що ВлнастроСФва писеннисть боСЧться твердоСЧ, ясноСЧ форми, бо форма вбиваСФ настрийВ».

Брак такоСЧ форми пробиваСФться у нашим тАЬславним и на всих перехрестях називаним индивидуализми, ВлукраСЧнський индивидуализм СФ без индивидуальностейВ». РЖндивидуализм без ясних форм индивидуальностей це втеча у тАЬсвободутАЭ, у широкий степ, це украСЧнська анархия. Шлемкевич украСЧнську ВлписеннистьВ» вважаСФ настильки притаманною для украСЧнськоСЧ вдачи, що Влповне заперечення писенноСЧ лиричности це значення самих себе. Це спроба самогубства - культурно зовсим безплиднаВ».

Б. Цимбалистий у праци тАЬРодина и душа народутАЭ пропонуСФ культурно-антропологичний пидхид до проблеми национального характеру. Вин виходить вид твердження про становище жинки-матери в житти украСЧнцив. Зи становища украСЧнськоСЧ жинки в украСЧнський спильноти випливаСФ и СЧСЧ активнисть, и пов'язуСФ що активнисть из типом нашоСЧ спильноти й культури.

Цимбалистий зазначаСФ, що в УкраСЧни вихованням дитей займаСФться мати и це видбиваСФться на наший постави, бо тАЬнорми повединки, характер морали, идеал людини, настанова до життя в украСЧнця СФ пидпорядковани нормам иСФрархиСЧ вартостей - типовими для жинки, для жиночоСЧ свидомости [58,71].

Про джерело украСЧнськоСЧ анархичности пише: ВлУкраСЧнський малий дитини важко здобути приязний, довирливий стосунок до батька. Вин надто далекий СЧй, вин не виявляСФ любови ни опики, а дуже часто служить, як особа, якою страшиться. Дитина йому мусить повинуватися зи страху, але внутри не любить його й бунтуСФться ... Як тильки доросте, бажаСФ чим скориш видлучитися вид батькивського дому, тобто вирватися з-пид влади батька. Описля в суспильному житти людина повторюСФ цю саму настанову, тим бильше, що влада чужа и деспотичнаВ».

Григорий Ващенко у тАЬВиховному идеалитАЭ пише: ВлТрадицийним идеалом треба визнати той, що витримав испит историСЧ, найбильше видповидаСФ психологиСЧ народу та його призначенню, ввийшов у психику мас, видбитий у народний творчости и в творах кращих митцив та письменникив, що стали духовними провидниками народуВ».

РЖдеал людини спираСФться на идеал християнського гуманизму, а пидставою - СФ вроджена религийнисть украСЧнцив. Джерелом религийности СФ межове положення УкраСЧни, яке породжувало тАЬмежови ситуациСЧтАЭ постийноСЧ загрози.

Ващенко вказуСФ на центральне значення земли для украСЧнськоСЧ вдачи и окреслюСФ це так: ВлМирни хлиборобськи заняття сприяли лагидности вдачи украСЧнцив и загальний интелигентности СЧх, бо доисторичний хлибороб мав бильше можливостей, ниж пастух чи ловець, призадумуватись над таСФмницями природи и людського життя. З цим також пов'язана певна глибина й багатство емоций естетичних и емоций коханняВ».

Ващенко зазначаСФ, що несення допомоги в украСЧнцив дуже поширене, Вллюбов до Бога маСФ сполучатися з любов'ю до ближнього, що виявляСФться передусим у дилах благодийности, в пиклуванни про хворих, убогих, сиритВ».

Ващенко пидкреслюСФ хоробристь украСЧнцив: ВлукраСЧнци не будучи агресивними, в той же час були дуже свободолюбними й не помирилися б зи становищем рабивВ».

Мужнисть пов'язуСФ з видчуттям людськоСЧ гидности и цим видризняСФ СЧСЧ вид простоСЧ агресивности, бо хоробристь маСФ чуттСФво-розумове, а войовничисть стихийне пидТСрунтя.

ВлБагатство емоций естетичних и емоций коханнятАЭ робить украСЧнцив обдарованими в мистецтви, зокрема в писни, яка тАЬсвоСЧм змистом, багатством, глибиною й ризноманитнистю переживань, видбитих у ний, красою й мелодийнистю посидаСФ одно з перших мисць серед писень народив свитуВ». Замилування до краси в украСЧнцив не тильки на свято, але й на будень.

Про причини нашоСЧ невдачи Ващенко пише: ВлОтже причин нашоСЧ недоли треба шукати в чини, в диСЧ, - в тому що ми не хотили, або не могли використати для блага Батькивщини своСЧх багатих природних здибностей. РЖнакше: причиною нашоСЧ недоли СФ хиби болиВ».

Дмитро Чижевський, характеризуючи головни риси украСЧнського свитогляду, називаСФ емоционализм, и як циннисний елемент етики та религиСЧ, и як шлях пизнання. ВлФилософия серцяВ», - на думку Чижевського, - характерна для украСЧнськоСЧ думки, але ця философия маСФ не лише той сенс, що високо оцинюСФться почуття ... а саме серце - та найглибше захована в людини ВлбезодняВ», яка породжуСФ та зумовлюСФ собою, так би мовити, ВлповерхнюВ» нашоСЧ душиВ».

Дали вчений стверджуСФ, що безумовною характерною рисою видатних украСЧнцив, що знайшла вираз у СЧхний етици: це ( в певних умовах ) - нахил до духовного усамитнення. Це духовне усамитнення веде до визнання великоСЧ цинности за окремою особою, визнання для кожноСЧ людини права на власний, индивидуальний етичний шлях.

Але миж окремими ризними типами людей повинна панувати не боротьба, а згода та гармония. Для украСЧнський философив, на думку Чижевського, - основне, до чого людина та суспильство маСФ прагнути - мир миж людьми та мир людини з Богом. До идеалу гармониСЧ зовнишньоСЧ приСФднуСФться идеал гармониСЧ внутришньоСЧ, що СФ для украСЧнських мислителив найвищим идеалом, метою до якоСЧ вони вси прагнуть. В историСЧ украСЧнськоСЧ думки яскраво виступаСФ религийне забарвлення.

Володимир Янив, як фаховий психолог, концентруСФ свою увагу на анализи литературних та наукових творив своСЧх попередникив, систематизуючи та поривнюючи СЧх, для того щоб створити теоретичну базу, тАЬробочу гипотезу для всих дальших шуканьтАЭ [58,7]. Янив проводить своСЧ дослидження индуктивно. Вин розглядаСФ проблеми протиставлення Сходу й Заходу з психологичного погляду; психологичного окцидентализму УкраСЧни з обТСрунтуванням доказив про духовну споридненисть УкраСЧни з РДвропою; представляСФ идеал украСЧнськоСЧ людини на пидстави першоджерел литератури. РЖдеальну людину В. Янив вивчаСФ з перспективи видношення до инших людей ( тАЬСоциальни инстинкти украСЧнцивтАЭ ), до Бога (ВлРелигийнисть украСЧнцив з етнопсихологичного поглядуВ») та з точки зору характеру у зв'язку з вихованням ( тАЬУкраСЧнська вдача та наш виховний идеалтАЭ ).

Характеризуючи милосерднисть украСЧнцив, як одну из форм вияву гуманности, В. Янив пидкреслюСФ що, наприклад, у германцив у центри родинних та суспильних турбот завжди була турбота про дитину, то в УкраСЧни допомога старим, немичним та хворим. А це зовсим не властиве малорозвиненим в культурному розуминни народам.

Етнопсихологични праци Володимира Янива - це не лише синтез, але и новий шлях пошуку истини. Характеризуючи украСЧнську духовнисть, вин пидкреслюСФ самобутнисть УкраСЧни и зазначаСФ, що тАЬнаша межовисть в майбутньому може стати для нас нашою силою, так як поки що, вона СФ нашою слабкистю. МайбутнСФ, про яке писав В. Янив, це наше сьогодення. Тобто, у свитли процесив видновлення украСЧнськоСЧ держави важливим СФ питання наукового передбачення стабилизациСЧ та змин политичноСЧ системи в УкраСЧни.

3.2 Дослидження проблеми ментальности та менталитету в сучасний украСЧнський науци

В попередних роздилах дослидження видзначалось, що проблема ментальности була об'СФктом розгляду украСЧнських дослидникив и маСФ значну историко-философську традицию.

Однак и период приналежности УкраСЧни до СРСР дослидженню даноСЧ проблеми придилялось мало уваги и в украСЧнський науци, и в радянський загалом. Антинауково трактований як в теориСЧ так и на практици интернационализм сприяв формуванню в суспильний свидомости тези однаковисть всих тАЬрадянських людейтАЭ. КраСЧна з багатьма национальними культурами, мовами, звичаями почала втрачати специфични, уникальни риси культури окремих народив, що СЧСЧ населяли. В деяких регионах, в тому числи и в УкраСЧни, склалась критична ситуация из сферою функционування национальноСЧ мови, наприклад Розпад СРСР, значни змини в економици, культури, социальний сфери викликали змину у поглядах на ознаки, що визначають сукупнисть нациСЧ, и, в тому числи, на проблему ментальности.

Серед сучасних украСЧнських дослидникив, що вивчають проблему ментальности, национального характеру, окремишности, своСФридности украСЧнського етносу слид видзначити роботу П.РЖ. Гнатенка тАЬНациональний характертАЭ (КиСЧв, 1992 р.);

Ментальнисть, як чинник видродження найкращих традиций украСЧнськоСЧ нациСЧ розглядаСФмо в роботах А. Бичко, РЖ. Бичко, О. Нельми, М. Пирен... та ин.

П. Гнатенко в роботи ВлНациональний характерВ» дослиджуСФ мисце национального характеру в структури суспильноСЧ свидомости. На приклади анализу национальних характерив ризних народив розкриваСФ його змист. Значну увагу дослидник придиляСФ историко-философському анализу виникнення и розвитку даного явища. Зокрема вин наголошуСФ, що в философський и суспильно-политичний думци ХРЖХ ст. в зв'язку з анализом национального характеру того чи иншого народу формуСФться поняття тАЬдух народутАЭ, яке отримуСФ в подальшому широке розповсюдження.

Анализуючи национальний характер в структури национальноСЧ психологиСЧ, автор вважаСФ, що найбильш повно и всебично появляСФться национальний характер в национальний культури, яка виражаСФ етничну своСФриднисть народу. В свою чергу, в национальному характери видображаються досягнення загальнолюдськоСЧ культури. Тут особливо наочно илюструСФться диалектика одиничного и загального, прояв одиничного в загальному.

На думку П. Гнатенка, на формування национального характеру, його рис мають вилив установки на стереотипи. Власне вони и створюють той стержень, завдяки якому вимальовуСФться реальний психологичний портрет национальноСЧ спильноти. Як стверджуСФ дослидник, послидовнистьздесь може бути така: несвидома, установки, стереотипи, национальний характер. Завдяки установкам, а потим и стереотипам, створюються уявлення як про тАЬчужутАЭ так и про тАЬсвоютАЭ спильноту. В питанни про взаСФмовидношення несвидомого и установки вин виходить из тези, що несвидомо передуСФ установци.

Велику увагу дослидник придиляСФ национальним почуттям, як складовий частини национальноСЧ психологиСЧ. Вони видиграють значну роль у визначенни повединки окремого представника етносу, частини етносу и етносу в цилому. Национальни почуття истотно впливають на прояви национального характеру будучи основою формування установок и стереотипив. Вони створюють ниби емоционально-психологичний фон прояву национального характеру. Национальни почуття иманентно властиви народностям, вони характеризують СЧх поряд з иншим властивостями. Наявнисть национальних почуттив свидчить про здоровий дух нациСЧ. Будучи важливим компонентом масовоСЧ свидомости, национальни почуття проявляються в економичний, политичний, духовний сфери.

РЖгор Бичко зазначаСФ, що специфичними рисами украСЧнськоСЧ ментальности СФ спрямованисть на внутришний емоцийно-почуттСФвий свит людини, у якому пануСФ не холодний рациональний розрахунок тАЬголовитАЭ, а жагучий поклик тАЬсерцятАЭ - в зв'язку з цим говорять про кордоцентризм украСЧнськоСЧ ментальности. Друга истотна риса украСЧнськоСЧ ментальности - СЧСЧ глибоко особистисний, з врахуванням непересично-неповторного змисту людського иснування у свити, пидхид до тлумачення реальности, який, забезпечуючи унитарно-монистичну модель останньоСЧ, ставить натомисть полифонично-плюралистичне СЧСЧ тлумачення, утверджуСФ гармонийне розмаСЧття буття. Третя риса украСЧнськоСЧ ментальности - тАЬантеСЧзмтАЭ - у якому розкриваСФться така риса, як тАЬзрощенистьтАЭ, тАЬзлитистьтАЭ людини з природою, лирично-поетичне, писенне переживання ридноСЧ природи.

Отже, Влментальнисть , в його тлумаченни, - це национальний характер (дух), який проллСФться на свитоглядно-философському ривни и розкриваСФться у спильний духовно-психологичний ориСФнтациСЧ певноСЧ суспильноСЧ, насамперед, етнонациональноСЧ групи, що интегруСФ потик, индивидуальних вражень, уявлень, тощо у цилисне свитобачення, свитосприйняття, свитовидчуттяВ».

Галина Лозко зазначаСФ що, поняття национальний характер охоплюСФ типови якости и психологични особливости етничноСЧ групи, яка маСФ спильну територию, мову, историю, культуру, звичай, символи, що видризняють СЧх вид сусидних народив.

На формування национального характеру впливаСФ територия народу з СЧСЧ природними особливостями. Багатство земли УкраСЧни сприяло закоханости в природу, лиризму, споглядання и спокою. Проте видзначаСФться и така риса украСЧнського характеру, як видсутнисть активности, бо плодюча земля обдаровуСФ людину без особливих на те послуг.

РЖсторични чинники впливають на войовничисть украСЧнського народу, Влоскильки ця краСЧна завжди потребувала захисту вид численних завойовникив. Отже, витворився Влавантурничо козацький тип характеруВ».

Культура нациСЧ витворюСФться протягом довгого часу; починаючи з праобразив етничноСЧ мифологиСЧ и закинчуючи сучасною поетичною творчистю. Свитовидчуття прадавних украСЧнцив органично увийшло в ментальнисть СЧхних нащадкив. Национальни образи свиту, стереотипи повединки, психични реакциСЧ або оцинки певних подий чи осиб СФ видображенням етничноСЧ ментальности, тобто того, що можна назвати тАЬдухом народутАЭ.

Национальний характер найповнише видображаСФться саме в культури, в интелекти нациСЧ.

Сучасний украСЧнський етнограф Анатолий Пономарьов вважаСФ, що в украСЧнстви СФ два типи ментальности - землеробський та козацький. Першому з ний притаманний приоритет жинки перед чоловиком, другому - приоритет чоловика перед жинкою. Жинка в украСЧнстви - це символ стабильности й землеробськоСЧ праци.

Пономарьов зазначаСФ, що вид козацтва починаються витоки украСЧнськоСЧ нациСЧ, бо саме з ним пов'язани пробудження национальноСЧ самосвидомости, формування национальних интересив и национальних цилей.

ВлКозацькаВ» етнична самосвидомисть також мала два ривни: побутовий та идеологичний.

Важливим ривнем самосвидомости украСЧнцив СФ етнична самосвидомисть, що включаСФ два аспекти: усвидомлення генетичного зв'язку зи стародавньою Руссю и усвидомлення спильности з слов'янським свитом.

Сучасний дослидник проблем ментальности Б.В. Попов пид менталитетом розумиСФ Влособливий стиль свитосприйняття - стиль мислення и повединки, властивий тильки даному етносу. Саме ментальнисть мислення и стереотип повединки виризняв один етнос вид иншогоВ».

Саме менталитет, на його думку, даСФ можливисть видкрити тАЬтаСФмницю национальноститАЭ, що полягаСФ насамперед у манери розумити речи. Ментальнисть закриплюСФться всим масивом етничноСЧ культури, видтворюСФ етнични уявлення про ривень розвитку даноСЧ спильности, про позитивни якости и недолики, головни елементи духовного життя, мисце традиций и новаторства.

Попов слушно зазначаСФ, що ментальнисть формуСФться пид впливом дияльности багатьох поколинь людей, и суспильни трансформациСЧ стосуються економики, потим политико-правовоСЧ системи, идеологиСЧ, системи цинностей, и вже в останню чергу ментальности. Отже, за своСФю природою ментальнисть СФ ВлосадокВ» историСЧ даного етносу.

О.В. Нельга, говорячи про украСЧнство, як етноментальний феномен, наголошуСФ на тому, що украСЧнцив як етнос можна завжди тАЬвпизнатитАЭ через СЧхню неповторну ментальнисть. Вдавшись до розгляду ментальности украСЧнцив, вин групуСФ СЧСЧ навколо таких рис, як мовна специфика, гуманнисть, демократизм, селянськисть та индивидуализм.

О. Нельга вважаСФ за необхидне визнати, що мова - це найперша й найважливиша ментальна видминнисть будь-якого етносу вид инших. Мова - це перевернутий в идеальне й засвоСФний й перетворений етносом зовнишний свит разом з историСФю його засвоСФння та перетворення.

Щодо гуманности украСЧнцив, то вона, на думку дослидника, маСФ ризни форми вияву: не войовничисть (миролюбнисть, лагиднисть), милосерднисть (благодийнисть, не мстивисть), щиристь (душевнисть, сердечнисть, гостиннисть), демократичнисть (козацьки традициСЧ виборности, ривноправнисть жинки у сим'СЧ и т.д.).

Демократизм завжди пронизував увесь устрий життя украСЧнського народу, ставши суттСФвою ознакою його менталитету. Вин утилював, з одного боку, засади гуманизму, а з иншого - волелюбности и ривноправ'я.

Говорячи про селянськисть украСЧнства, О. Нельга враховуСФ не тильки ти чинники, що формували цю ментальну якисть, а й ти, яки сприяли не завжди добровильний СЧСЧ конверсиСЧ.

Загалом дослидник вважаСФ, що така забарвленисть, така специфика украСЧнського менталитету зумовлена, в першу чергу, споконвичним землеробським способом життя украСЧнцив. Разом з тим видилення окремих рис ментальности не означаСФ, що инши етноси цих рис позбавлени. ВлЙдеться тильки про те, що ци риси виражени у украСЧнцив найбильш виразно, рельСФфно та интенсивноВ».

Михайло Юрий, в праци ВлЕтногенез та менталитет украСЧнського народуВ» в роздили РЖ, вважаСФ, що менталитет СФ певним социально-психологичним станом суб'СФкта - етносу, нациСЧ, народности, громадян, що втилюСФ у пидсвидомости результати тривалого и постийного вияву ризних факторив: природно-географичних, социально економичних, етничний та ин.

М. Юрий видиляСФ особливости ментальности, формування яких видбуваСФться в процеси етногенезу упродовж тривалого историчного периоду. Разом з тим, на думку дослидника, саме ментальнисть долаСФ исторични епохи, зберигаСФ код нациСЧ и не може зминитися упродовж життя одного або декилькох поколинь.

Правда социальни катаклизми можуть истотно деформувати окреми ментальни ознаки.

Юрий особливо наголошуСФ на практичному спрямуванни ментальности, як видповидному перевиреному поколиннями досвиди, певних доминуючих життСФвих настроях, системи моральних цинностей и принципив, формах взаСФмин миж людьми та родинних засадах, у ризних компонентах культури та ин., що ориСФнтуСФ людей на те, як утвердитися и вижити в навколишньому свити.

Процес етногенезу украСЧнського етносу на формування основних рис украСЧнськоСЧ ментальности М. Юрий розглядаСФ в контексти теориСЧ биоетногенезу Л. Гуминова.

Сучасна дослидниця М. Пирне у пидручнику тАЬОснови етнопсихологиСЧтАЭ (К., 1998 р.) говорить про ментальнисть як етнопсихологичний феномен. Що до структури, то у системи "ментальна настанова" видиляються три компоненти: емоцийний (емотивний), вербальний (когнитивний) и повединковий (конативний).

Емоцийна пидсистема ментальности включаСФ: а) емоцийни стани, що попереджують организацию вербального и повединкового компонентив. Вони виступають импульсом систематизациСЧ знань, а також, повединкових готовносте (Л. Гутман); б) переживання, пов'язани з найбильш важливими вербальними елементами.

Вербальна пидсистема ментальности складаСФться из знання про об'СФкти и ситуациСЧ життСФдияльности, що СФ результатом буття индивидуального життСФвого досвиду (навчання).

Повединкова пидсистема ментальности слугуСФ импульсом актуализациСЧ (самоактуализациСЧ) елементарних фиксованих та социальних настанов, циннисних ориСФнтаций, етничних цинностей.

Ментальна настанова реализуСФться у дияннях, вчинках людини. Саме вчинок, на пидмину вид таких категорий, як мотивация, интелект, воля, характер, торкаються не одного якогось аспекту психики людини, а становить СЧх СФднисть, що видповидаСФ реальним цилисним актам самореализациСЧ людини, людини як индивидуальности, особистости, громадянина.

Мария Пирен розглядаСФ проблему менталитету в украСЧнський философсько-психологичний науци. Також придиляСФ увагу формуванню менталитету у молоди в посттоталитарному украСЧнському суспильстви.

З цього приводу вона говорить: Характеризуючи менталитет украСЧнськоСЧ молоди в посттоталитарному суспильстви, видзначимо три моменти:

1.Змина акселогичних параметрив в оцинюванни як суспильного так и индивидуального життя. Щастя не в постийних перемогах над соби подибними, а в приборканни тваринних ( стадних инстинктив и тих социальних схильностей, яки розмивають граници миж биологичним и социальним ).

2. Видмова вид психологиСЧ жертвування - де СФ готовнисть жертвувати собою, там з'являСФться спокуса принести в жертву й инших. Проповидь жертвопринесення знецинюСФ сьогодення, видмовляючи йому у високому змисти и невмирущий значущости.

3. Реабилитация цинностей повсякденного життя - адже з них складаСФться вичнисть, вони утворюють дийсну основу менталитету високоморальноСЧ особистости, що виростаСФ як подолання спотвореного менталитету тоталитарного суспильства.

Однак, исторична реальнисть даСФ наший молоди яскравий досвид психолого-социального вимиру, дух украСЧнського етносу виявився здоровим морально и психологично, з'СФднав розум и сили його на побудову держави, нищеноСЧ бильше трьох столить .УкраСЧнський етнос сьогодни видродив мову и культуру, систему державних институтив та мижнародного життя. РЖ це - не завдяки, а всупереч обставинам! Цим УкраСЧна пидтвердила, що менталитет украСЧнського етносу СФ сформований исторично не на деструктивних, а на конструктивних духовно-творчих джерелах, на сили гуманизму, життСФлюбства, життСФпримирення з представниками инших етносив в межах своСФСЧ териториСЧ.

ВИСНОВОК

Формуючи свою сучасну ментальнисть, украСЧнство маСФ зробити головними найкращи риси, що СЧх було виплекано впродовж сторич нелегкоСЧ историчноСЧ доли. Але, прагнучи стати модерним етносом, украСЧнци повинни ришуче позбавлятися так званоСЧ тАЬшароварщинитАЭ. Модерний етнос повинен бути здатним пиднести на високий ривень науку, культуру, мистецтво.

Анализ праць витчизняних науковцив з дослиджуваноСЧ проблеми свидчить, що вони надавали великого значення розвитку науки про дух, душу нациСЧ, СЧСЧ циннисно-мисленСФви устремлиння, оскильки вбачали в цьому реальний шлях удосконалення людських взаСФмовидносин, гармониСЧ души и тила. ОриСФнтация на багатство тАЬвнутришньоСЧтАЭ людини, СЧСЧ моральни та религийни прагнення, велич СЧСЧ безсмертного духу - це особливисть не тильки народознавчоСЧ науки, а й украСЧнськоСЧ духовности в цилому.

Початки дослиджень украСЧнськоСЧ ментальности спивпадають зародження украСЧнськоСЧ етнонауки взагали.

Вже у перших роботах, зокрема це тАЬДви руськи народноститАЭ М. Костомарова, завдяки надзвичайний интуСЧциСЧ та ерудициСЧ дослидника маСФмо синтез украСЧнськоСЧ духовности в СЧСЧ самобутности та СЧСЧ виризненни вид инших народностей.

Спроба окреслити тАЬукраСЧнський свитоглядтАЭ РЖ. Нечуя-Левицьким - це тильки намагання охарактеризувати давни вирування, до речи без СЧх интерпретациСЧ.

Зацикавлення проблематикою украСЧнськоСЧ духовности зростаСФ зокрема писля невдачи Визвольних Змагань початку ХХ ст. Невдачу анализуСФться не тильки пид кутом зовнишних причин (геополитичного положення, чисельноСЧ та материальноСЧ переваги ворогив), але й з точки зору СЧСЧ внутришнього замовлення. Таким чином, проблемою украСЧнськоСЧ ментальности в першу чергу починають займатися публицисти та идеологи. Зокрема, В. Липинський историк и социолог; Д. Виконська - посилаСФться на сучасну СЧй психологичну литературу; идеолог Ю. Липа спираСФться на антропологични та археологични дослиди науковцив; Д. Донцов, як литературний критик, спираСФться на анализ творив. Однак у своСЧх висновках вони не завжди дбають про наукову аргументацию, тому, здебильшого, СЧхни твердження це тильки материал для поривняння.

Пизниши дослидники спираються на науковий апарат и дбають про наукову аргументацию. Зокрема це Д. Чижевський, який пидходить до питання на пидстави дослиджень загальних тенденций в украСЧнський философиСЧ и робить певни висновки из анализу характеристичних для украСЧнцив стилив, в першу чергу СЧх роль в украСЧнський литератури; В. Щербакивський, який намагаСФться знайти зв'язок украСЧнськоСЧ духовности у сучасний трансформациСЧ духовности мешканцив Чорномор'я и Приднипров'я вид праисторичних часив, доводячи споридненисть культури Трипилля з сучасною.

Цинною спробою дати синтетичний анализ украСЧнськоСЧ духовности СФ роботи Я. Яреми, професийного психолога, який до питання украСЧнськоСЧ духовности пидийшов вид характеристики центральноСЧ СЧСЧ властивости - интроверсиСЧ, до погляду на цилиснисть нашоСЧ ментальности, опираючись на анализ виявив украСЧнськоСЧ культури в минулому, зокрема, характеризуючи таки национальни типи, як Вишенський, Сковорода, Гоголь та Шевченко.

Подальшими виразними дослидженнями даноСЧ проблеми СФ праци П. Феденка про вплив историСЧ на духовнисть, та студиСЧ О. Кульчицького з його цилисним методом Влгенетичного дослидженняВ» пид ризними аспектами (расовим, геопсихичним, социопсихичним, историчним, культуроморфним та глибинопсихолгичним).

Навколо проблеми тАЬкордоцентричноститАЭ украСЧнськоСЧ ментальности зосереджуються роботи психологив О. Кульчицького та Б. Цимбалистого, социолога М. Шлемкевича, етнографа РД. Юнацького. Б. Цимбалистий порушуСФ методологичну проблему и пов'язуСФ украСЧнську духовнисть з Влкультурно-антропологичнимВ» методом дослидження, вказуючи на значення родини у формуванни духовности. М. Шлемкевич бильше зосереджуСФ свою увагу на диференциальний проблематици видминностей миж Галичиною и Приднипрянщиною. Значний внесок робить Г. Ващенко, який не ставить соби за мету дослиджувати ознаки ментальности, але який для накреслення свого виховного идеалу украСЧнця виходить вид идеалу людини в УкраСЧни, починаючи вид найдавниших часив. В. Янив доповнюСФ дослиди О. Кульчицького, систематизуючи не тильки твори Шевченка та Костомарова, але й инших науковцив, щоб из поривняльного материалу дати аргументований синтез в ВлНарисах до историСЧ украСЧнськоСЧ етнопсихологиСЧВ».

Сучасна народознавча наука розглядаСФ ментальнисть як чинник видродження та видновлення найкращих традиций украСЧнськоСЧ нациСЧ. Зокрема питання украСЧнства як етноментального феномену в роботах О. Нельги, ментально-архетинний змист етничного у Б. Попова, етнични складники етничного характеру, социопсихични риси украСЧнцив в роботах Г. Лозко, взаСФмозв'язок етногенезу украСЧнського етносу та процесу формування ментальности у М. Юрия и т. д.

Заслуговують на увагу материали науково-теоретичних конференций, що проводяться останним часом и розробляють критериСЧ анализу процесу историчного розвитку украСЧнськоСЧ ментальности та СЧСЧ трансформациСЧ в ризни сфери духовного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

1. Андрусив С. РЖм'я Гелленив / Про национальний характер украСЧнцив // Дзвин. 1993. - № 10-12. - С. 110-115.

2. Беба П. УкраСЧнська ментальнисть // Урядовий кур'СФр. - 1996. - 24 серпня. С. 13.

3. Бобик В. Психология украСЧнського демократизму // УкраСЧна молода. - 1992. - вид 14 лютого.

4. Бичко Б. Ментальни особливости национальноСЧ самосвидомости. В кн.: // Философськи обриСЧ. Науково-теоретичний збирник. - № 3 - 2000. - С. 104-114.

5. Бичко РЖ. УкраСЧнська ментальнисть и проблеми гуманитаризациСЧ освити. // Розбудова держави. - 1993. - № 3 - С. 58-63.

6. Братасюк М. РЖсторична доля та дух украСЧнського етносу. // Культурне видродження в УкраСЧни. - Тернопиль, 1993. - С. 55.

7. ВасильСФв В. Деяки роздуми з приводу термину тАЬМенталитеттАЭ // Розбудова держави. - 1993. - № 11. - С. 50-53.

8. Ващенко Г. Психологични властивости украСЧнцив и причини наших невдач // Ридна школа. - 1992. - № 2. - С. 31-40.

9. Вид КиСФва до Гарварда: Философ Д. Чижевський про украСЧнську ментальнисть // Урядовий кур'СФр. - 1994. - 7 квитня.

10. Волошин М., Волошин Р. Становлення национальноСЧ школи - Дрого-
бич, - 1993.

11. Гнатенко П. Национальний характер - К., Днипро, 1992.

12. Грабовська РЖ. Проблема засад дослидження украСЧнського менталитету та национального характеру // Сучаснисть. - 1998. - № 15. - С. 58-70.

13. Грабовська РЖ. УкраСЧнська ментальнисть кризь призму 20ст. // Пам'ять столить. - 2000. - № 1-2. - С. 3-14.

14. Грицай С. Нове видання з дослиджень историСЧ ментальности // Слово и час. 1995. - № 1. - С. 72-73.

15. Грушевський. Хто таки украСЧнци и чого вони хочуть. К., 1991.

16. Дорошкевич В. Ментальнисть УкраСЧни и проблеми СЧСЧ державности // Розбудова держави. - 1992. - № 7. - С. 20.

17. Дубецький РД. Осягнути национальну ментальнисть // Березиль - 1996. -
№ 1-2. - С. 152-155.

18. Етнонациональний розвиток УкраСЧни. Термини, визначення, персоналий. - К., 1997.

19. Етнос и социум. - К., 1993.

20. РДрмоленко С. Що таке ментальнисть? // Литературна УкраСЧна - 1993. -
21 сичня. - С. 7.

21. РДфремов С. РЖстория украСЧнського письменства. - К., 1995.

22. Кравець В. П. РЖстория украСЧнськоСЧ школи и педагогики. - Тернопиль, 1994.

23. Леся УкраСЧнка тАЬНе так тиСЧ вороги як добриСЧ людитАЭ // Зибр. творив: У 12 т. - К.: Наук. думка, 1978.

24. Лозко Г. УкраСЧнське народознавство. - К., 1995.

25. Макарчик С. Н. УкраСЧнський етнос ( виникнення та сучасний ). - К., 1992.

26. Мала енциклопедия етнодержавознавства. НАН УкраСЧни. РЖнститут державности и права им. В. М. Корецького; Редкол.: Ю. РЖ. Римаренко та ин. - К.: Довира: Генеза, 1997 - 942 с.

27. Маланюк М. Ще раз про самосвидомисть украСЧнцив. // Ридна школа. - 1995. - № 7-8. - С. 7-11.

28. Медвидь В. На свий захист ( Сучасний украСЧнський менталитет ) // Укр. проблеми. - 1994. - № 2. - С. 51-54.

29. Ментальнисть та история идей // АНУ-ни. - К.; 1992.

30. Нельга О. В. Теория етносу. Курс лекций: К.: тАЬТандемтАЭ, 1997. - 368 с.

31. Основи етнодержавознавства. - К., 1997. - С. 185-200.

32. Пирне М. РЖ. Основи етнопсихологиСЧ. - К., 1998.

33. Полищук РЖ. Ментальнисть украСЧнства: политичний аспект // Людина и политика. - 2001. - №; 1. - С. 86-93.

34. Пономарьов А. Дещо про национальну свидомисть // Слово и час. - 1993. - № 5. - С. 81-83.

35. Пономарьов А. УкраСЧнська етнография: Курс лекций. - К.: Либидь, 1994. - 320 с.

36. Поняття ментальности в суспильних науках. // Генеза. - 1995. - № 1,3. -
С. 8-13.

37. Попович М. Нариси историСЧ культури УкраСЧни. - К., 1999.

38. Русин М., Колесник О. Основи украСЧнськоСЧ ментальности ( До историСЧ питання ) // Хроника. - 2000. - Вип. 37-38 - РЖ: УкраСЧна: философський спадок столить. - С. 18-27.

39. Сарбей В. Г. Етапи формування украСЧнськоСЧ национальноСЧ свидомости ( кинець 18 - поч. 20 ст. ) // Укр. историчний журнал. - 1993. - № 7-8. -
С. 3-17.

40. Семчишин М. 1000 рокив украСЧнськоСЧ культури. - К., 1993.

41. Сухорський С. Ващенко и Ярема про психични властивости украСЧнського народу // Ридна школа. - 1992. - № 2. - С. 2-4.

42. УкраСЧнознавство: Посибник ( Уклад. В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. - К.: Зодиак. - ЕКО, 1994. - 399 с.

43. УкраСЧнська душа. - К.: Феникс, 1992. - 128 с.

44. УкраСЧнська культура. РЖстория и сучаснисть. - Львив, 1994.

45. УкраСЧнська культура. ЛекциСЧ за ред. Антоновича. - К., 1993. - С. 187.

46. УкраСЧнське народознавство в именах. - К., 1998.

47. Феномен нациСЧ: Основи життСФдияльности. / За ред. Б. В. Попова. - К.: Тов. тАЬЗнаннятАЭ, КОО, 1998, - 264 с.

48. Философия. Курс лекциСЧ: Навчальний посибник. / Бичко РЖ. В., Табачковський В. Г. та ин. - К.: Либидь, 1993. - 576 с.

49. Франко РЖ. Я. З кинцем року // Молода УкраСЧна. - Львив: Укр. - рус. вид. спилка, 1910.

50. Франко РЖ. Я. Одвертий лист до галицькоСЧ украСЧнськоСЧ молодежи // Зибрання творив: У 50 т. - К., Наукова думка.

51. Франко РЖ. Я. Поза межами можливого // Зибрання творив: У 50 т. - К., Наукова думка.

52. Франко РЖ. Я. Реалисти чи кар'СФристи // ЖиттСФ и слово.

53. Хома О. Про философське розуминня менталитету. - В кн.: // Гуманизм и людина в контексти культури. Материали людинознавчих читань ( Випуск 3 ) у трьох книгах. - Дрогобич - 1995. - С. 303-312.

54. Хромова В. До проблеми украСЧнськоСЧ ментальности. // УкраСЧнська душа. - К., 1992. - С. 3-36.

55. Чижевський Д. Нариси з историСЧ философиСЧ на УкраСЧни - К., 1992.

56. Шлемкевич М. Загублена украСЧнська людина. - К.: Феникс, 1993.

57. Юрий М. Т. Етногенез та менталитет украСЧнського народу. - К.: тАЬТаксонтАЭ 1997. - 235 с.

58. Янив В. Нариси до историСЧ украСЧнськоСЧ етнопсихологиСЧ. - Мюнхен, 1993. - 217 с.

59. Янив В. Религийнисть украСЧнцив з етнопсихологичного погляду. // Народна творчисть та етнография. - 1999. - № 5-6. - С. 39-54.

60. Янив В. УкраСЧнська етнопсихология и наш виховний идеал. // Народна творчисть та етнография. - 1998. - № 5-6.


Скачать работу: Проблема ментальности в украСЧнський народознавчий науци

Перейти в список рефератов, курсовых, контрольных и дипломов по
         дисциплине Философия

<